Сенченко Микола Іванович

Таємні товариства: міфи та реальність

Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні товариства, намагаються розкрити у своїй книзі «ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ» українські вчені Микола Сенченко та Валерій Гастинщіков.

Багато вчених, політики, студенти та і взагалі допитливі люди цікавляться таємними товариствами. Інтерес до цієї проблеми було підігріто книгою «Латентні структури мирової політики» одного з авторів даної енциклопедії, яка видана українською та російською мовами видавництвами МАУП та «Аратта». У цій книзі було показано, що таємні організації несуть загрозу для суспільства, більшість з них мають на меті встановлення світового владарювання над людством.

Для того щоб протистояти злочинним планам таємних організацій, необхідно знати їх, саме тому й з’явилася ідея створити енциклопедію таємних товариств. У ній представлен складений у алфавітному (енциклопедичному) порядку список більш ніж ста шістдесяти таємних товариств, секретних організацій світу у різні історичні періоди.

Під таємним товариством розуміється люба організація, чиє членство або діяльність здійснюється таємно від сторонніх очей. У списки включені самі товариства та їх похідними. Деякі з них включають місцеположення та міфи про передумови виникнення, ритуали таємних товариств.

Ці товариства представлені широкою різноманіттю видів. Основою для багатьох товариств стали братства або лицарські ордени, як наприклад Масони та Розенкрейцери, а також їх середньовічні попередники, Лицарі — Тамплієри (Храмовники). Ці братства розробили особові ритуали вступу у члени братств, вони засновані на військових принципах, мають ранги або «ступені». Поступово, по мірі зростання рангу, членам братств ставали відомі таємниці, які охороняються групою, але тільки тим, хто піднявся на вищі ієрархічні ступені. Вони були посвячені у всі таємні знання та діяльність групи і/або їх вірування.

Причини таємничості різняться в залежності від групи. Однак слід відмітити, що у період середньовіччя будь які вірування або знання, які не відповідали догмам Церкви, каралися смертю. Сьогодні групи продовжують зберігати таємниці для того щоб політично або суспільно впливати, приховати брехливі або небезпечні теорії (групи НЛО, практикуючі спеціалісти чорних магій), або у кращому випадку, займаються анонімною благодійністю. Деякі групи складаються лише з самих багатих та впливових (еліта влади), які укріплюють свою владу та багатство без підтримки різних верств. Вони відомі як політичні, військові та ділові кола.

Багатьом таємним товариствам по всьому світу все ще властиві релігійні вірування, які відрізняються від «норми». Таємні товариства, подібно братствам, також включають релігійні секти, наприклад Ордо Темплі Орієнтіс (ОТО), Церква Сатани або Храм Сета (прим. — сатанинська організація, яка відокремилася у 1975 році від Церкви Сатани).

Політичні партії, як наприклад Нацистська партія або Комуністична партія були засновані або мають коріння таємних товариств (дивись Ліга справедливості).

Деякі таємні товариства підпадають під визначення культів, груп, які стали продовжувачами справи їх засновника та лідера (див. культи). Інші — груп терору, які будують таємні плани залякування своїх суперників (див. терористичні групи).

Деякі таємні товариства підпадають під категорію борців з охорони порядку. Ці групи з’являються там, де існуюча система правопорядку не діє або корумпована (див. «Беаті Паолі», «Віджиланте»).

Інші таємні товариства існують на кошті організованої злочинності (див. «Асасіни» /убивці/, Мафія, «Душителі», «Щипці», Тріади).

Історію як правило пишуть переможці війн, у той час як точка зору сторони що програла ігнорується і в кінці кінців не враховується. Історична об’єктивність залежить від різних поглядів — використання видимих фактів та створення послідовної розповіді, яка переконливо пояснює їх. У цьому просторі знаходяться і таємні товариства. Коли відкриваються деякі таємниці суспільства, з’являються факти, які раніше не були бачні неозброєним оком, і таким чином історія змінюється.

Згідно деяким авторам сам факт секретності таємних товариств змушує істориків уникати цієї теми. Визнаючи свою необізнаність, вони вважають за краще применшити їх роль. Масонство оказало суттєвий вплив на суспільне, психологічне, культурне та політичне життя Європи вісімнадцятого віку, але більшість історичних книг навіть не згадають про це.

Бажаючи переосмислити історію з урахуванням існування таємних товариств нам слід бути обережними. Аби не стати заручниками випадкових або помилкових поглядів. Якщо наприклад ми проаналізуємо негативну сторону діяльності таємних товариств, то ми можемо піддатися спокусі зобразити їх як загальне зло. Слід уникати спокус та екстраполяції. Адже ніхто не буде стверджувати що усі масони вбивці або посібники вбивств лише на тій підставі що масони скоїли, а потім скрили факт вбивства свого члена у 1826 році.

Ще однією проблемою яку слід враховувати інформуючи про таємні товариства, це те, що більшу частину цієї інформації важко перевірити. Цьому є декілька пояснень. Перш за все, таємні товариства секретні. Вони не бажають щоб про них писали. Для того щоб направити журналістів по хибному шляху таємні товариства часто-густо заперечують що вони таємні товариства та створюють себе вимишлений публічний імідж. У числі тих хто розкриває секрети таємного товариства часто-густо опальні колишні їх члени, одержимі ідеєю викриття організації. Під-тверджених фактів мало, їх розділяють великі історичні проміжки часу що повинно слугувати попередженням для читача. Не слід безапеляційно вірить усьому що ви читаєте про таємні товариства включаючи інформацію у цієї книзі.

Вище сказане свідчить, і з цим погоджуються навіть найбільш скептично налаштовані читачі, що світові таємні товариства грають більш важливу роль (прикладом тому є бізнес структури) аніж тільки паролі, секретні рукостискання та монотонні обряди. Але істина, без сумніву, знаходиться значно глибше. Природа влади краще за все проявляється за кулісами, під покровом, поза поля зору сус-пільства.

Ця книга про таємні сторінки історії.

Скільки існує людське суспільство, стільки існують таємні товариства. Одні присвячують свою діяльність добрим справам, активність інших зосереджена на злочинних цілях. Але спільним у них є те що зовнішньому світу не відомо що відбувається у їх свята святих.

Книга відхиляє завісу, яка огортає ці таємниці, у ній розповідається о більш ніж 150 найбільш одіозних таємних товариств. Вам не треба знати спеціальних рукостискань або особливих скритих кодових сигналів щоб проникнути усередину. За вас це зробили автори книги, показавши з середини ці секретні групи — від Ордену ілюмінати до китайських Тріад та структур нового світового порядку.

У книзі ви знайдете інформацію:

— що представляють собою масони — одне з найбільш таємничих з відомих товариств;

— що насправді відбувається під час надтаємничих щорічних зустріч світової бізнес еліти у каліфорнійському «Богеміан Гроув»;

— про загадковий клуб Лева, який прикриває свою секретність громадською діяльністю;

— чому «Череп та Кістки» Йельского університету — це не просто університетське братство;

— яка істинна ціль Комітету 300 та про його надійні зв’язки з новим світовим порядком;

— як найстаріша злочинна індійська спільнота «Душителів» об’єднує релігію та вбивство;

— загадкової історії ордену Тамплієрів та їх однодумців «Ассассинах»;

Багато інших приголомшуючі таємниць.

Якщо вам подобаються загадки та таємниці, то вам обов’язково сподобається ця книга. Але хочемо попередити — скільки б таємниць ми ні відкрили, ми ніколи не можемо бути впевнені що не знаходимося під контролем чергового таємного товариства.

А

АБОРІША. Див.: САНТЕРІЯ.

АДЕПТИ АГАРТІ. Див.: ЗЕЛЕНИХ МУЖЧИН, СУСПІЛЬСТВО.

АВІАРІЙ (ПТАШНИК) — невелика група людей з надзвичайно високим рівнем таємності, яка працювала приблизно в 1970-х роках над дослідженням НЛО. Доктор Річард Бойланд вважає, що у «Пташнику» було близько 12 осіб, які спілкувалися один з одним за допомогою кодових імен, частіше всього за назвами птахів — звідси і назва організації.

Бойланд вважає, що є як мінімум кілька збігів діяльності MJ-12 з американською таємною урядовою організацією, яка займається дослідженнями і/або приховуванням контакту НЛО та інших прибульців із землянами.

За Бойландом, до складу Пташника входили: доктор Крістофер Грін, керівник Департаменту біомедичних досліджень «Дженерал Моторс» і, можливо, колишній начальник відділення зразків НЛО при Центральному розвідувальному управлінні (ЦРУ) — «Бюро потойбічних контактів». Кодове ім’я доктора Гріна — Сойка.

Рон Пандолфі, заступник директора ЦРУ з питань науки і технологій та хранитель зразків НЛО у «Бюро потойбічних контактів». Кодове ім’я — Пелікан.

Доктор Брюс Маккабі, відомий експерт НЛО та вчений-дослідник у галузі оптичної фізики та лазерної зброї у лабораторії озброєння Військово-морських сил (ВМС) США, штат Меріленд. Маккабі — консультант з питань фізики та обробки фотозйомок Об’єднаної мережи НЛО (MUFON). Кодове ім’я — Чайка.

Хел Патхоф, фізик Інституту передових досліджень, Остін, штат Техас. Кодове ім’я — Сова.

Підполковник Джон Александер, доктор філософії, Служба розвідки та безпеки командування СВ США. Александер — директор департаменту «несмертельної зброї» національної лабораторії Лос-Аламос. Кодове ім’я — Пінгвін.

Командувач Скотт Джонс, доктор філософії, ВМС США (у відставці), колишній офіцер розвідки ВМС, тридцять років служби у зовнішній розвідці; працював в Управлінні ядерної оборони, Управлінні військової розвідки, Управлінні програм передових оборонних досліджень та інших організаціях. Кодове ім’я — Гаїчка (вид синиці).

Жак Валі, доктор філософії, колишній астрофізик «GEPAN», французька урядова дослідницька організація НЛО. Пізніше працював головним дослідником у програмах управління комп’ютерної мережі Міністерства оборони (МО) США. Доктор Валі написав багато книг про НЛО. Кодове ім’я — Папуга.

Ден Сміт, громадянський дослідник НЛО, який, імовірно, на добровільній основі, був ланкою ланцюга між ЦРУ та іншими організаціями, які займаються вивченням НЛО. Кодове ім’я — Курча.

Капітан Боб Колінс, Військово-повітряні сили (ВВС) США (у відставці); Спеціальний агент, Відділ спеціальних розслідувань, мешкав у Новому Орлеані. Його допитували у ФБР за п’ятьма пунктами розслідування вбивства Джона Кеннеді. 1967 року під час розслідування змови проти Джона Кеннеді новий прокурор Джім Харрісон викликав Новела до суду, однак той втік у Огайо. Харрісон не зміг добитися його видачі. Нині Новел займається дослідженнями так званої позаземної технології отримання енергії та титанових спла-вів для підвищення їхнього потенціалу. Кодове ім’я — Канюк.

Сержант Річард «Дік» Доті, ВВС США (у відставці); спеціальний агент Відділу спеціальних розслідувань ВВС. Відомо про його участь у проектах з дезінформації про НЛО. Кодове ім’я — Сокіл.

Дейл Графф, спеціаліст з питань технологій, пов’язаних з НЛО, колишній ревізор контрактів Управління військової розвідки (DIA) на авіабазі Райт-Петтерсон. Кодове ім’я — Лунь.

Джек Верона, до того, як він зник наприкінці 1990-х років, брав участь у програмі «Спляча красуня», яка займалася дослідженням засобів нейтралізації ворожих «цільових об’єк-тів» — особистого складу за допомогою частотних випромінювань електромагнітних полів. Кодове ім’я — Соловей.

Джамі Шандера, продюсер на кіностудії Голлівуд, ймовірно, входив до складу MJ-12. Кодове ім’я — Дятел.

Дивися також: MJ-12.

АМАРАНТ, ОРДЕН АМАРАНТА — це братство всередині братського товариства. Щоб стати його членом, необхідно мати ступінь магістра всередині масонського братства. Інші кандидати — представники по прямій материнській лінії магістра масонів.

Згідно з веб-сайтом організації (www.amara-nth.org): «Орден Амаранта» — це громадська, братська та благодійна організація, відкрита і для чоловіків, і для жінок, які мають масонське членство. Членство в Ордені — це висока честь, воно відкриває можливість не тільки для служіння, а й для самовдосконалення. Хоча для членства необхідна віра в існування Великого Сущого, Орден — це не релігійна організація, оскільки у ньому представлені різні вірування. 1972 року було створено благодійний фонд — «Трест фонду Амарант для боротьби з діабетом», метою якого було проведення досліджень у пошуку ліків від діабету.

Щоб стати членом, потрібно написати заяву з рекомендаціями двох чле-нів Ордену, оплатити необхідний внесок і подати його до місцевого філіалу на розгляд. Заява розглядається на черговому засіданні. Комісія перевіряє дані претендента на членство.

По суті, комісія — це офіційний орган. Вона зустрічається з претендентами, щоб краще вивчити їх. Вона здійснює контрольну перевірку прийому в масони та відповідає на запитання щодо Ордену. Комісія звітує про результати вивчення на своєму другому від подачі заяви засіданні. Потім — голосування. Якщо претендента обрали, секретар повідомляє йому про рішення та встановлюється дата посвячення. Під час посвячення новий член отримує ступінь «Ордену Амаранта» та стає його членом. Новому члену викладають уроки чотирьох головних чеснот Ордену: Істини, Віри, Мудрості та Милосердя.

Ці уроки проводять під час підготовки посвячення у лицарі. Після посвячення новий член Ордену починає активну діяль-ність, бере участь у благодійності Ордену.

Офіційний друкований орган Верховної ради «Ордену Амаранта» — «Вінець та Меч». Його видають чотири рази на рік — у лютому, травні, серпні та листопаді. Серед публікацій — статті про обрання вищих представників, вищих опікунів та правління Фонду з боротьби проти діабету, а також інформація про підлеглих структури у всьому світі. Кожна Велика царственна особа або царственна особа Верховної ради призначає Почесну Даму або Сера Лицаря.

Американська нацистська партія. Це крайньо реакційна група, яка виникла під впливом Нацистської партії Німеччини на передодні Другої світової війни. Ось що вони стверджують: «Американська нацистська партія — це законностворена політико-виховна організація, метою якої є збереження білої раси, Арійської республіки та західно європейської культурної спадщини. Оскільки світовий суперник провадить війну проти білої раси та західної цивілізації у світовому масштабі, — необхідні рішучі дії. Занадто багато тих, хто намагається замовчати проблему, тоді як ми розуміємо, що настав час піднятися на боротьбу! Тільки свастика, віковий символ білої людини, має пробудити для ліквідації єврейського засилля та змусити білу Америку задуматися над тим, що відбувається. Духовний лідер Джордж Лінкольн Рокуелл заклав основу успіху, лише б не забракло нам мужності здійснити це. Хто вважав, що знає кращий шлях, пішов ним, але їхня поразка тільки запевнила нас у правильності шляху нашого вождя. Тут, у нацистській штаб-квартирі, збираємося ми — найкращі найактивніші борці за білу расу. Ми усвідомлюємо, що це не гра, не клуб — це смертельна боротьба за наш образ життя та білу європейську націю».

Їхній девіз, який вони називають «Чотирнадцять слів»: «Ми маємо стояти на сторожі безпеки свого народу, майбутнього наших білих дітей».

Джордж Лінкольн Рокуелл, засновник Американської нацистської партії, народився 9 березня 1918 року. Його розлучені батьки були акторами у водевілях. Можливо, це пояснює схильність Рокуелла до виступів на сцені та ораторських здібностей. Він отримав ступінь бакалавра в галузі соціології, а потім вступив до Військово-морського флоту США. Його постійно підвищували, доки він став командиром бази Військово-морської авіації США у Ісландії. У 1950 роках Рокуелл створив Американську національну нацистську партію. Першим її бойовим хрещенням стала невдала спроба 1952 року обрання президентом США Мак-Артура замість Гаррі Трумена, який звільнив за надмірну агресивність генерала Мак-Артура з його посади під час Корейської війни. Рокуелл сказав, що Мак-Артура вдалося б обрати, якби не єврейська пропаганда. 1959 року Рокуелл змінив назву партії на Американську нацистську партію. 1965 року, як кандидат від своєї власної партії, він зробив невдалу спробу стати губернатором Вірджинії. Своїми виступам він намагався дестабілізувати ситуацію, оскільки на них часто були ті, хто не поділяв його поглядів.

Якось Рокуелл зустрівся з Малькольмом X, тоді представником чорної сепаратистської групи «Нація ісламу». Вони дійшли згоди щодо низки питань, зокрема щодо проблеми чистоти рас. Малькольм X пізніше покинув «Націю ісламу» та змінив свої сепаратистські погляди. Обидва — Рокуелл та Малькольм — загинули від рук убивці.

Рокуелла вбили 25 серпня 1967 року в Арлінгтоні, Вірджинія. Його вбивця, колишній член партії Джон Петлєр вирішив, що Рокуелл має намір розмістити у партійному інформаційному бюлетені матеріал комуністичного змісту.

Сплачуючи щомісячні партійні внески, члени отримують офіційну картку Американської нацистської партії та передплату журналу «Стормтруппер» (Штурмовик).

Див. також: «Арійське братство»; «Нація Ісламу»; «Свастика».

«Американські лицарі» і «Ку-Клукс-Клан»

Орден «Ангел-Павич» — товариство, яке поклоняється сатані. За обрядом посвячення в езіди «Ангела-Павича», за твердженнями деяких дослідників, «священну нить вплітали в чорну та червону шерсть, і її обкручували навколо шиї. Як і священну нить Парсиса, її не можна було знімати; схожу носили тамплієри в часи їхнього переслідування».

Орден вірив, що езіди існували впродовж чотирьох тисяч років, попри великі пробіли у їхній історії. Антрополог Самі Саїд Ахмед 1975 року здійснив фундаментальні дослідження з історії езідів. Він дійшов висновку, що езіди були прабатьками «усіх східних релігій» і, мабуть, групою, яка стала основою єгипетського суспільства, релігії і культури. Можливо, езіди породили систему окультних обрядів, які пізніше продовжили ОТО та послідовники суфізму.

За міфом про езідів, їхня історія сягає початку існування людства, до того ж вони, на відміну від решти людства, започаткованої від Адама та Єви, пішла тільки від Адама, хоча не зрозуміло, як це може бути.

Орден «Ангел-Павич» проголошує, що езіди — нащадки сина, якого Адам створив зі своєї слини. Езіди пішли від Царя Світу Наумі, також відомого як Мелек Міран. Можливо, ця група багато віків існувала під іншою назвою, а під цією стала відома після того, як її очолив чародій Езід.

Див. також: «Ануннакі»; «ОТО»; «Суфії».

«Ангели пекла». Клуб мотобайкерів «Ангели пекла» створено 1948 року в Сан-Франциско, штат Каліфорнія. З того часу філії клубу відкрилися на всій території США та й у всьому світу. Офіційно члени клубу проголосили себе клубом мотобайкерів, любителями їзди на мотоциклах «Харлі-Девідсон», насправді ж «Ангели пекла» — це прикриття для організованої злочинності, про що свідчать часті арешти його членів за нелегальне розповсюдження зброї та продаж наркотиків (метамфетаміну). Захисники організації стверджують, що 99 відсотків її членів — законослухняні громадяни.

Найвідомішим членом групи був колишній лідер оклендської групи Соні Баргер. Він організував «Ангелів пекла» задля безпеки горезвісного концерту Роллінг Стоунз в Алтамонті 1969 року. Один з його членів вбив глядача, коли той витягнув вогнепальну зброю.

Членство можливе тільки за запрошенням. Девіз: «Ми не набираємо нових членів — ми їх вітаємо». Нові члени проходять складну процедуру вступу до організації. Вони носять куртки з грубої джинсової тканини з фірмовим знаком («квітами» групи) «Ангелів пекла», вишитим на спині.

2002 року троє людей було вбито, ще тринадцять поранено у Ніваді під час перестрілки між членами «Ангелів пекла» та конкуруючої групи, відомої, як «Монголи».

«Ануннакі». Багато таємних товариств сповідують погляди щодо походження Землі та людства, які відрізняються від юдо-християнської версії Старого Заповіту. Один з таких міфів про «Ануннакі» — групу, яку античні шумери, автори першого літопису історії людства, що дійшла до нас, вважали небесними прибульцями, призначення яких — вершити земні справи.

За сходознавцем З.Сітчиним, «всі стародавні народи вірили в богів, які зійшли з Небес і які вміють літати. Ці фантазії вчені назвали міфами».

У Старому Заповіті ануннакі називаються нефілімами — «ті, що зійшли згори». У сучасних перекладах Біблії нефілімів часто замінюють іншою назвою — «велетні».

У шумерських текстах стверджується, що Земля з’явилася чотири мільярди років тому, коли планета Нібіру, яка рухалася по еліптичній орбіті навколо Сонця, як сучасні комети, надто близько підійшла до великої планети під назвою Тіамат. Гравітаційні сили розвалили Тіамат на кілька частин, у результаті чого виникли Земля та астероїдний пояс. Під час контакту один з Місяців Нібіру відійшов від своєї орбіти і став Місяцем Землі.

Шумери писали, що Ануннакі прибули на Землю 450 тисяч років тому, у період другого Льодовикого періоду Землі. Орбіта Нібіру, утричі більшого за Землю, була далеко за межами орбіт інших планет, але під час кожного свого витка навколо Сонця вона наближалася дуже близько до Землі, викликаючи тим самим сильні кліматичні зміни.

За легендою, ануннакі висадилися зі своїх космічних кораблів на Землю саме під час одного з таких зближень та заснували свою «штаб-квартиру» в Месопотамії. Правителем Нібіру був Ану. Він перебував на своїй планеті, однак відправив на Землю двох своїх синів — Енліля та Енкі, які й організували освоєння Землі. Хоча орбіти наших планет дуже відрізнялися — кілька тисячоліть для Землі проти одного року для Нібіру. Видобутком золота займалися прості ануннакі. Припущення, що його добували ще в доісторичні часи, підтвердила у 70-х роках минулого століття англо-американська корпорація — за слідами розкопок, датованими 100 тисяч років тому.

Доктор Д. Хорн, у минулому професор біологічної антропології в Університеті штату Колорадо, у своїй книзі «Позаземне походження людства», писав, що ануннакі добували золото на Землі упродовж ста тисяч років, аж до бунту робітників — це близько 300 тисяч років тому. Хорн писав: «Енліль, їхній головнокомандувач, вирішив суворо покарати заколотників, тож звернувся до Великої Асамблеї Ануннакі, куди входив його батько Ану. Проте останній виявився поблажливішим, позаяк праця робітників була справді надзвичайно важкою, а їхній відчай — занадто великим. Він замислився над питанням легшого видобутку. Енкі запропонував створити примітивного працівника для цієї важкої роботи. Він звернув увагу, що там (у Африці), де він працював, жили примітивні гуманоїди (гомо еректус)».

У результаті яйцеклітину гуманоїда було запліднено спермою ануннакі. Так і виникло перша людина. Перші люди були призначені для рабської праці.

Шумери писали: «Коли було створено людство, воно не знало про хліб, одяг, воно їло траву, як вівці, й пило воду з канави».

Спочатку гуманоїди-гібриди не могли відтворювати собі подібних. За легендою, Адама було клоновано, у нього з’явилася жінка для продовження роду. Ймовірно, це стало основою біблійної історії про Єву, яка було створено з ребра Адама.

З часом чоловіки-ануннакі вступили у зв’язок земними жінками. У Біблії (Життя 6:2) говориться: «І тоді сини Божі побачили доньок людських, що вони красиві; і брали їх собі у дружини, яку хто обрав».

За Хорном, «ануннакі погано поводилися зі створеними ними рабами — на кшталт того, як ми поводимося з домашніми тваринами. Рабство у людському суспільстві стало звичним явищем з часу найдавніших цивілізацій. Ануннакі були пихатими, дріб’язковими, жорстокими, нарешті, визнавали кровозмішання. Вони безжалісно екплуатували рабів. Однак ануннакі дали людству їхню першу цивілізацію — шумерську».

Дванадцять тисяч років тому Нібіру вкотре пересікала нашу Сонячну систему. Ануннакі, які жили на той час на Землі, вийшли у космічний простір на своїх кораблях, щоб уникнути кліматичних катаклізмів, що їх мала викликати поява Нібіру. Вони залишили людей вмирати на Землі. Однак, за шумерською історією, до повернення на свою планету Енкі відкрив «секрети богів» одному зі своїх земних помічників Утнапіштіму — навчив, як будувати космічний корабель. Ці секрети стосувалися генної інженерії. Тож Утнапіштіму вдалося пережити кліматичні зміни, а після цих катаклізмів — відродити життя на планеті. У Старому Заповіті Утнапіштім відомий як Ной, а кліматичні зміни, викликані проходженням Нібіру поряд із Землею, — як Великий потоп. Танення антарктичного крижаного пласта призвело до підвищення рівня світового океану.

До потопу раби ануннакі були мисливцями, після потопу вони стали хліборобами. Невідомо лише, як їм вдалося осягнули таємниці хліборобства. Ануннакі, повернувшись на Землю після потопу, вирішили поділити людство на три групи — щоб легше було керувати. На чолі кожної з цих трьох груп поставили людей. Так з’явилися перші царі, яких, за стародавніми джерелами, обрали боги. Різні групи людей почали говорити різними мовами це мало перешкодити їхньому об’єднанню. «Ось один народ і одна у всіх мова…змішаємо там мови їхні так, щоб один не розумів мови іншого», — сказано в Біблії.

Одні опинилися у нижній Месопотамії, другі — в долині Нілу, треті — в долині Інду. Собі ж ануннакі залишили Синайський півострів. Шумерські космодроми (сучасна територія Іраку) були все ще під водою після потопу, тому там побудували нові. Оскільки територія була рівною і не було природних орієнтирів, то побудували дві гігантські піраміди у Гізі та центр управління польотами у горі Моріах (що означає «гора управління») — там, де нині Єрусалим. Син Енліля Ішку спілкувався зі своїми людьми за допомогою приладу, що його нині ми називаємо портативним радіопередавачем. Можливо, саме про нього згадувалося у Біблії, де його називали Ковчегом Заповіту.

Шумерська цивілізація та правління ануннакі на Землі, за шумерськими джерелами, загинула через внутрішню війну. Як ми можемо нині здогадуватися — через використання ядерної зброї.

Шумери писали: «На землі причиною катастрофи стало дещо невідоме людині; невідоме раніше, чому не можна було протистояти. Великий вибух у небі... вибух, який знищив землю... вибух, який змітав усе... теплове випромінювання спопеляло все».

У Біблії про цю подію згадується в історії про Содом та Гомору, знищених вибухом. За шумерами, люди «зникли» і «перетворилися на пар». Знахідки сучасних археологів підтверджують існування близькосхідних поселень, які зазнали спустошення приблизно у 2040 р. до н.е. — до цього у джерелах біля Мертвого моря спостерігається надмірно високий рівень радіації.

За Джімом Маррсом, схоже, тільки недавно сучасна людина почала відновлювати знання, втрачені тисячоліття тому. Виявилося, що туманні фрагменти доісторичних знань вижили у різних езотеричних формах таємних товариств… Ці малозрозумілі групи зберегли не тільки такі релігійні поняття, як реінкарнація, а й сучасні знання в архітектурі, будівництві, астрономії, агрономії та історії.

АРІЙСЬКЕ БРАТСТВО. Тюремна банда прихильників переваги білої раси, яка діє у в’язницях і виправних установах США. Група з’явилася на західному узбережжі в 1960 роках, проявляє крайню ненависть до чорношкірих і євреїв. За деякими даними, діяльність «Ароги» пов’язана зі здирництвами, наркоторгівлею, проституцією і насильством у в’язницях. Члени братерства мають татуювання — свастику і блискавку нацистської СС.

Група «Ароги» має контакти з воєнізованою організацією «Арійські нації», що базується в американському штаті Айдахо, та є прихильницею расового насильства і верховенства білих. У багатьох в’язницях ув’язненим забороняють одержувати літературу від «Арійських націй». Ув’язнені штату Міссурі, які були членами братства, також входили до організацій «Християнська достовірність» та «Християнська Церкви Ісуса Христа». Ця група вважає, що англосакси і неєвреї — це, за Біблеєю, обрані люди, що чорношкірі — все одно що тварини, а євреї — діти сатани.

Див. також: АМЕРИКАНСЬКА НАЦИСТСЬКА ПАРТІЯ.

АСАСИНИ (Вбивці). «Асасини» — ісламська таємна організація вбивць, заснованою шкільним однокласником персидського поета Омара Хайяма Хасаном бін Саббахом в ХІ столітті. Назва пішла від звички її членів курити гашиш перед вбивством. Хасан втік з Персії до Єгипту, щоб уникнути покарання за здирництво. У Єгипті його посвятили в таємниці єврейської Кабали та інші античні секрети. Він створив «Асасини», вивчаючи структуру таємної організації, яка слугувала прикриттям «Великої каїрської ложі» (або «Рука Знання». Асасини іноді об’єднувалися для військових дій з «Лицарями-тамплієрами», наприклад, 1129 року під час нападу на Дамаск під командуванням єрусалимського царя Болдуїна.

Вбивці діяли просто: вони вбивали своїх супротивників і всіх, хто опинявся на їхньому шляху.

Схоже, їхня схильність до насильства і жорстокості стала причиною їхнього занепаду. Серед керівництва «Асасинів», як і серед сучасних гангстерів, виникла непримиренна ворожнеча. Хасана убив його син. Внук Хасана, дізнавшись, що батько готує проти нього замах, випередив батька. Залишившись без керівництва, Ассассини не могли протистояти монгольським ордам, які 1250 року захопили цю територію.

Проте легенда про «Асасинів» і досі живе. Передбачається, що невеликі секти вбивць, які курять гашиш і стверджують, що вони є наступниками справжніх асасинів, все ще існують на Близькому Сході.

Див. також: ВЕЛИКА КАЇРСЬКА ЛОЖА; ЛИЦАРІ-ТАМПЛІЄРИ.

БАДЕР-МАЙНХОФ. Також відома як «Угруповання Червоної Армії». Радикальна західнонімецька група, яка грабувала банки і підкладала бомби в 1960 — 1970 роках для звільнення ув’язнених однодумців і здійснення державних переворотів.

БЕАТІ ПАОЛІ. Можливо, вигадана група, яка наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ століття організовувала змови й боролася проти італійського сваволі. Згадки про організацію «Беаті Паолі» неодноразово з’являлися в творах. За статтею Роберто Савона в електронній версії «Вибране сицилійського журналу» (www.bestofsicily.com/nmg/artl3.htm), вперше про неї згадують у 1830-ті Габріеле Кваттромані та Вінченцо Лінарес. Кармело Піола 1848 року написав про неї книгу. Групу організував відомий італійський письменник Луїджі Натолі, який друкувався під псевдо Вільгельм Гейт. Історія з’явилася 1921 року у вигляді книги, яку було перевидано 1949 року. Під час Другої світової війни фашисти заборонили книгу як революційну. За книгою Натолі зняли фільм «Чорні лицарі в масках», що вийшов на екрани 1947 року.

У книзі Натолі дія відбувається в сицилійській столиці Палермо між 1698 і 1719 роками. Ця секретна секта являла собою щось середнє між масонами і ніндзя. Її члени вбиралися в чорні балахони, в яких нагадували катів. Вони виступали на захист звичайних громадян, яких пригноблював уряд і католицька церква. Уряд з розпусних намісників короля, що перебувають у нього на службі, і церкву вони зображали фанатичними прибічниками інквізиції.

Савона пише: «Цілком можливо, що певні секретні братства таємно зустрічалися в підземеллі Палермо, в катакомбах, історія яких сягала Пунічної ери, і підземних каналах, зроблених арабами і нормандцями. Члени братства могли використовувати деякі коридори цих каналів, щоб непомітно переміщатися по місту. Старий Палермо — це величезний лабіринт вулиць, що беруть свій початок з античних і середньовічних часів. В історії Натолі «Беаті Паолі» має безпосередній стосунок до району Капо, там навіть вулицю і площу названо на честь цієї секти.

Але чи задумувала група «Беаті Паолі» революцію і суспільні зміни? Ми ніколи про це не дізнаємося, позаяк тодішні історики про це нічого не писали. Однак, безсумнівно, та епоха була епохою бунтів, лідери яких почасти невідомі. Це поклало початок думці, що підпілля розробляло план деяких повстань. Найімовірніше, «Беаті Паолі» складалася з дворян і інтелігенції, яка не хотіла відкрито кидати виклик тим порядкам. Також можливо, що під своєю «революцією» вони мали на увазі трохи більше, ніж підпільні зустрічі, де обговорювалися нелегальні плани. Тільки за цим фактом їх могли зарахувати до єретиків або зрадників. Але тут міститься парадокс: якщо це таємне братство, то йому зайвою була б популярність, відповідно й потреба залишити після себе документальне підтвердження свого існування. Зробити це — отже, приректи себе на вірну смерть. Зі свого боку, влада не знала, чи приписувати конкретне вбивство або подію організації, існування якої не більше, ніж «тихий шепіт».

БІЛИЙ ХОРТ, ОРДЕН

Див.: ПРІОРАТ СІОНУ.

Б’Н МОШЕ (Син Мойсея). Єврейська група, створена 1889 року Ашером Гінзбергом (псевдонім — Ахат Гаам). Центральний офіс був розташований в Одесі (будинок «Друзів Сіону»). Спочатку в групі було сім членів. Усі — відомі фахівці в єврейській філології, віддані єврейським месіанським ідеям. Назва групи відображає їхню віру в існування єврейських колоній з прямих нащадків Мойсея. Група, що поступово розширювалася, була прихильна ідеям єврейського націоналізму. Більшість членів — східноєвропейські євреї. Ложі створювалися в Галичині, Польщі і Росії. Гінзберг, який вірив у створення єврейської держави (якщо необхідно, то й силовими методами), втратив контроль над групою. До керівництва нею прийшов Теодор Герцль, який був дипломатичнішим, а його книга «Єврейська держава» принесла йому небачену популярність. Гінзберг знову очолив групу незадовго до початку Першої світової війни. Він помер 1927 року в єврейській Палестині.

БОГЕМІАН ГРОУВ (Богемний Гай). Затишний куточок в графстві Сонома, штат Каліфорнія, де щорічно протягом двох тижнів збираються впливові видавці, політики і бізнесмени. Присутні на зустрічі зобов’язуються тримати в секреті все, що там відбувається. Вся інформація про групу — це інформація, отримана репортерами, яким вдалося проникнути на зустріч під виглядом обслуговуючого персоналу.

Ел Ньюхарт, засновник «Ю.Єс.Єй Тудей», був присутній на одній із зустрічей, проте пізніше відмовився повідомити що-небудь про це. «Там я зрозумів, що маю дотримуватися встановлених правил секретності, — відповів він. — Гадаю, було б неетично давати вам цю інформацію».

1991 року Дірк Матінсон, головний редактор журналу «Піпл», проник на зустріч, але до складу групи входив власник «Піпл», який не допустив публікації матеріалу. З того, що почув Матінсон, до того, як його викрили і видворили, були такі доповіді: колишнього міністра ВМС Джона Лемана «Розумна зброя», міністра оборони Річарда Чейні «Основні проблеми оборони ХХІ століття», колишнього міністра охорони здоров’я, освіти і забезпечення Джозефа Каліфано «Американська революція в охороні здоров’я — хто живе, хто вмирає, хто платить?», колишнього генерального прокурора Еліота Річардсона «Встановлення Нового світового порядку».

Найдетальнішу інформацію про групу опублікував журнал «Спай» (Шпигун). Автор — Філіп Вайс. Членам групи було наказано включати до її складу кожного республіканського президента, починаючи з К.Куліджа. Повідомлялося, що засідання групи регулярно відвідували Джордж Буш, Генрі Кіссінджер, Джеймс Бейкер і Девід Рокфеллер. Члени «Богеміан гроув» стверджують, що засідання мали суто соціальну спрямованість, проте, безсумнівно, там вирішувалися й бізнесові питання. На таких богемних засіданнях групи було задумано проект Манхеттену — розробка ядерної зброї під час Другої світової війни.

Серед вилавців, які відвідували ці засідання, були Франклін Мерфі — колишній генеральний директор корпорації «Таймс Міррор», Вільям Рандольф Херст молодший та Джек Говард і Чарльз Скріпс з газетної групи «Скріпс-Говард», Том Джонсон — президент «CNN» та колишній видавець «Лос-Анджелес Таймс».

Повідомлялося, що група також здійснює ритуальні дійства, що висміюють друїдів, а голосом «Сови Богеми» є Вальтер Кронкайт.

Серед дослідників таємних товариств був Майкл Хоффман, колишній репортер нью-йоркського бюро «Ассошіейтед Прес». Він вважав, що таємні товариства протягом всієї світової історії впливали на світові події і — через засоби масової інформації — на сприйняття громадськістю цих подій, що вони породили «психологічну війну» — спосіб управління свідомістю людей. Ідеї, які поширюють таємні товариства, вважає він, мають на меті переконати, що «марно опиратися загальному, встановленому контролю».

БРАТСТВО СМЕРТІ. Див.: ЧЕРЕП І КІСТКИ.

БРАТСТВО ТАЄМНОЇ ПЛАЩАНИЦІ. Див.: ХРАНИТЕЛІ.

БРАТИ ПРИТУЛКУ. Див.: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА АБО ЄРУСАЛИМ.

БРАТИ МЕЧА (Войовничі брати Христа, Лицарі Христа або Народне ополчення Христа з Лівонії). Це Балтійський рицарський орден, що прилучився 1237 року до Тевтонського ордена Пруссії. Група наслідувала лицарів-тамплієрів, складалася з німецьких ченців-воїнів. Її створив 1202 року ризький єпископ Альберт фон Баксховден.

Ченці, ймовірно, були васалами єпископа, але орден на це не зважав. Члени ордену «Брати Меча» 1218 року відкрито відмовилися підкорятися католицьким єпископам. Церква прагнула перейти на бік данського короля Вальдемара II. Але король об’єднався з «Братами Меча» і разом з ними завоював північну Естонію.

«Брати Меча» розташовувся у вільяндському замку, в Естонії, стіни якого збереглися донині. Цитаделями ордену були й Венден, Сегевольд і Ашераден. За гросмейстерів було п’ять представників — командири Вільянді (Феллін), Кулдіга (Голдінген), Алуксне (Марієнбург), Таллінн і керуючий Пайде (Ярва).

1236 року, за рік до того, як вони прилучилися до Тевтонського ордену, «Брати Меча» билися проти литовців під Шауляєм, але зазнали поразки. Вони змінили деякі свої правила на користь Тевтонського ордену, але повністю не змішалися з пруссаками, зберігаючи свою самобутність, що дало їм змогу втримувати контроль над завойованими землями. У 1288 — 1290 роках «Брати Меча» завоювали всю Курляндію і Лівонію. 1346 року вони разом з Тевтонським орденом купили в короля Данії Вальдемара IV Аттердаг — частину незавойованої території Естонії.

Тевтонський орден втратив свій вплив у середині 1500 років, тому «Брати Меча», вийшовши з нього, знову стали незалежною групою. У 1550 роках цей орден воював проти єпископа Ризького. У боротьбу втрутився польський король Сигізмунд II Августус. Готхард Кеттлер, останній гросмейстер «Братів Меча» уклав угоду з польським королем про те, що орден стає нечернечим і перетворюється на Лютеранську церкву. Надалі орден втратив більшість раніше завойованих земель. У південній Естонії польський король створив герцогство Курляндії і Семігалії. Решту землі, яка раніше належала братам, захопили Данія і Швеція.

ВАТИКАН. Ватикан — традиційне місце Папи Римського, глави католицької церкви. Він розташований всередині Риму на місці усипальниці Святого Петра, одного з апостолів Ісуса і першого Папи Римського. Мешканці Ватикану вважаються єдиним таємним суспільством, яке визнане більшою частиною світу як незалежна держава.

Слово «Ватикан» походить від латинського слова «votes», що означає «пророк». Площа Святого Петра, серце Ватикану, розташована на місці храму оракула Аполлона. Пророцтва Аполлона називалися vaticinia. Деякі історики, які вивчали таємні суспільства, висловили свої роздуми щодо того, чому на площі Святого Петра є масонські символи, як-от «шпиль Клеопатри» — обеліск на Пьяцца де Сан-Марко. Багато хто вважає, що нинішній Ватикан, як ніколи раніше, заповнений і збочений масонством.

Факти свідчать, що Ватикан кінця ХІХ століття став повністю залежним від єврейського капіталу, від капіталу Ротшильдів. Багато дослідників звернули увагу на те, що, попри величезні доходи папської скарбниці, папи змушені були брати кредити від різних банкірів для «впорядкування своїх фінансів», які частково розтрачалися на різних святах і банкетах, а частково розкрадалися наближеними до папи аристократичними сім’ями. Величезна заборгованість у другій половині ХІХ століття святих отців мільйонерам Ротшильдам змусила останніх поламати голову над тим, як все-таки повернути кредити. Ділова недбалість римських пап дратувала Ротшильдів не менше, ніж їхній традиційний антисемітизм і огида до зародження буржуазії. Проте збанкрутити намісника Бога на Землі було не так просто. Тому в своїй борговій політиці Ротшильди зробили ставку на дві сили: першим був національний республіканський рух на чолі з Гарібальді, в якому Ротшильди бачили претендента на владу. Другу втілював кардинал Джакомо Антонеллі, який мав вплив на Папу Пія ХІ та отримав від нього посаду голови кардинальської курії, тобто прем’єра папського уряду. Діяльність на цій посаді принесла кардиналу Антонеллі майно в 100 млн скудів, значну частину якого він отримав від Рокфеллера за розроблення і проведення операції зі списання папських боргів.

У листопаді 1848 року в Римі спалахнуло повстання, очолюване Гарібальді і Мадзіні. Понтифіку довелося переодягнутим тікати з Риму в кареті своєї коханки графині Сіаур. З таємного притулку він звернувся до французького імператора Наполеона ІІІ по допомогу. Той ввів до Риму своє військо і придушив повстання. 1850 року Пій ХІ повернувся до Риму. Там він знайшов розграбовану гарібальдійцями скарбницю представників дому Ротшильдів з нагадуванням про прострочений 30-мільйонний кредит у скудах і відсотки з нього. Прем’єру Антонеллі і Ротшильду було абсолютно зрозуміло, що Папа повернути борг не зможе. І тоді у змовників виник грандіозний план, над виконанням якого вони й почали працювати. Суть його полягала в тому, щоб Папа відмовився від влади над папською областю, яка стане частиною нової Італійської республіки. Разом із землею до республіки перейдуть і папські борги. Поступова реалізація плану привела до того, що Папа до 1870 року продав своїм банкам і довіреним особам найкращі землі і скликав Уселенський собор, який прийняв догмат про непогрішність Папи — свого роду гарант недоторканності.

У червні цього ж року французькі війська було виведено з Риму і туди увійшли війська італійської визвольної армії. У вересні 1870 року Гарібальді і Мадзіні повалили владу Папи і передали владу італійському принцу Віктору Еммануїлу, кандидатуру якого висунув Ротшильд. Долю усуненого від влади Папи Пія ІХ вирішував італійський парламент, що залишив за Папою майно, вартістю 1 млрд лір (храми і палаци Ватикану з обстановкою і витворами мистецтва), але забрав 940 тисяч гектарів землі. З Папи було знято обов’язок утримувати поліцію і армію.

Тривалий час Ватикан входив до складу Італійської республіки, і лише 1929 року він знову стає самостійною державою — абсолютною теократичною монархією. Але деякі події ХІХ-ХХ століть з життя Ватикану примушують замислитися: хто ж насправді управляє справами Бога на Землі — після того, як важелі «божественної» влади передано до рук фінансистів?

На веб-сайті (www. cia.gov) Центрального розвідувального управління США повідомляється: «Папи виконували світську функцію управління значною частиною італійського півострова протягом більш як тисяча років, до середини ХІХ століття, коли багато з папських володінь було захоплено знову створеним об’єднаним королівством Італії. 1870 року за анексації Риму володіння пап були ще обмеженішими. Питання розбіжності між обмеженими в правах папами й Італією вирішили 1929 року три Лютеранські угоди, що встановили незалежний статус Ватикану і надали римському католицизму особливий статус в Італії. 1984 року конкордат між Священним приходом і Італією багато чого змінив у раніше підписаних угодах, зокрема в питанні керівної ролі католицизму як італійської державної релігії».

Ватикан розташований на західному березі річки Тібр. Площа — 109 акрів. У лютеранській угоді 1929 року між Папою Пієм XI і королем Віктором Еммануїлом III його проголошено незалежною державою. Площа церкви Святого Петра розташована в його південно-західній частині. До площі прилягають парк «Бельведер» і адміністративні будівлі. Поряд з парком — палац Папи Римського, за ним — сади Ватикану. Західну і південну межу Ватикану позначають Леонінські (левові) стіни.

Є кілька будівель за межами Ватикану — його технічна частина. Серед них — базиліки Сан-Джованні ін Лютерно (Святий Іоанн Лютеранський), Санта-Марія Маджоре (Свята Марія Маджорська) і Сан-Паоло фуорі ле Мура (Святий Павло поза стінами); палац Сан-Калісто недалеко від літньої папської резиденції в Кастель Гандольфо, на Альбанських горбах за межами Риму. Музеї Ватикану: Музей Піо-Клементо, заснований у ХVІІІ столітті, в ньому зібрано велику колекцію античностей з усього світу; Чьярамонті, заснований на початку 1800 років, вміщає колекцію грецьких скульптур; Браччіо Нуово, який вважається одним з найкрасивіших музеїв; Єгипетський Музей; Етруський Музей і Пінакотека Ватикану, яку відкрито 1932 року, з картинами Джіотто, Герчино, Караваджіо і Пуссена.

Багато з шедеврів періоду Ренесансу і сучасні картини, що становлять художню скарбницю Ватикану, можна знайти не тільки в музеях. Це галереї поряд з різними дворами, наприклад, Кортіль дель Бельведер і Кортіль Сан-Дамасько. Один з найзнаменитіших художніх монументів у світі знаходиться недалеко від Кортіль Сан-Дамасько. Ця будівля з кімнатами Рафаеля, де зберігаються роботи Рафаеля і його послідовників. Один з найзнаменитіших зразків мистецтва у Ватикані — стеля Сікстинської капели, розписана в 1508—1512 роках Мікеланджело.

Ватикан бере свій початок у V столітті, коли імператор Костянтин I побудував базиліку Святого Петра (ймовірно, на місці гробниці Святого Петра), а Папа Римський Сіммак збудував поблизу палац. Під час розколу в ХІV столітті Папа жив в Авіньйоні (Франція), але з 1377 року, з часу повернення до Риму, перебуває у Ватикані. За Ренесансу папи (Сікст IV, Інокентій VIII, Олександр VI, Юлій II, Лев X і Клемент VII) зібрали безцінну художню колекцію Ватикану.

У Ватикану є свій так званий Секретний Архів. У ньому зберігаються документи і рукописи періоду зародження римсько-католицької церкви. Архів перебуває під охороною кардинала, як і бібліотека Ватикану (за деякими даними, ще один сховок таємниць). Архіви нині — лише з дозволу Папи — частково відкрито для кількох вчених, які працюють у конкретних напрямах. Ця найзагадковіша установа у Ватикані, де полиці загалом становлять тридцять миль, зібрано всі скандали, секрети й одкровення за багато століть.

Всі єпископи, коли їх посвячують у кардинали, дають клятву, що берегтимуть таємниці Церкви.

Згідно з буквою католицького закону, церквою має керувати людина, яка дала обітницю безшлюбності (целібат). У світлі недавніх скандалів, у яких значна частина американських католицьких священиків звинувачувалася в сексуальних зв’язках усередині церкви, можна припустити, які «секрети» зараз зберігаються в архівах Ватикану.

Див.: масони; мальтійські лицарі; пропаганда дуо; розенкрейцери; В.M.Р.Д; водун.

Список Пап: (Ім’я, час служіння)
Св. Петро (32-67)
Св. Ліній (67-76)
Св. Анаклет (Клет) (76-88)
Св. Клемент I (88-97)
Св. Еваріст (97-105)
Св. Олександр I (105-15)
Св. Сікст I (115-25) також Ксікст I
Св. Телесфор (125-36)
Св. Хігіній (136-40)
Св. Пій I (140-55)
Св. Аніцет (155-66)
Св. Сотерій (166-75)
Св. Елеутерій (175-89)
Св. Віктор I (189-99)
Св. Зефіріній (199-217)
Св. Калістій I (217-22)
Св. Урбан I (222-30)
Св. Понтеній (230-35)
Св. Антер (235-36)
Св. Фабіан (236-50)
Св. Корнелій (251-53)
Св. Люцій I (253-54)
Св. Стефан I (254-57)
Св. Сікст II (257-58)
Св. Діонісій (260-68)
Св. Фелікс I (269-74)
Св. Євтихій (275-83)
Св. Кай (283-96) — також Гай
Св. Марцелін (296-304)
Св. Марцелій I (308-09)
Св. Еусебій (309 або 310)
Св. Мілітадіс (311-14)
Св. Сильвестр Я (314-35)
Св. Марк (336)
Св. Юлій I (337-52)
Ліберій (352-66)
Св. Дамасій I (366-83)
Св. Сіріцій (384-99)
Св. Анастасій I (399-401)
Св. Інокентій I (401-17)
Св. Зосим (417-18)
Св. Боніфацій I (418-22)
Св. Селестін I (422-32)
Св. Сікст III (432-40)
Св. Лев I (Великий) (440-61)
Св. Хіларій (461-68)
Св. Сімпліцій (468-83)
Св. Фелікс III (або II) (483-92)
Св. Геласій I (492-96)
Анастасій II (496-98)
Св. Сіммакій (498-514)
Св. Гормідас (514-23)
Св. Іоанн I (523-26)
Св. Фелікс IV (або III) (526-30)
Боніфацій II (530-32)
Іоанн II (533-35)
Св. Агапет I (535-36) також Агапіт I
Св. Сільверій (536-37)
Віджилій (537-55)
Пелагій I (556-61)
Іоанн III (561-74)
Бенедикт I (575-79)
Пелагий II (579-90)
Св. Григорій I (Великий) (590-604)
Сабініан (604-06)
Боніфацій III (607)
Св. Боніфацій IV (608-15)
Св. Деусдедіт (Адеодат I) (615-18)
Боніфацій V (619-25)
Гонорій I (625-38)
Северин (640)
Іоанн IV (640-42)
Теодор I (642-49)
Св. Мартін I (649-55)
Св. Євгеній I (655-57)
Св. Віталіан (657-72)
Адеодат (II) (672-76)
Доній (676-78)
Св. Агато (678-81)
Св. Лев II (682-83)
Св. Бенедикт II (684-85)
Іоанн V (685-86)
Конон (686-87)
Св. Сергій I (687-701)
Іоанн VI (701-05)
Іоанн VII (705-07)
Сісінній (708)
Костянтин (708-15)
Св. Григорій II (715-31)
Св. Григорій III (731-41)
Св. Захар (741-52)
Стефан II (752)
Стефан III (752-57)
Св. Павло I (757-67)
Стефан IV (767-72)
Адріан I (772-95)
Св. Лев III (795-816)
Стефан V (816-17)
Св. Пасхалій I (817-24)]
Євгеній II (824-27)
Валентин (827)
Григорій IV (827-44)
Сергій II (844-47)
Св. Лев IV (847-55)
Бенедикт III (855-58)
Св. Микола I (Великий) (858-67)
Адріан II (867-72)
Іоанн VIII (872-82)
Маріній I (882-84)
Св. Адріан III (884-85)
Стефан VI (885-91)
Формосій (891-96)
Боніфацій VI (896)
Стефан VII (896-97)
Роман (897)
Теодор II (897)
Іоанн IX (898-900)
Бенедикт IV (900-03)
Лев V (903)
Сергій III (904-11)
Анастасій III (911-13)
Ландо (913-14)
Іоанн X (914-28)
Лев VI (928)
Стефан VIII (929-31)
Лев VII (936-39)
Стефан IX (939-2)
Маріній II (942-46)
Агапет II (946-55)
Іоанн XII (955-63)
Лев VIII (963-64)
Бенедикт V (964)
Іоанн XIII (965-72)
Бенедикт VI (973-74)
Бенедикт VII (974-83)
Іоанн XIV (983-84)
Іоанн XV (985-96)
Григорій V (996-99)
Сильвестр II (999-1003)
Іоанн XVII (1003)
Іоанн XVIII (1003-09)
Сергій IV (1009-12)
Бенедикт VIII (1012-24)
Іоанн XIX (1024-32)
Бенедикт IX (1032-45)
Сильвестр III (1045)
Бенедикт IX (1045)
Грегорі VI (1045-46)
Клемент II (1046-47)
Бенедикт IX (1047-48)
Дамасій II (1048)
Св. Лев IX (1049-54)
Віктор II (1055-57)
Стефан X( 1057-58)
Микола II (1058-61)
Олександр II(1061-73)
Св. Григорій VII (1073-85)
Блаженний Віктор III (1086-87)
Блаженний Урбан II (1088-99)
Пасхалій II (1099-1118)
Геласій II (1118-19)
Калістій II (1119-24)
Гонорій II (1124-30)
Інокентій II (1130-43)
Целестин II (1143-44)
Люцій II (1144-45)
Блаженний Євгеній III (1145-53)
Анастасій IV (1153-54)
Адріан IV (1154-59)
Олександр III (1159-81)
Люцій III (1181-85)
Урбан III (1185-87)
Григорій VIII (1187)
Клемент III (1187-91)
Целестин III (1191-98)
Інокентій III (1198-1216)
Гонорій III (1216-27)
Григорій IX (1227-41)
Целестин IV (1241)
Інокентій IV (1243-54)
Олександр IV (1254-61)
Урбан IV (1261-64)
Клемент IV (1265-68)
Блаженний Григорій X (1271-76)
Блаженний Інокентій V (1276)
Адріан V (1276)
Іоанн XXI (1276-77)
Микола III (1277-80)
Мартін IV (1281-85)
Гонорій IV (1285-87)
Микола IV (1288-92)
Св. Целестин V (1294)
Боніфацій VIII (1294-1303)
Блаженний Бенедикт XI (1303-04)
Клемент V (1305-14)
Іоанн XXII (1316-34)
Бенедикт XII (1334-42)
Клемент VI (1342-52)
Інокентій VI (1352-62)
Блаженний Урбан V (1362-70)
Григорій XI (1370-78)
Урбан VI (1378-89)
Боніфацій IX (1389-1404)
Інокентій VII (1404-06)
Григорій XII (1406-15)
Мартін V (1417-31)
Євгеній IV (1431-47)
Микола V (1447-55)
Сікст V (1585-90)
Калістій III (1455-58)
Пій II (1458-64)
Павло II (1464-71)
Сікст IV (1471-84)
Інокентій VIII (1484-92)
Олександр VI (1492-1503)
Пій III (1503)
Юлій II (1503-13)
Лев X (1513-21)
Адріан VI (1522-23)
Клемент VII (1523-34)
Павло III (1534-49)
Юлій III (1550-55)
Марцелій II (1555)
Павло IV (1555-59)
Пій IV (1559-65)
Св. Пій V (1566-72)
Григорій XIII (1572-85)
Сікст V (1585-90)
Урбан VII (1590)
Григорій XIV (1590-91)
Інокентій IX (1591)
Клемент VIII (1592-1605)
Лев XI (1605)
Павло V(1605-21)
Григорій XV (1621-23)
Урбан VIII (1623-44)
Інокентій X(1644-55)
Олександр VII (1655-67)
Клемент IX (1667-69)
Клемент X (1670-76)
Блаженний Інокентій XI (1676-89)
Олександр VIII (1689-91)
Інокентій XII (1691-1700)
Клемент XI (1700-1721)
Інокентій XIII(1721-24)
Бенедикт XIII (1724-30)
Клемент XII (1730-40)
Бенедикт XIV (1740-58)
Клемент XIII (1758-69)
Клемент XIV (1769-74)
Пій VI (1775-99)
Пій VII (1800-1823)
Лев XII (1823-29)
Пій VIII (1829-30)
Григорій XVI (1831-46)
Блаженний Пій IX (1846-78)
Лев XIII (1878-1903)
Св. Пій X (1903-14)
Бенедикт XV (1914-22)
Пій XI (1922-39)
Пій XII (1939-58)
Блаженний Іоанн XXIII (1958-63)
Павло VI (1963-78)
Іоанн Павло I (1978)
Іоанн Павло II (1978-2006)
Бенедикт XVI (2006 — )

Велика каїрська ложа. Таємне товариство ХХІ ст., яке нібито володіє знаннями, що передаються з покоління в покоління ще з часів Старого Заповіту. На базі цього таємного товариства Хасан бін Сабах створив структуру свого товариства, відомого як «Хашашин» або «Асасини» (Вбивці).

Дивись також: Асасини.

Велике Біле Братство Терепевтату. Єгипетська група, яка сповідувала «таїнства життя». Іноді її членів називають справжніми розенкрейцерами. Вважається, що Ісус Христос входив до складу цієї групи та пройшов усі ступені, зокрема гросмейстера.

Див. також: Есени.

Віджіланте Сан-Фран-циско. Секретна група, в якій вдавалися до лінчування, аби в такий спосіб «очистити» американське Береберійське узбережжя (Barbary Coast) від злочинців. Так називалася берегова лінія біля Сан-Франциско від часу золотої лихоманки (1849 р.) до землетрусу в Сан-Франциско (1906 р.). У цьому щільно населеному районі міста розквітали злочинність, наркоманія, проституція. Поліція була не в змозі протистояти цьому. Назва цього району пішла від історичного Береберійського узбережжя, що в Північній Африці, яке стало відомим у ХІХ столітті завдяки варварам та піратам. Кордонами цього району Сан-Франциско були Іст-стріт (нині — Ембракадеро) вздовж бухти, Дюпон-стріт (нині — Грант-Авеню) на заході, Бродвей на півночі та Коммерс-стріт на півдні. Найвідоміша частина Береберійського узбережжя — «Володіння Диявола» (Devil’s Acre). Цей район між Бродвеєм та Пасіфік-стріт був так насичений кримінальними елементами, що там, казали, за десять хвилин могло статися десять різних злочинів. Очищення кварталу стало завданням організації самопроголошених «борців за справедливість» під назвою «Віджіланте» (Комітет пильності) Сан-Франциско.

Оскільки злочинність на Старому Заході намагалася «переплюнути» закон, групи «Віджіланте» не були чимось незвичайним. «Віджіланте» Сан-Франциско була найбільшою і найактивнішою групою. Більшість її членів були заможними людьми, які мали родини, тож вони мали що захищати. Свою діяльність Комітет не афішував, позаяк вона була протиправною. Однак його члени дотримувалися суворого обов’язку не карати безневинних людей. Здійснюючи свої неформальні розслідування, вони хотіли бути впевненими, що покарання відповідало злочину. Карали тільки вбивць і гвалтівників. Дрібні злочинці мали полишити місто без права повернення. В основі діяльності «Віджіланте» було дотримання справедливості, несприйняття расизму тощо. Оскільки більшість людей у Сан-Франциско підтримували дії «Віджіланте», ніхто не перешкоджав їхній діяльності.

За твердженням Комітету, «становище на узбережжі було просто-таки жахливим, наближалося до ще небаченої кримінальної анархії. Це, зрештою, спонукало до створення першого «Комітету пильності» Сан-Франциско. На таємному засіданні 1851 року (в будинку С.Бреннона), після багатьох годин обговорень, група з близько 200 впливових громадян сформувала перший «Комітет пильності».

Вони написали «Конституцію Комітету пильності Сан-Франциско, штату Каліфорнії».

Вона, зокрема, проголошувала: «Громадяни (імена додаються), які об’єднуються в асоціацію задля досягнення миру, наведення ладу в суспільстві, охорони життя і власності громадян Сан-Франциско, беруть зобов’язання один перед одним робити все від них залежне для забезпечення правопорядку, верховенства закону. Ми рішуче заявляємо, що жоден злодій, грабіжник, палій або вбивця не уникне покарання, незалежно від недосконалості закону, ненадійності в’язниць, безпечності чи то корупції поліції, або слабкості тих, хто повинен стояти на варті правосуддя. Задля безпеки об’єктів асоціації ми дійшли угоди:

1. Назва і характер діяльності асоціації — КОМІТЕТ ПИЛЬНОСТІ, призначений для захисту життя і власності громадян, жителів міста Сан-Франциско.

2. Для засідань і вирішення поточних питань Комітету слід визначити приміщення, в якому постійно, у будь-яку годину дня і ночі, повинен перебувати один або більше членів Комітету для отримання інформації від будь-якого члена асоціації або будь-якої іншої особи або кількох осіб про акти насильства щодо громадян Сан-Франциско; і якщо, на думку члена, або членів Комітету, необхідно вдатися до акції — або у формі сприяння дотриманню законності, або у формі швидкого і беззастережного покарання кривдника, — Комітет має бути швидко зібраний, щоб ухвалити необхідне рішення більшістю голосів...

3. Коли Комітет уже зібрано для акції, рішення більшості має бути обов’язковим для всіх, а ті члени Комітету, чиї імена вказано додатково, присягаються своєю честю, і таким чином зобов’язуються захищати і підтримувати одне одного в здійсненні визначених дій цього комітету, навіть якщо це небезпечно для їхнього життя.

Діяльність «Віджіланте» була успішною. Вони проводили свої таємні зустрічі й організовували рейди на вулицях. Рівень злочинності на вулицях Сан-Франциско різко знизився. Члени «Віджіланте» стали героями Старого Заходу.

Вікка. Церква і школа чаклунів і магів. Назва «Вікка» означає «чаклунка» — від англосакського терміна Wicca, яке, своєю чергою, запозичене з індоєвропейського слова, що означає «займатися чарівництвом».

Зважаючи на ставлення до відьом і чаклунів, сьогодні більшість шкіл «Вікки» діють таємно. Вікка вірить у жіноче божественне начало на додаток, а іноді і замість, до поширеного зображення Бога в чоловічому образі. Відьми вимовляють заклинання, які вони називають «магіка» — літера «к» має вказувати на відмежування їх від ілюзіоністів.

Нинішня «Вікка» отримала назву «Жива релігійна традиція», вона зберегла традиції ще з доінквізиційних часів.

На веб-сайті American Wicca.com сказано: «Чаклунство сьогодні можна розглядати як сукупність всієї чаклунської практики, що включає (але що не обмежується): заклинання, ворожіння (прогнози), медитацію, знахарство, обряди і церемоніали, пісні і танці, пророкування, зцілювання, креативну міфологію та ін. Як релігія, це співтовариство людей здійснює відродження і/або відновлення дохристиянських релігій Європи, особливо північної Європи (повернення кельтських або норвезьких традицій), іноді греко-римських, єгипетських або левантійських традицій. Багато хто з нас звертається за натхненням до тубільних традицій інших народів, що збереглися до цього часу, наприклад, Австралії, Азії, Індії, Америки. Дехто звертається до божеств і земних духів місцевих американських племен, проте це не означає, що він сповідує американські традиції. За твердженням відомої в чаклунських колах відьми Маргот Адлер, «справжня традиція чаклунства — це творчість».

У кількох публікаціях про зростання злочинності назва «Вікка» негативно згадувалася в її стосунках з владою. 1977 року культ «Син Сема» називав себе в листі як «Злий король Віккер». «Унабом» (Unabom) після вибуху у Нью-Джерсі називав себе «H.C. Віккл».

За В.Шонебеленом («Помаранчевий орден і чорна магія»), «Вікка» і масонство багато в чому схожі. Зокрема, в наявності принципу трьох ступенів, таємності зустрічей, обов’язковості церемонії посвячення, яка включає клятву вірності.

І там, і там кандидат: позбавляється світського одягу; звільняється від усього металевого; за церемонією, його, із зав’язаними очима, одурюють, обв’язують мотузками (бувають різні форми цього ритуалу); під час посвячення у перший ступінь має стояти у північно-східній частині «храму»; проходить випробування, під час якого гострий предмет (у чаклунів — меч, у масонів — циркуль) встромляють у груди; перевіряється секретними паролями; із зав’язаними очима ходить заплутаними лабіринтами «храму»; дає таємну урочисту клятву до того, як йому стануть відомі секрети групи; проходить церемонію розвінчування обману після клятви при свічках, що означає його посвячення; має пройти церемонію ознайомлення з «робочими інструментами», що відповідають ступеню його посвячення; має стати учасником ритуалу смерті і відродження; має пройти низку фізичних випробувань із зав’язаними очима — його підвішують, крутять, водять по колу, трясуть, по черзі шмагають. Вважається, що все це «змінює свідомість».

Водун (шаманство). У статті «Папа Римський звертається до прихильників шаманства: церква бачить в інших релігіях «Зерна Писання», опублікованій у ватиканському виданні «L’Osservatore Romano», шаманство — це «релігія, зароджена у Західній Африці; обряд жертвоприношення тварин супроводжується барабанами і співом; його здійснюють чоловік (hungan) або жінка (mambo), які добре розуміються в магії і чаклунстві».

Слово «водун» (Vodun) також відоме як «водоун» (Vodoun), вуду (Voudou), воду (Vodou), походить від назви місцевого африканського духа. Найчастіше воно вживане в Беніні, Домініканській Республіці, Гані, Гаїті й Toгo. У Беніні і Гаїті — це офіційна релігія країни. Вона класифікується деякими фахівцями як спіритуалістична або заснована на природі.

Як і в Сантерії, ритуали водуну багато років утаємничувалися. Позаяк шамани були рабами, вони мусили приховувати свою релігію, принесену із Західної Африки. Духи, яким вони поклонялися, дістали імена католицьких святих. Цей процес зміни релігії, відповідно до нового оточення називається синкретизмом. Сьогодні водун використовує не тільки західноафриканські ритуали, які послуговуються католицькою термінологією. Упродовж століть шаманство підпадало і під інші впливи. Воно включає вірування араваків і місцевих гаїтян. Кожен шаман прямує власним Лоа (Loa), або таємничим шляхом, який у нинішньому вигляді представлено католицьким святим. Головний Лоа — це Олоруб (Olorub), ворогом якого є Обатала (Obatala).

Малі духи: Agwe — дух моря; Aida Wedo — дух веселки; Ayza — захисник; Baka — злий дух, що обертається на звіра; Baron Samedi — хранитель могил; Dambala (або Damballah-wedo) — дух змія; Erinle — дух лісів; Ezili (або Erzulie) — жіночий дух любові; Mawu Lisa — дух творення; Ogou Balanjo — дух зцілення; Ogun (або Ogu Bodagris) — дух війни; Osun — дух цілющих потоків; Sango (або Shango) — дух бурі; Yemanja: жіночий дух вод; Zaka (або Oko) — дух сільського господарства.

Чоловіки-шамани називаються hungans (або hougans), жінки — mambos. Водун виконує роль і церкви, і лікарні водночас, більшість обрядів слугує лікуванню хворих. У США Водун здебільшого поширюється через гаїтянську імміграцію. Водун послуговується чорною магією. Тоді як hungans і mambos беруть участь тільки в обрядах зцілення і принесення успіху, ритуали чорної магії здійснюють шамани, відомі як bokors або caplatas. Чорна магія також відома як «сумнівне шаманство». Шаманські ляльки використовують для накликання хвороб у ворогів, а наркотики — для зомбування людей. Шаманські ляльки зазвичай протикають голками. Найчастіше це практикується в Новому Орлеані, штат Луїзіана США, в деяких районах Південної Америки. Шамани також вірять, що небіжчиків можна оживити одразу після похоронів, що ці воскреслі, зомбі, позбавлені власної волі. Насправді зомбі і не вмирали — їх піддавали дії наркотиків або сильних отрут.

В.М.Р.Д. (V.M.R.D.). Македонське таємне товариство, що діяло в 1930 роках, яке, як і у хорватів, виступало проти сербського домінування в країні, відомій тоді як Королівство Югославія. В.М.Р.Д. стало відомим, коли хорвати звинуватили його у вбивстві югославського короля Александра Карагеоргевіча і французького міністра закордонних справ Луї Барту в жовтні 1934 року, коли ті їхали в кортежі вулицями Марселя. Югославський король у той час перебував у Франції з державним візитом. У них з натовпу вистрілив з револьвера якийсь Влада Георгієв, член Революційної організації Македонії. За деякими джерелами, вбивця загинув, атакований французькою поліцією (повідомлення про те, що вбивці вдалося втекти і йому було надано притулок у Ватикані, — безпідставні).

У нарисі «Міф Хорватії і реальність» написано, що «спадщина сербських королів, утиски югославських громадян і гнів біженців — усе це знайшло свій вихід 9 жовтня 1934 року, коли югославський крейсер «Дубровник» прибув у порт Марселя з Александром на борту. Під морською формою адмірала військово-морського флоту, яка щільно облягала тіло, король зазвичай носив куленепробивний жилет. Корабель кинув якір у бухті. Александр мав дістатися берега на меншому катері, залишивши велику частину своїх охоронців на «Дубровнику».

Александр перебував на французькій землі не більш як п’ять хвилин, коли Влада Георгієв відкрив вогонь по авто з двадцятизарядного автоматичного пістолета Маузер. Було вбито короля, французького міністра закордонних справ Луї Барту і двох випадкових людей. Як уже було сказано, Георгієв, македонець за походженням і болгарський громадянин, входив до складу Македонської Революційної Організації, яка ставила за мету звільнити Македонію від Югославії. Французький полковник Піоле, який їхав верхи на коні поряд з авто, вмить шаблею ударив Георгієва, який згодом увечері помер. Александр був диктатором, якого найбільше зневажали в Європі, чимало потенційних вбивць різних національностей з радістю пальнули б у нього. Оскільки смертельну рану Александра було виявлено ззаду, тоді як Георгієв стояв перед королем, відомий адвокат Жорж Дебонне був упевнений, що Александра вбито сліпою кулею одного з його охоронців. Проте ніколи не виникало сумнівів, що вроджений македонець, болгарський громадянин і член Македонського революційного руху на ім’я Влада Георгієв пробився крізь натовп, натис на спусковий гачок і був умить атакований, після чого помер того самого вечора і був похований на кладовищі Марселя у присутності двох детективів і гробокопача».

За книгою Дж. Рідлі «Масони», «вбивця був, ймовірно, одним з біженців-усташів. Югославський уряд звинувачував у смерті Александра Угорщину, Югославія та її союзники навіть погрожували почати війну, проте Угорщину підтримав Муссоліні. Як ніколи реальною була загроза війни в Європі, але Муссоліні готувався до вторгнення в Абіссінію і не хотів війни в Європі. Конфлікт вирішився мирно».

Ширилися чутки, що короля Александра вбили масони після виходу короля — масонського гросмейстера — з ложі через відмову сплатити за будівництво залізниці, яку він хотів побудувати в Боснії.

Високопосадовці-масони у
ритуальному одязі

Засідання Більдерберзької групи
1954 року

Масон Девід Рокфеллер (праворуч) прибуває на засідання
Більдерберзької групи

ВСЕВИДЮЩЕ ОКО. Символ всевидющості Бога та Божого заступництва. Всевидюще око зазвичай зображують у вигляді людського ока у центрі ока, що проміниться. Символ, що іноді називається Оком Бога, можна побачити на банкнотах (у США з 1778 року), а на великій державній печатці Сполучених Штатів — угорі піраміди, яка за формою нагадує єгипетську.

Для масонів це символ Великого Архітектора Всесвіту. У багатьох культурах його використовують як амулет від «порчі». Марк Твен писав: «Людське око може бачити тільки реальні предмети, а Всевидюще спроможне бачити наскрізь серце та душу».

Дивися також: МАСОНИ.

Воїнство Христа. Дивися: БРАТИ МЕЧА.

СХІДНІ ТАМПЛІЄРИ. Дивись ОТО.

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТ-СТВО ЛУКСОРА. За джерелами, близькими до масонських кіл, ця асоціація й досі існує у США й не викликає суперечливих почуттів. Що ж до членства, то масонами вважаються тільки чоловіки, однак до асоціації входять представники обох статей. Про це, зокрема, згадується у різних публікаціях Хроніки масонів та розенкрейцерів.

Це, безсумнівно, орден, який має історичне минуле. Близько 1880 року авантюрист д’Алтон, мешканець Бейлдоне, околиці Бредфорда, здійснював дослідження серед окультних студентів того часу. Його познайомили з чоловіком, який добре знався на пізньому кабалізмі, алхімії та магії, до того ж був священиком англіканської церкви та колишнім магістром масонської гільдії. Зовнішність та поведінка д’Алтона викликали деякі сумніви. Через кілька місяців д’Алтона заарештували за шахрайство.

Коли він мав вийти з в’язниці, уже згаданий священик отримав лист від такого собі Пітера Девідсона, який запрошував його увійти до Окультного Ордену під назвою Герметичне Братство Луксора. Повідомлялося, що його секретарем є Бергойн, представник у місті Бернлі, Ланкашир. Повноваження Девідсона підтвердив місцевий священик, якого знав знайомий д’Алтона.

Багато людей подавали заяви для вступу у братство та платили вступні внески. Сам священик проявляв активність у пошуках нових членів серед свого кола. Гроші відправляв Бергойну, від якого, своєю чергою, отримував безграмотні листи з натяком, що за ним стоїть великий адепт. Після довготривалих розслідувань виявилося, що цією великоповажною загадковою особою був колишній брамін Харічунд Крістаман, відомий своїм шахрайством у Лідсі, Галіфаксі та інших містах. Почерк самого Бергойна дуже нагадував почерк д’Алтона. Девідсон називав його великим окультним діячем.

Після смерті Бергойна керівництво Герметичним Братством Луксора перейшло до Девідсона. Погляди братства деякий час висвітлював щомісячний журнал «Ранкова Зоря».

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТСТВО СВІТЛА. Дивися: ОТО.

ОКО БОГА. Дивися: ВСЕВИДЮЩЕ ОКО.

Дивись: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА АБО ЄРУСАЛИМ.

ГОСПІТАЛЬЄРИ ЄРУСАЛИМА.

ШПИТАЛЬ СВЯТОЇ МАРІЇ НІМЦІВ ЄРУСАЛИМА.

Дивися: ТЕВТОНСЬКІ ЛИЦАРІ.

ГРУПА БІЛЬДЕРБЕРГ (Більдерберзький клуб). Наднаціональна група владної еліти Європи та Північної Америки, яка, можливо, розробляла план оволодіння світом. Як і їхні попередники «Лицарі-Тамплієри», група, судячи з усього, тяжіє до об’єднання Європи. Одним з кроків групи до уніфікації Європи стали її зусилля зі створення Римського клубу, який породив європейський ринок та євро — єдину валюту континенту.

Виникнення Групи Більдерберг є спробою створити аналітичний центр багатонаціональних корпорацій та фінансових олігархів, який розробляв би загальну світову політику, направлену на отримання надприбутків, та служив інтересам фінансового інтернаціоналу та транснаціональних корпорацій.

Виникнення Більдерберзького клубу пов’язане і зі спробою юдейсько-масонської еліти Європи будь-яким чином стримати прагнення США очолити світову політику, керівництво якої взяла на себе Рада міжнародних відносин в основному з американців. Однак американські політики доволі активно брали участь у створенні клубу, реальними організаторами якого були американські спецслужби. За їхньої ініціативи 1948 року створено Американський комітет об’єднаної Європи, головою якого був У. Донован, який колись очолював Управління стратегічних служб США, а його заступником — Ален Даллас, директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Генеральним секретарем європейського руху був Й.Ретінгер, через нього ЦРУ фінансувало підривну діяльність у Європі.

І членство, і діяльність цієї групи секретні. Група Більдерберг — це заснований у Голландії передвісник Європейського Союзу (ЄС). У групи немає офіційної назви, позаяк, вважається, що назва привертатиме до неї підвищену увагу. Неформально вона називається Групою Більдерберг, бо її створено 29 — 31 травня 1954 року на зустрічі в готелі «Більдерберг» у нідерландському місті Остербе.

Хоча зустрічі європейської еліти датуються ще 1940 роками, групу не було формально утворено до початку 1950-х. Її основоположник — кадровий британський розвідник, польський соціаліст, доктор Йозеф Ієронім Ретінгер (чиє середнє ім’я перекладається як «таємний член»). Іншим членом хартії був принц Нідерландів Бернард, член нацистського Schutzstaffel (СС), який через шлюб став головним акціонером голландської «Шелл Ойл». Не останню роль відіграв і Дункан Сендіс, видатний політик і зять покійного Вінстона Черчілля. На першому засіданні клубу були присутні справжні господарі Ретінгера: це передусім Д.Рокфеллер, Дін Раск, глава Фонду Рокфеллера Г.Гейнц, президент Фонду Карнегі Д.Джонсон, голова корпорації Баруха Д.Колеман. Загалом 80 осіб. Вони вирішили створити новий світовий порядок, планувати зовнішньополітичну діяльність Заходу стосовно країн Третього світу і Радянського Союзу.

Членства в Більдерберзькому клубі не існує, кожна нарада відбувається за значної зміни складу клубу. Проте існує актив з 383 членів, з них 128 американців, решта — європейці. Очевидно, що від створення Більдерберзького клубу найбільше виграли юдейсько-масонські еліти США. Вони мають у ньому політично зрілу організацію: 42 представники апарату президента, міністерства оборони, держдепартамент і інші органи влади США, 25 представників найбільших корпорацій, банків, ділових кіл, 54 представники американських університетів, засобів масової інформації і громадських організацій масонського штабу. Фактичним керівником Більдерберзького клубу, як і Ради міжнародних відносин, є Д.Рокфеллер, формальним головою — американець П.Керрінгтон. Навіть штаб-квартиру цієї організації розміщено в приміщенні фонду Карнегі в Нью-Йорку.

Зазвичай засідання Більдерберзького клубу відбуваються в обстановці цілковитої секретності, через особливі запрошення, без повідомлень про збори в засобах масової інформації. Країна, в якій відбуваються збори, забезпечує безпеку його учасникам. Проте попри засекреченість зустрічі більдербергерів викликають значний інтерес світової спільноти. Адже ці таємні конференції відвідують міжнародні авторитети в галузі економіки, фінансів, торгівлі, а також політики. Теми їхніх дискусій маловідомі, а про ухвалені рішення можна судити хоча б за політичним складом із сильних світу цього. Члени Більдерберзького клубу — гіганти світової політики, які колись обіймали або невдовзі обійматимуть високі посади в різних країнах світу. Так, Джеральд Форд — колишній президент США, Генрі Кіссінджер — колишній державний секретар за президента Ніксона, Сайрус Венс — міністр внутрішніх справ за Картера, Роберт Макнамара — колишній міністр оборони за Кеннеді, згодом директор Світового банку,Гельмут Шмідт — колишній канцлер Німеччини, Маргарет Тетчер, яку тричі поспіль обирали прем’єр-міністром Великої Британії, Жіскар д’Естен — колишній президент Франції та інші її державні, а також Девід Рокфеллер і барон Ротшильд.

Слід зазначити, що найбагатші люди Фінансового інтернаціоналу по черзі головують на таємних зборах. Наприклад, таємні конференції в американському штаті Вермонт і штаті Вірджинія провів і оплатив Рокфеллер. Господарем наради, що відбувалася в готелі «Д’арбоаз» у французьких Альпах, був Ротшильд. 1962-го і 1973 року місцем таємних зустрічей стала Швеція, їх провів Валленберг, тодішній статок якого оцінювався у більш як 10 млрд доларів.

Безсумнівно, люди, які контролюють Більдерберзький клуб — справжні лідери і господарі у світі бізнесу. Вони дають розпорядження офіційним чільникам держав — президентам, віце-прем’єрам, королям.

На засіданнях клубу вирішуються не тільки економічні проблеми, а й політичні. Зокрема, своїми рішеннями він посилає у відставки президентів незалежних країн. Так, після прес-конференції президента Франції генерала де Голля 27 листопада 1967 року, на якій він виступив за скасування «доларового стандарту» і різко критикував агресію Ізраїлю, проти генерала повстала юдейсько-масонська еліта. Почалося несамовите цькування де Голля в мас-медіа. А в квітні 1968-го в Монжраблане (Канада) відбулося засідання Більдерберзького клубу, присвячене переважно адекватним діям проти французького президента. Головними дійовими особами цього засідання були банкір Едмон де Ротшильд, глава провідного відділу ЦРУ Джеймс Енглтон і представники розвідок кількох європейських країн. Не залишилося протоколів засідань, але події подальших днів красномовно явили ухвалені там рішення.

Страйки, масові виступи студентів, серед яких були представники спецслужб різних країн, почалися 1 травня, а наприкінці місяця майже весь пролетаріат Франції — 10 млн людей — вийшов на вулиці. Банкіри відмовили президентові у кредитах, необхідних для задоволення вимоги страйкарів підвищити їм заробітну плату, а фінансові акули почали продаж франків і купівлю німецьких марок. Таким чином, еквівалентну майже мільярду доларів суму було виведено з країни, що призвело до різкого знецінення франка. Результатом засідання Більдерберзького клубу і ухвалених на ньому рішень стала відставка президента де Голля в квітні 1969 року. Фінансовий інтернаціонал, що витратив немало сил на боротьбу з непокірним генералом, святкував перемогу.

На засіданні Більдерберзького клубу, що відбулося 13—15 травня 1983 року в італійському готелі «Монтебло», Рокфеллер і Ротшильд провели рішення про збільшення квоти учасників Міжнародного валютного фонду (МВФ). До того ж організували такий несамовитий тиск на керівників країн — членів МВФ, що Рейган, який був проти, збільшив внесок США на 8,5 млрд доларів. Те саме зробили й інші держави.

1988 року, з 1 до 5 червня, в альпійському готелі «Тіроль», поблизу Інсбрука, відбулося чергове засідання клубу, де було розроблено план дій на 1989 рік. Планом передбачалося: збільшити податки на дохід задля, аби збільшити військові витрати НАТО; форсувати створення стратегічної оборонної ініціативи згідно з програмою СОТ у США; забезпечити обрання Джорджа Буша президентом США.

Після Більдерберзького засідання в Альпах відбулася конференція Міжнародного валютного фонду, на якій були присутні представники Федеральної резервної системи (ФРС) США, а також провідних банків Англії, Німеччини, Франції, Японії та інших країн. Загалом більш як сто осіб. За усталеною традицією, на конференції було продубльовано рішення Більдерберзького клубу.

До найважливіших рішень слід віднести згоду на збільшення витрат для зміцнення військової потуги у зв’язку зі скороченням ядерної зброї Радянським Союзом і США. Прибуток від торгівлі зброєю не повинен зменшуватися. Фінансовий інтернаціонал не має наміру втрачати свої дивіденди. І оскільки на знищення ядерної зброї потрібно майже стільки, як і на її виробництво, то прибуток стає постійним: спочатку створюють новий вид зброї, потім його знищують, а гроші пливуть до кишень фінансових олігархів.

До цього слід додати, що більдербергери ретельно готують політиків, яким надається шанс очолити державне управління тієї або іншої країни, глибоко і всебічно опрацьовують основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країн світу. На їхніх таємних зборах присутні тільки люди, лояльність яких до Ротшильда і Рокфеллера не викликає сумнівів. Націоналістів на ці збори не допускають. Рішення Більдерберзького клубу не підлягають обговоренню. Все вирішується і записується заздалегідь, а запрошеним лише повідомляється воля господарів. У цій організації відсутні дебати, є тільки розпорядження — як інформація до дії.

США були спочатку представлені в групі С.Д. Джексоном, близьким до ЦРУ видавцем журналу «Лайф». Джексон відомий як спеціальний консультант із психологічної війни за президентства Ейзенхауера і як людина, котра купила зняту в Далласі кіноплівку, на якій зафіксовано вбивство Кеннеді, а потім відстоював офіційну версію вбивства, не бажаючи зробити цю кіноплівку надбанням громадськості. Серед постійних членів більдербергів — Алан Грінспен, давнішній, ще від адміністрації Рональда Рейгана, голова Федерального резерву. У групі і чоловіки, і жінки. Деякі члени — європейська знать. Там бувають члени королівських родин Великої Британії, Швеції, Голландії, Іспанії.

Більдерберги мають зв’язки з іншими світовими впливовими таємними товариствами. Голова групи — лорд Пітер Керрінгтон з Великої Британії, також президент Королівського інституту міжнародних справ, який, своєю чергою, пов’язаний з Радою з міжнародних відносин (РМВ).

Як стверджує доктор Джон Колеман, англійська секретна служба МІ-6 створила Групу Більдербергів як дочірнє підприємство Королівського інституту міжнародних справ.

Ще одне знайоме ім’я, пов’язане з більдербергами — Девід Рокфеллер, якого називають ланкою між РМВ, Трибічною Комісією і Групою Більдербергів.

Наприкінці минулого століття почала з’являтися інформація про нинішніх членів Більдерберзького клубу. Частину цього списку надруковано в книзі А.Виноградова «Таємні битви ХХ століття», де вміщено і коментарі співробітників різних спецслужб. Наведемо коментар колишнього офіцера східнонімецької служби безпеки «штазі» Гюнтера Герке. Ось що він сказав: «Перед самим розвалом НДР і об’єднанням Німеччини ми отримали від одного нашого джерела майже такий самий список і навіть кілька протоколів засідання Більдерберзького клубу, в якому говорилося про прихований тиск на Горбачова, аби той швидко вивів радянські війська зі Східної Німеччини. Ми здійснили спробу шантажу деяких членів «світового уряду» — німців. Проте незабаром протоколи і списки найдивнішим чином зникли з наших архівів, а джерело, що передало папери, і фахівець «штазі», що займався «світовим урядом», протягом місяця померли «природною» смертю. Джерело потрапило під машину, а офіцер покінчив життя самогубством. На цьому справа само собою затихнула, а незабаром НДР припинила існування як держава».

У зв’язку з існуванням Більдерберзького клубу виникає питання про членство в нім представників колишнього СРСР. Нині є достовірні відомості про те, що єдиний росіянин у списку членів клубу — Анатолій Чубайс. У компанії з Анатолієм Борисовичем значаться такі члени «світового уряду», як президент Світового банку Джеймс Вольфенсон, президент Федерального банку Нью-Йорка Вільям Мак Донахью, президент «Сорос фонд менеджмент» Джордж Сорос, президент «Чейз Манхеттен банк» Девід Рокфеллер та ін.

Як відомо, Анатолій Чубайс, коли був першим віце-прем’єром і відповідав за приватизацію держвласності, розпродав російські військові секрети і технології з вигодою для Заходу, зокрема для НАТО. У звіті про перевірку підсумків приватизації Рахунковою палатою сказано: «Виконавча федеральна влада активно привертала іноземних фахівців і організації. У розробці брала участь фірма «Бейн енд компані». У списку Більдерберзького клубу значиться Оріт Гантіс — президент компанії «Бейн енд компані», і Роберт Букейнон — член правління «Бейн енд компані».

У закритому листі служби зовнішньої розвідки РФ і ФСБ від 26.08.94 мовиться: «Приватизація за типовою схемою призводить до масового відпливу на Захід високих новітніх технологій, унікальних науково-технічних досягнень практично задурно. Захід придбав у Росії такий великий обсяг новітніх технологій, що НАТО заснувало для їхньої обробки спеціальну програму».

Тільки-но Чубайс і його команда за участі «Бейн енд компані» здійснили приватизацію, на Росію полився дощ кредитів Світового банку, де був президентом Дж. Вольфенсон, одноклубник Чубайса. Працю головного приватизатора Росії було серйозно оплачено?!

Див. також: РАДА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН; ФЕДЕРАЛЬНА РЕЗЕРВНА СИСТЕМА; КОРОЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ СПРАВ; СС; ТРИБІЧНА КОМІСІЯ.

ГРУПА ОСТРОВА ДЖЕКІЛЛ. 22 листопада 1910 року група з семи чоловік, в руках яких зосереджено 25% світового капіталу, зустрілася на острові Джекілл, щоб розробити план створення центрального банку.

Це були: представник сімейства Рокфеллерів Френк Вандерліп, пізніше голова «Нешнл Сіті-банк» в Нью-Йорку; А.Піат Єндрю, тодішній помічник міністра фінансів США; Генрі П.Девідсон, який представляв Морганів; Чарльз Нортон, президент Першого Національного Банку; Бенджамін Стронг, помічник матері Моргана; Нельсон Олдріч, голова національного фінансового комітету і свекор Джона Рокфеллера; і Пол Варбург, представник Банку Варбург у Німеччині і Нідерландах.

Їхній план втілився у створенні Центрального приватного банку США під назвою Федеральна резервна система (ФРС). Закон про створення ФРС підписав президент В. Вільсоном 23 грудня 1913 року. Федеральна резервна система є приватним банком, що друкує долари, у якого США беруть гроші у борг під відсотки. Така ситуація суперечить Конституції США, де право друкувати гроші надано Конгресу США.

З установою Федеральної резервної системи було узаконено таємний уряд, що складається з найбагатших людей світу. Федеральна резервна система друкує валюту США. Єдиним президентом, серйозно налаштованим змінити Федеральну резервну систему і друкувати гроші США самостійно, був Кеннеді.

Банкір-мільярдер М.Ротшильд якось сказав, «Дайте мені можливість управляти грошима нації, і тоді мені буде все одно, хто приймає її закони».

Див. також: Федеральна резервна система.

ДЕМОКРАТИЧНІ КЛУБИ. Демократичні клуби, засновані в 1790-х роках в Сполучених Штатах французьким послом в США Єдмоном Жене, як виявилося, було побудовано на принципах європейських таємних громад, які здійснили революцію у Франції. Від президента Дж. Вашингтона зажадали присікти діяльність клубів до того, як вони потрясуть «уряд до самої основи». Майбутній президент Дж. Адамс сказав, що ці клуби невіддільні від клубів якобінців (дореволюційної) Франції. Стурбованість існуванням демократичних клубів змусила Конгрес США 1798 року прийняти кілька законів про іноземне підбурювання до заколоту. Ці нові закони надали президентові повноваження заарештовувати або видворяти з країни будь-якого іноземця, який намагатиметься «зганьбити» уряд США.

Див. також: Клуби якобінців.

Джентльменський Клуб Спалдінга. Див.: Пріорат Сіону.

Будинок Знань. Див.: Велика Каїрська ложа.

Давньоарабський орден братерства таємної плащаниці.

Див.: Хранителі.

Староєгипетський орден братерства таємної плащаниці.

Див.: Хранителі.

Стародавній орден ірландців. Див.: Молі Магуїрес.

ДРУЗИ. Історик Г.Хіггінс стверджує, що Асасинів також називали Друзи; деякі нинішні представники секти все ще поклоняються золотому теляті, проте не виявлено жодних згадок про ідолопоклонництво Гірського народу; вони мають зв’язок із стародавньою легендою про Джона Престере. У масонських спогадах ми знаходимо, що Друзи ділилися на три класи або ступені; що вони використовували систему знаків і паролів; що Тамплієри скопіювали всі свої таїнства з них; припускається навіть, що принц Лівану має стосунок до цієї сирійської секти. В інших джерелах стверджується, що Друзи — це своєрідний мікс з курдів, мардів-арабів, французьких колоністів і хрестоносців; що їхнє вірування — суміш юдаїзму, християнства і магометанства, де переважає останнє; у них є система духівництва, священні книги і таємні релігійні збори.

З другого боку, сер М.Грант-Даф згадує про результати дослідження, проведені якимось Аюбом Абела, згідно з яким книги, написані Друзами, не мають історичної цінності; що йому не вдалося знайти хоч якихось згадок про їхню справжню віру; що він вивчив чотирнадцять трактатів Друзів, написаних арабською, так і не зрозумівши їхнього змісту; що потрібний ключ, аби їх зрозуміти, і у Друзів є такий ключ, але вони ніколи не відкривали його будь-кому поза їхнім колом; що Друзи були залишками двох ідолопоклонницьких племен, які населяли територію Лівану в дохристиянські часи; що між ними було щось, що нагадує масонів, про який зовнішній світ не мав жодного уявлення.

Останнє твердження означає тільки те, що існує загальне таїнство, що його використовують Друзи, і воно не має жодних аналогій з таїнствами, виявленими в західному світі. Є також дослідження леді Хестер Стенхоуп про існування книг Друзів, таким чином немає необхідності їх розшифровувати: це таємниці, написані містичною мовою.

1862 року полковник Черчілль стверджував, що існував Орден, у якого було багато аналогій з масонами; зокрема, там був річний випробувальний термін для тих, кого приймали в його члени.

Нарешті, немає серйозних підстав стверджувати, що вірування Друзів приховано під їхньою езотеричною завісою — набагато вищою богословською системою, ніж це бачиться дослідникам. Немає й доказів, що Друзи, які жили в Ліванських горах, належали до масонів, досі цю думку не підтверджено фактами.

Див. також: АСАСИНИ.

ДРУЗІ ПО НЕЩАСТЮ. Міжнародна організація, що надає допомогу своїм членам у разі потреби. У ній існує складна система ритуалів і паролів. Орден «Друзі по нещастю» засновано 26 квітня 1819 року в Балтиморі, штат Меріленд, Томасом Вайлді і чотирма іншими представниками з Англії.

Група заявляє, що вона є найбільшим об’єднаним міжнародним братським орденом у світі, вона має 22 тисяч лож і кілька мільйонів членів. Ложі розкидані по всьому світу: в Норвегії, Швеції, Ісландії, Голландії, Бельгії, Кубі, Данії, Німеччині, Австралії, Швейцарії, Мексиці, Гаваях, Південній Америці, Фінляндії, Панамі, Франції, Канаді і США.

У обов’язки групи входить:

1. Провідування хворих.

2. Допомога нещасним.

3. Похорони покійників.

4. Виховання сиріт.

Три основні принципи Ордену — Дружба, Любов, Істина. Він прагне «зробити гарних чоловіків ще кращими громадянами, батьками, синами, чоловіками, братами». Девіз «Друзів«: «Ми прагнемо прославити і поліпшити образ чоловіка». У США і Канаді функціонує шістдесят будинків Ордену для дітей і літніх людей.

Орден «Друзі по нещастю» — перший братський Орден, що відкрито заявляє про активну роль жінок, які мають ступінь Ревек. На веб-сайті Ордену «Друзів по нещастю» сказано: «Наші Сестри ступеню Ревек — це важлива, невід’ємна частина братерства; вони працюють пліч-о-пліч з братами за втілення принципів і реалізації завдань нашого Ордену».

Є також молодіжні ложі для хлопчиків (Junior Odd Fellow Lodges) і клуби (Theta Rho) для дівчат, віком 12 — 21 років.

Контактна інформація:

Суверенна велика ложа

Незалежний Орден «Друзів по нещастю»

422 N. Trade Street Winston-Salem, NC 27101

(919) 725-5955

Президент У. Хардінг; віце-президент Ш. Колфакс.

Європейська павутина. Див.: Європейський союз.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. Іноді його називають «Європейською павутиною» або скорочено — ЄС. Стверджують, що нинішні європейські лідери — це його дійові особи, які прагнуть реальної влади в Європі, які намагаються реалізувати план створення об’єднаної Європи.

За інформацією на веб-сайті europa.eu.int, ЄС — це «сімейство демократичних європейських країн, покликаних до спільної роботи за мир і процвітання». Це не держава, яка замінить нинішні країни, а міжнародна організація. ЄС — фактично унікальне утворення. Його члени створили загальні органи управління, куди вони делегують частину своїх повноважень з тим, аби рішення із специфічних питань, що представляють загальний інтерес, могли ухвалюватися демократично на європейському рівні. Євросоюз створено ще перед Другою світовою війною.

Ідея європейської інтеграції належить французькому міністрові закордонних справ Роберту Шуману. Запропонував він її 9 травня 1950 року. Ця дата — «день народження» структури, нині відомої як ЄС, щорічно згадується як День Європи. П’ять установ ЄС виконують специфічні завдання: Європейський парламент (обирається державами-учасниками); Рада Євросоюзу (представництво країн — членів союзу); Європейська комісія (виконавський орган); Європейський суд (що забезпечує дотримання законів); Європейський аудиторський суд (контролюючий бюджет ЄС). Є також п’ять інших додаткових важливих органів: Європейський соціально-економічний комітет (висловлює думку організованого громадянського суспільства з економічних і суспільних проблем); Комітет регіонів (висловлює думки регіональних і місцевих органів влади); Європейський центральний банк (відповідає за грошово-кредитну політику і курс євро); Омбудсмен (розбирається зі скаргами громадян про порушення діяльності будь-якої установи ЄС); Європейський інвестиційний банк (сприяє вирішенню завдань ЄС через фінансування інвестиційних проектів).

З весни 2004 року Євросоюз почав розширюватися на схід.

Європа існує 2,5 тис. років, але постійно перебуває у стадії розвитку. Франція і Німеччина ініціювали європейську інтеграцію протягом сорока років. Тепер доводиться вирішувати проблему — хто керуватиме величезною структурою, що нараховує десятки країн і 455 млн населення.

ЕСЕНИ. Автори «Сувоїв Мертвого моря» есени — єврейська група, що існувала з VІ століття до Р.Х. до, як мінімум, до І століття після Р.Х. Багато хто вважає, що есени були вчителями Ісуса, вони також навчали математика Піфагора. Оскільки ця група володіла основами сучасної геометрії, припускають, що вона була передвісником масонів. Попри відсутність будь-яких згадок про есенів у Новому Заповіті, вважається, що вони були серед перших наставників християнства.

Н.Вебстер, англійська письменниця початку ХХ століття, ще до знайдення «Сувоїв Мертвого моря» зазначала, що «Есени були не християнами, а таємною громадою, пов’язаною страшною клятвою нерозголошення довірених їм священних таємниць. Це були єврейські таємні традиції, відомі зараз як Кабала. Справді, есени були кабалістами, хоча, поза сумнівом, кабалістами вищого рангу. Вони зіграли важливу роль як перше таємне суспільство, традиції якого простежуються донині».

Див. також: Велике біле братерство терапевтата.

Зелений Дракон. Орден японського таємного товариства, який присвятив себе удосконаленню людського тіла — організму часу, або ефірного тіла. Майстри цього таємного мистецтва, як стверджується, володіють великою силою, зокрема силою пророцтва. Вони здатні керувати окремими органами свого тіла. Одна з вправ, покликана розвинути силу Зелених Драконів — змусити зерно прорости лише силою волі. Нездатність досягти поставленої мети суворо карається.

Вважається, що тільки троє представників Заходу стали членами Ордену Зеленого Дракона. Один з них — Карл Хаусхофер, військовий аташе, який працював у Токіо до Першої світової війни. Хаусхофер пізніше став нацистом, членом Товариства ВРІЛ, був прихильником расистської політики Гітлера. За легендою, Орден Зеленого Дракона підтримував телепатичний зв’язок зі схожою праворадикальною окультною групою у Тибеті, відомою як Товариство Зелених Чоловіків. 1944 року син Хаусхофера брав участь у замаху на життя Адольфа Гітлера. Наприкінці війни Хаусхофер вбив свою дружину, а потім звів рахунки з власним життям.

Дивися також: ТОВАРИСТВО Зелених чоловіків; ТОВАРИСТВО ВРІЛ.

Зелених Чоловіків, ТОВАРИСТВО. Нацистська окультна група, відома як Товариство ВРІЛ. У 1926 — 942 роках здійснила низку подорожей до Тибету, намагаючись встановити контакт з його печерними оракулами. Під час цих експедицій вони зустрічалися з групою тибетських монахів, відомою як Адепти Агати. 1929 року дехто з адептів (алхіміки) повернувся до Німеччини і створили ложу під назвою «Товариство Зелених (омолоджених) Чоловіків» у Берліні. Вважалося, що його лідер, якого називали Монахом зелених рук, здатен бачити майбутнє. Він був радником Адольфа Гітлера.

За легендою, Орден Зелених Чоловіків телепатично спілкувався з Орденом Зеленого Дракона. Вони вперше зустрілися у Німеччині під час Другої світової війни, аби допомог-ти нацистам. Зелені Чоловіки, під жорстким контролем сил нацистської безпеки, намагалися впливати на німців, аби перетворити їх на арійських суперменів. Оскільки Зелені Чоловіки не сприяли військовим успіхам, а отже, у цій справі потерпіли невдачу, вони 1943 року потрапили в немилість нацистів і опинилися у концтаборі. Коли радянські війська захопили Берлін, вони знайшли тіла тибетських монахів, які вкоротили собі життя.

Дивися також: Орден Зеленого Дракона; ТОВАРИСТВО ВРІЛ.

Змієголові. Дивися: Тріади.

Ілюмінати. Від лат. illuminatus — освітлення. Товариство було засновано 1 травня 1776 року єзуїтським священиком та професором Інгольштадтського університету в Баварії Адамом Вейсгауптом (1748—1830). В Ордену були єзуїтські правила з дуже суворою дисципліною.

Чому Вейсгаупт обрав 1 травня для створення своєї таємної антихристиянської організації, неможливо чітко пояснити. Одна з можливих версій пов’язана з іменем римського імператора Діоклетіана, який правив у 284 — 305 роках н.е. і жорстоко переслідував християн, які відмовилися поважати імператора. Діоклетіан заборонив усі їхні зібрання, зруйнував церкви, знищив святі писання, знищив сотні віруючих. Так тривало до 1 травня 305 року. Діоклетіан захворів і зрікся від престолу. Однак переслідування християн не припинилося, хоча не було таким жорстоким, як за Діоклетіана. Можливо, професор Вейсгаупт дізнався про дату зречення Діоклетіана і через 1471 рік потому знову розпочав переслідування християн?

День заснування Ордену Ілюмінатів — 1 травня — й донині комуністи світу відзначають як день міжнародної солідарності трудящих; мовляв, це дата початку революції 1905 року. Однак це не заважає їй бути річницею заснування Ордену Ілюмінатів і початком нового переслідування християн.

Члени Ордену стояли на тому, що людина — така ж досконала, як і Бог, тільки — без Бога. Це була дивна позиція, бо Вейсгаупт дозволяв своїм послідовникам робити все для досягнення мети. Він писав: «Іноді слід говорити одне, іноді інше…щоб неможливо було визначити справжній напрямок думок». Однак, вступаючи в організацію, її майбутні члени давали клятву, де, зокрема, було сказано: «Я зв’язую себе обіцянкою вічного мовчання, непохитної вірності та підлеглості до Ордену…»

Організація Вейсгаупта швидко поповнювалася, особливо за рахунок «інтелектуалів» з університету. Фактично всі професори, за винятком двох, стали членами цієї організації в перші роки її існування. Вейсгаупт вважав, що здатність людини мислити швидше встановить атмосферу моральності у суспільстві, аніж Біблія. Навіть назва його організації — «просвітлені» — свідчила, що її члени здатні осягти істину працею власного розуму. Вейсгаупт навіть зізнався, що він створив нову релігію, якою на місці релігійної людини постане людина, здатна вирішувати свої проблеми власним розумом. Він писав: «Розум буде єдиним моральним кодексом людини. Коли врешті-решт розум стане релігією людини, проблему буде вирішено».

Ще одним гальмом на шляху прогресу людства Вейсгаупт вважав націоналізм. Він говорив: «З виникненням націй і народів світ перестав бути великою родиною… Націоналізм постав на місці любові».

Багато відомих фактів про Орден Ілюмінатів викладено у книзі Джона Робінсона, професора філософії Єдинбурзького університету в Шотландії, написаній 1798 року. Книга називається «Докази змови проти всіх релігій та урядів Європи, який планується на таємних зібраннях масонів, ілюмінатів і Товариств читачів». Професор Робінсон був масоном, коли його запросили вступити до Ордену Ілюмінатів, але почуття обережності йому підказало, що він спершу повинен ознайомитися із засадами Ордену. З того часу Робінсон дійшов висновку, що його створено, «аби знищити всі релігійні заклади і скинути всі європейські уряди».

Засновник Ордену Ілюмінатів Адам Вейсгаупт хвалився, що його організація недосяжна для зору суспільства. Він писав: «Велика сила нашого Ордену в його таємничості; нехай він ніколи і ніде не з’являється під своїм ім’ям, але завжди і повсюди прикривається іншим ім’ям та іншим заняттям». У своїх роботах він також вказав світ, у якому сховає Орден: «Найкраще для цього підійдуть три нижні ступені Масонства; люди звикли до нього, мало від нього чого очікують, тому мало його завважують». Він був упевнений, що така таємничість забезпечить йому успіх: «Наша таємна організація працює так, що їй нічого не можливо протиставити».

Вейсгаупт писав: «Людина не така вже й погана, за винятком того, що її створено на деспотичних принципах. Вона погана, бо релігія, держава та негативні приклади псують її. Коли, нарешті, релігією людей стане розум, цю проблему буде вирішено».

Він описав систему піраміди влади Ордену Ілюмінатів таким чином: «Безпосередньо я керую двома членами, в них вкладаю весь свій дух; у кожного з них, своєю чергою, є двоє інших, і так далі. Так можна привести в дію тисячі людей. Так просто можна передавати накази та впливати на політику». Структура Ордену Ілюмінатів була абсолютно секретною, доки баварська поліція не здійснила рейд на їхню ложу та не конфіскувала секретні документи.

Ще однією причиною впевненості Адама Вейсгаупта в успіхах Ордену був той факт, що він приписував його членам всесвітню могутність. Він відчував, що це дасть йому можливість заманити до нього людей, які підуть на все, аби втамувати спрагу влади. Він писав: «Справжня мета Ордену — влада над світом. Щоб досягти цього, необхідно знищити всі релігії, скинути всі уряди й скасувати приватну власність».

Вейсгаупт вважав, що потрібен один світовий уряд замість окремих національних. Світовий уряд має бути з членів Ордену Ілюмінатів. Отже, кінцевою метою Ордену і, відповідно, всіх його послідовників, є влада — світове панування, влада світового уряду над всім світом.

Окремі дослідники минулого систематизували завдання Ордену Ілюмінатів для істориків майбутнього. Однією з них була талановита англійська письменниця та історик доктор Неста Вебстер. У книзі «Світова революція» вона розкрила завдання ілюмінатів:

1. Скинути монархію й уряди.

2. Знищити приватну власність.

3. Скасувати право наслідування.

4. Відмовитися від патріотизму.

5. Зменшити роль сім’ї (заснування інституту суспільного виховання дітей).

6. Знищити релігію.

Збираючись разом або переписуючись, члени Ордену Ілюмінатів користувалися вигаданими іменами. Вейсгаупт взяв собі ім’я римського раба Спар-така, який очолив повстання проти римського уряду.

1783 року баварський уряд почав слідство проти ілюмінатів та заборонив Орден. Але його члени сховалися, зберегли орден і створили нові товариства по всій Європі та Америці.

Ще 1777 року Вейсгаупта прийняли до масонського ордену — ложі «Теодора доброго наміру» у Мюнхені. А членом цього благородного ордену він став для того, щоб узяти його під свій контроль. Члени Ордену Ілюмінатів майстерно маскувалися, зливаючись з найвищими ступенями масонства. Припускається, що цей процес було започатковано 1782 року на Вільгельмс-бадському масонському конвенті у Гессе. На з’їзді були присутні представники масонів з усієї Європи, головував герцог Брюнсвік. Змішані таємні товариства стали відомими як «ілюмінантне масонство», їхні штаб-квартири було розміщено у Франкфурті — німецькому фінансовому центрі. Серед засновників цієї ложі були представники сім’ї Ротшильдів, найбагатшої банківської сім’ї, яку часто підозрюють у посяганні на світове володарювання.

Однієї з країн, де сховалися ілюмінати, була Америка.Перше їхнє зібрання було у Вірджинії 1786 року. Пізніше ще у 14 містах відбулися їхні зібрання. Було створено Галло-італійське товариство, послідовники якого з початком Американської революції почали називати себе якобінцями.

Орден Ілюмінатів брав безпосередню участь у Французькій революції 1789 року. Багато істориків вважають, що традиційне пояснення виникнення революції сфальсифіковано. Невидимою рукою, яка направляла Французьку революцію, був Орден Ілюмінатів. До цього вона існувала тільки 13 років, але була такою впливовою, що викликала революцію в одній з провідних країн світу.

План ілюмінатів полягав у проникненні в масонські ложі та перетворенні їх у філію свого ордену, а потому використати для знищення монархії. Що ж пропонувалося французькому народу замість колишнього товариства?

Відповідь на це запитання дає у книзі «Влада і таємниця єзуїтів» Рене Фуллоп-Міллер, який вивчав цю революцію: Фран-цузька революція являла собою першу спробу використання релігії розуму…як основи для нового суспільного ладу».

Хоча Орден Ілюмінатів став майже невидимим, злившись з масонством, все ж припускається, що він продовжує діяти й донині, спрямовуючи «суспільну свідомість у потрібному напрямку».

Дивися також: Масони.

Імперські клани Америки. Дивися: Kу-клукс-клан.

Інститут передових досліджень (ІПД). Група, яка з’явилася у результаті розпаду груп Круглого Столу, створених у Прінстоні, штат Нью-Джерсі після Першої світової війни.

Дивися також: Круглий Стіл; Королівський інститут міжнародних справ.

Іоанніти. Середньовічна секта Іоаннітів вважала, що не Ісус, а Іван Хреститель — справжній Месія. Вони гадали, що Ісус — звичайна смертна людина і що історія про непорочне зачаття придумано, щоб оправдати незаконне народження Ісуса. Вірування іоаннітів збігалося з поглядами лицарів- Тамплієрів у перші роки їхнього офіційного існування.

Дивися: Лицарі-Тамплієри.

Ірландці. Дивися: Молі Магуїрес.

Орден Ісмаїліти. За цією сектою ховається історичний факт навали Халіфату Фатіми. Суть у тому, що ісмаїліти були таємним магометанським орденом, який включав дев’ять ступенів та дотримувався таких інструкцій:

1. коран треба розуміти містично — як сховок прихованих істин у тексті;

2. безперечною владою наділені конкретні імами, або духовні вчителі;

3. цих вчителів має бути семеро;

4. Аллах послав семеро законників до людей, їх називали ораторами, у них було семеро безпосередніх підлеглих, яких називали Німі;

5. у кожного з цих підлеглих було дванадцять апостолів;

6. релігія підпорядкована філософії;

7. ймовірно, що орієнтувалися у філософії на Платона та Аристотеля;

8. ні в що не слід вірити, все є законним.

Стверджується, що Орден проіснував близько ста років. Можливо, у ньому, як ніде більше у масонстві, проявилися такі масонські аналогії, як знаки, символи та паролі. Слід особливо наголосити на особі Хамера, який згадується у різних, зокрема схід-них, джерелах. Він був вченим мужем, людиною великого розуму, що підтверджується його творінням МІСТЕРІУМ БАФОМЕТІС РЕВЕЛАТУМ.

Водночас є припущення, що пункти інструкції не мають жодного стосунку до ступенів у масонському розумінні. Неспростов-ним свідоцтвом цього є матеріали Хамера про те, що Орден Ісмаїлітів займається тільки навчанням. Спершу в каїрському коледжі, який називається Домом Мудрості, у період правління Фатимітів не було нічого таємничого, однак з часом все змінилося. Каліф Хакім-бі-емр-іллах відкрив двері всім охочим — і чоловікам, і жінкам.

Там з’явилися професори медицини, математики та логіки, важливою частиною філософії стало те, що арабська метафізика не обмежувалася знаннями з праць Аристотеля чи Платона, багато було взято і з індійської філософії. Цього цілком достатньо, щоб зазначити, що Орден Ісмаїлітів відіграє важливу роль в історії магометанства, однак масонство не має явних ознак.

Єзуїти. Виникло 1540 року як Товариство Ісуса. Єзуїти були військовим Орденом, створеним Ватиканом для боротьби з ворогами церкви та захисту церковних таємниць. Засновник Ордену Ілюмінатів Адам Вейсгаупт, створюючи своє товариство, скопіював структуру єзуїтів.

У Середньовіччя католицька церква мала свою розгалужену розвідницьку мережу майже в усіх країнах світу. У той час таємні служби не виокремлювалися в самостійні організації. Просто весь апарат церковної ієрархії постійно збирав інформацію про стан справ на місцях. Ці дані підсумовувалися церковними чинами, які керували духовенством певного регіону та країни, а потім пересилалися до Риму. Інформація надходила різними каналами. По-перше, по ланцюгу — від парафіяльного священика аж до Папи Римського, по-друге, через Орден монахів та від спеціальних уповноважених Папи.

Можливості збору інформації були практично необмеженими. Якщо сільський священик міг у подробицях повідомляти керівництву про настрої у селах, які належали до його парафії, то духовник того чи іншого монарха міг дати не менш детальний звіт про стан справ при дворі і плани його хазяїна. Ефективним способом отримання відомостей була сповідь.

Безумовно, увесь цей великий механізм, який передавав інформацію до Риму, не завжди працював безперебійно, однак загалом римський престол майже до епохи Відродження залишався найбільш інформованим про справи в інших країнах.

Але ще більшу роль у розвитку церковної розвідки відіграв заснований у першій половині XVI століття Орден єзуїтів — «Товариство Ісуса», як вони себе називали. Засновником Ордену був дон Ініго Лопес де Рекардо Лойола, який народився 23 жовтня 1491 року на півночі Іспанії, у своєму родовому замку Лойола, побудованому в ХІІІ столітті. Дон Ініго був тринадцятою дитиною в знатній іспанській сім’ї роду лицарів Бертранів. Майже все дитинство дон Ініго провів у замку свого хрещеного батька, де навчився читати та писати, гарно фехтувати, їздити верхи та грати на мандоліні. У тридцять років дослужився до чина капітана, але 1521 року під час оборони міста Пампелуні в іспанській Наваррі його було поранено. Він вже не міг продовжувати військову службу, позаяк у нього було перебито обидві ноги і після лікування одна нога стала коротшою. Читаючи під час лікування після поранення багато релігійної літератури, дон Ініго вирішив посвятити себе служінню Богу. І 1534 року остаточно взявся за створення війська духовних лицарів. Його бажання підтримували шестеро послідовників: Петр Фабер, Франциск Ксаверій, Яків Лайнес, Альфонс Сальмерон, Микола Альфонс Бобаділья та Симон Родрігес — чотири іспанці, португалець та савояр-швейцарець.

15 серпня 1634 року у підземній церкві Монмартру, на місці якої 9 жовтня 1272 року було закатовано першого єпископа святого Діонісія, у передмісті Сен-Жак, семеро перших членів майбутнього Ордену дали клятву присвятити своє життя Богові. Клятва закінчувалася словами — Ad maioren Dei gloriam (Для більшої слави Божої).

На олтарі церковки 40-річний Ігнатій написав три великі літери — J.H.S. (Jesus Hominum Salvator) — «Ісус, людей Спаситель». Вони означили, що він та його друзі хочуть бути «слугами Спасителя Ісуса». Ці три літери стали девізом майбутніх єзуїтів.

Орден було створено передусім для боротьби з реформацією. Його членами ставали ретельно відібрані люди, яких навчали беззаперечно, сліпо коритися вищим особам. Єзуїтів навчали всіх прийомів духовного впливу на віруючих. Устав та правила єзуїтів були спрямовані на перетворення їх на заповзятливих проповідників та агентів католицизму, до того ж частіше — агентів таємних служб. Дуже часто священик, який сповідував короля або голову єзуїтської семінарії, був, по суті, резидентом, якщо використовувати сучасну термінологію, якому підпорядковувалася розгалужена мережа інформаторів.

Окрім служби розвідки, Єзуїтський орден мав і свою контррозвідку. Вона не була особливою організацією — обов’язок відловлювати шпигунів серед своїх покладали на кожного єзуїта. Весь світ було поділено на області — провінції. Голова єзуїтів такої області — провінціал — зазвичай керував і таємною службою у цьому регіоні.

Єзуїтська розвідка слугувала організатором багатьох успішних змов, повстань, підступних вбивств, інтриг як засобів вирішення важливих політичних питань. Укладалися та розривалися союзи між державами, возвеличувалися або піддавалися ганьбі придворні вельможі. Єзуїти прямо або опосередковано брали участь у найвідоміших політичних вбивствах кінця XVI — першої половини XVII століття.

Подальша історія Ордену єзуїтів виходить за межі нашого дослідження. Зазначимо лише, що 21 липня 1773 року Папа Римський Климент XIV за вимогою королівської династії Бурбонів написав буллу про знищення Ордену єзуїтів. У ніч на 16 серпня 1773 року всі приміщення Ордену єзуїтів у Римі зайняли війська, а генерала Ордену Лоренцо Річчі та інших керівників ув’язнили в Замку Ангела.

До цих подій в Ордені нараховувалося 23 тис. членів у п’яти асистенціях: італійській, французькій, німецькій, іспанській, португальській та тридцяти шести провінціях, які мали 3 551 резиденцію, 669 колегій, 661 новіціант, 176 семінарій та 223 місії.

Однак Ордени ніколи не зникають. Те саме трапилося і з Орденом єзуїтів, який зміг вижити і продовжити свою діяльність у Російській імперії. У Білорусії, частина якої 1772 року під час поділу Польщі увійшла до Росії, було 200 єзуїтів (97 священиків, близько 50 учнів та 50 конадьюерів). Їхнє майно оцінювалося у 30 мільйонів злотих.

У тодішній Західній Росії було близько 30 Орденів монахів: чоловічі — францисканці, домініканці, піари, місіонери, августіані, бернардини, кармеліти, тринітари, реформати, капуцини, каноніки, цистери, маріани, бенедиктини, рохіти, бріжди, боніфратри, камальдули, картузи; жіночі — домініканки, бернардинки, кармелітки, моріавітки, бенедиктинки, цистерки, бригадки, сестри милосердя. Була сила-силенна монастирів Тільки у Луцькій єпархії нараховувалося 54 монастирі на 65 парафіяльних церков.

А.Ільїн у своєму досліджені історії єзуїтів писав: «Катерина переслідувала свою мету, беручи знищений повсюди Орден під свій захист. Справа в тому, що вперше серед російських підданих виявилося стільки католиків. Катерина знала, що Папи завжди намагалися керувати тими, хто належав до латинської церкви, і не бажала допускати у свої володіння сторонню владу; вона й вирішила влаштувати для своїх підданих католиків окрему, незалежну від Папи, церкву, використовуючи для цього кмітливих, розум членів Ордену».

Єзуїти пережили у Росії найважчий період своєї історії. 1814 року Папа видав буллу, яка поновлювала Орден єзуїтів зі всіма їхніми правами. Завдяки новим історичним умовам повернення Ордену стало можливим практично для всіх країн Європи.

Тоді й виник конфлікт між імператором Олександром І, який повернувся із закордонного походу руської армії, та Товариством Ісуса. 1820 року, після смерті генерала Ордену Ф.Бжозовського, 22 березня було видано Указ «Про вигнання з Росії єзуїтів». Тим самим Олександр І прийняв рішення про вислання з Росії Ордену єзуїтів. Можливо, на вигнання Ордену єзуїтів вплинули відносини з Австрією — конкурентом Російської імперії за домінування у Європі.

Однак основною причиною, безумовно, була місіонерська діяльність Ордену в Росії. «Таким було справжнє становище Єзуїтського ордену: впливова держава під час переслідувань та скитань єзуїтів бере їх під захист своїх законів; вони виявилися невдячними й порушили ці, сприятливі для них, закони, вперто протиставивши їм власні і назвавшись місіонерами, всупереч Найвищому регламенту 1769 року, який забороняв Римсько-католицькому духовенству так називатися; вони діяли всередині держави як всередині країни, світлом Хрестовим не осяяної…» (З докладу міністра духовних справ та Народної освіти князя Голіцина).

Єзуїти втратили притулок у країні, яка підтримувала їх у важкий для Ордену період, а слово «єзуїт» у російській мові набрало негативного значення.

Досвід попередніх століть для єзуїтів не був марним. Ведучи свою основну діяльність за межами церкви, він вже не дозволяв собі політичних помилок. У другій половині ХХ століття Орден єзуїтів займає впливові позиції у Ватикані, в керівництві католицькою церквою, бере участь у складанні папських булл та послань. Безумовно, цей Орден є інтелектуальною елітою Ватикану. Його генерал (названий чорним папою) — найближчий сподвижник Папи Римського. Орден ділить всі країни на 89 провінцій, об’єднаних у 12 асистенцій — територіально політичних зон: північноамериканську, центральноамериканську, латиноамериканську, індійську, африканську, східноазійську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, англійську та слов’янську.

Діяльністю Ордену керують генерал, його асистенти та курія, до якої входить секретар, генеральний прокурор, генеральний економіст, генеральний постулатор та секретар у справах місій.

Орден об’єднує у собі масові організації — маріанські конгрегації та «Апостолат молитви». Конгрегації об’єднують віруючих за парафіями або професіями. Близько 70 тис. таких союзів на чолі з національними секретаріатами охоплюють більш як 7 млн осіб. «Апостолат молитви», або «Ліга пресвятого серця» видає більш як 1 100 журналів 60 мовами, які читають близько 40 млн осіб. Керівний друкований орган — «Чівільта католіка», редакція якого підпорядкована генералу та Папі Римському.

Єзуїти приділяють велику увагу засобам масової інформації та комунікаціям. Вони працюють на радіо Ватикану з моменту його заснування. Є у них власні телевізійні програми та сайти. Ордену належать 195 університетів, 500 коледжів та майже 9 тисяч шкіл. Тільки у США єзуїти відкрили близько ста університетів, інститутів та коледжів. Першим університетом, заснованим єзуїтами, став Джорджтаунський — єдина у США дипломатична школа. У Фордхемському університеті, що у Нью-Йорку, є «Інститут з вивчення сучасних російських проблем». Найстаріший, Григоріанський університет у Римі готує викладачів для католицьких навчальних закладів.

1983 року генералом Ордену став Пітер Ханс Кольвенбах. Його штаб-квартира — у Римі, на вулиці Борго Санто Спіріто, поряд з ватиканським палацом. Більшість документів про Орден єзуїтів зберігаються у «Секретному ватиканському архіві» (Archivio Segreto Vaticani).

Жодна установа католицизму не викликала проти себе більшої ненависті і водночас не вселяло такого почуття відданості до себе, як Орден єзуїтів. Для одних ім’я Лойоли та його учнів було синонімом скверни; інші бачили в ньому опору релігії. Орден, який піддавали жорстоким переслідуванням в антихристиянському столітті, який знищив сам глава християнства, поновився, коли католицизм протиставив свою реакцію революційним настроям. «Доля єзуїтів залежна від долі всієї католицької церкви. Вони служать їй зброєю проти спроб, які ворожі духу католицизму. З цієї точки зору історія може віддати їм належне» (Лоран).

За матеріалами щорічника «Єзуїти», Орден має свої представництва і в Україні.

Аналізуючи діяльність єзуїтів, необхідно наголосити, що нащадки Лойоли — далеко не безневинна організація. «U.S. News and World Report» зазначає, що єзуїти, безумовно, вмішуються у справи інших держави. Ось цитата зі статті: «Головну роль у революції сандиністів у Нікарагуа відіграли єзуїти. Деякі з них приєдналися до комуністів. Один зі священиків у Ель-Сальвадорі заявив, що його Орден працює для просування марксизму та революції, а не для Бога… Єзуїти приєдналися до лівих повстанських рухів у Центральній Америці та на Філіппінах та виправдовують втручання марксизму і римського католицизму у так звану теологію визволення. Коли США хотіли застосувати брудні методи демографічної політики Хейга-Кісінджера у Центральній Америці, саме єзуїти організовували людей та втягували їх у війну. Де з’являються єзуїти — там починається революція».

Це особливо актуально тепер для України. Відомо, що єзуїти по-різному намагаються посилити свій вплив на український народ, зокрема, через розподіл гуманітарної допомоги, організацію приватних закладів, догляд за хворими та старими людьми тощо. Але хто знайомий з минулим та сьогоденням Ордену, той знає: він керується далеко не альтруїстичними мотивами.

КОМІСАРИ. Ця група, також відома під назвою Пророки Севени, з’явилася у Лондоні на початку ХVІІІ ст. Серед її прихильників був сер Ісаак Ньютон, який, як вважають, був гросмейстером Пріорату Сіону. Комісари чимось нагадували Катарів, оскільки також були гностиками і вважали, що релігія повинна засновуватися на знаннях, а не на вірі. Вони носили білі туніки та ставили під сумнів божественність Ісуса.

Дивися також: КАТАРИ; ПРІОРАТ СІОНУ.

КАНДОМБЛЬ ЕГЕ-НАГО. Дивися: САНТЕРІЯ.

КАРБОНАРІЇ. Назва означає буквально «лучина». На прапорі групи було зображено горизонтальні смуги: синя — згори, червона — у середині та чорна — внизу. Чорна означала деревне вугілля, золу. Ця група була таємним товариством масонського типу в Італії в ХІХ столітті. Група прагнула звільнити країну від закордонного домінування.

Дехто думає, що вірування групи виникло під впливом вторгнення військ Наполеона в Італію. Прибічники Хоакіно Мурата — шурина Наполеона та «Короля Неаполя» — створили таємне товариство. Виникли різні фракції карбонаріїв, зокрема ложі у Франції та Іспанії, між якими був обмежений контакт.

Востаннє про групу чули у 1840-х роках, але у першій чверті ХІХ століття вони були відповідальні за серію невдалих переворотів та бунтів. Серед них — повстання у липні 1820 року в Неаполі, у березні 1821 року в Біелла та 1828 року в Салерно.

Повстання 1820 року вважається їхнім найбільшим досягненням. Його очолив генерал Гільєрмо Пепе. У ньому брав участь середній клас — ліберали та інтелектуали, далекі від мас, інтереси яких вони мали намір відстоювати.

КАПА БЕТА ПХІ. Найсекретніше товариство Волл-стріт. Створено його 1929 року. До нього входять більш як 250 колишніх фінансових керівників та спеціалістів Нью-Йорка. Для широкої спільноти група вдає із себе філіал Клубу Монахів, ритуали якого дозволяють членам розігрувати один одного.

Членам товариства наполегливо рекомендується дотримуватися ритуалу таємничості, хоча не відомо, чи дають вони сурову клятву, як в інших таємних товариствах.

Принаймні офіційно в групи немає штаб-квартири. Членські внески в дві тисячі доларів на рік — досить прийнятна сума для фінансової еліти. Група проводить щорічні зустрічі у січні в готелі «Сент Реджіс». Оскільки членство є довічним, то члени товариства приходять на зустрічі навіть після завершення своєї кар’єри на Волл-стріт.

Вступати до товариства дозволено і чоловікам, і жінкам. Одним з новачків — або, як їх ще називають, «неофітів» — є Діана Тейлор, нью-йоркський банківський керівник та коханка мера Блумберга. Під час обіду неофіти дотримуються ритуалу — заспівати та станцювати. Під час вистави члени кидають у виконавців страви.

Хоча жодного з учасників вистави не змушують до участі у цьому шоу, вони сприймають його дуже серйозно. Для цього навіть є спеціальні тренери, проводяться репетиції.

Традиції клубу архаїчні. До вищих посадових осіб є свої оригінальні звертання — «Великий негідник» та «Великий ледар». Девіз клубу написано латиною, що означає: «Ми співаємо та ми п’ємо». Членам наполегливо рекомендується дотримуватися правил таємничості стосовно ритуалів клубу.

Серед членів клубу — Давид Команський, колишній голова та виконавчий директор «Меріл Лінч»; Кенет Лангон, у 1999 — 2003 рр. голова компенсаційної комісії нью-йоркської фондової біржі; Мартін Ліптон, один із засновників «Вочтел Ліптон Розен & Кац» тощо.

КАТАРИ. Мирна група, назва якої перекладається як Чисті. Мешкала у провінції Лангедок у північній Франції у ХІІ — поч. ХІІІ ст. Катари, вірогідно, пішли від болгарської секти Богомилів Х — ХІ ст., які мігрували до Франції. Інші вважають, що Катари існували у Франції багато віків, їхня віра докорінно відрізнялася від віри церкви, яка виникла на зорі християнства.

Жерці Катарів називалися Перфектами (Досконалі). Вони носили довгий темний одяг та сповідували спосіб життя, позбавлений матеріальних благ. Усі члени катарів були рівними у правах, зокрема жінки, однаково — у разі необхідності — виконували обов’язки жреця. Катари прагнули наслідувати життя Ісуса — на принципі любові. Вони вірили у реінкарнацію (перевтілення), надавали перевагу знанням над вірою (знання грецькою — гносіс). У катарів не було церков, вони проводили свої служіння на свіжому повітрі, щоб бути ближчими до природи. У погану погоду для проведення обрядів могла слугувати будь-яка будівля. В основному вони були вегетаріанцями, але їм дозволялося їсти рибу. Група вірила у подвійну природу речей — добро і зло вважалося складником космічної сили. Вони стверджували, що добрий бог створив небеса, а злий — створив людину з її жадібністю. Катари вірили в те, що у ХХ столітті проповідували «хіпі». Більш сумирну групу навряд чи можна було уявити, але для католицької церкви навіть вони становили загрозу. З причин, які досі невідомі. Можливо, тому, що катари не надавали великого значення розп’яттю Ісуса на хресті. Вони також не вірили у хрещення та причастя. Єдине таїнство катарів називалося консоламентум, тобто таїнство непорочності. Це, однак, не означало, що катари були цнотливими, оскільки консоламентум здійснювали тільки на смертному ложі. Або, можливо, тому, що популярність катарів зростала. Їхні групи можна було знайти у Німеччині та на півдні Франції.

Одна з версій, чому церква займала таку жорстку позицію стосовно Катарів, пов’язана з Тамплієрами, які були сусідами з ними у південній Франції. Вірогідно, їхні шляхи пересікалися. Член братства Катарів Бертран де Бланшфор став четвертим гросмейстером Ордену лицарів-Тамплієрів. Бланшфор, який обіймав цю посаду в 1153 — 1170 роках, вважався впливовим гросмейстером. Саме він організував Тамплієрів та перетворив їх на те, що сьогодні називається міжнародною корпорацією. Припускається, що Тамплієри передали катарам таємниці життя Ісуса — про них вони дізналися під час розкопок у пошуках скарбу на місці колишнього Храму Соломона в Єрусалимі. Нібито ці таємниці стосуються тих етапів життя Ісуса, які суперечать офіційній біографії. За цією версією життя Ісуса, він був одружений з Марією-Магдаленою і мав дітей. Після смерті Ісуса Марія-Магдалена, її брат Лазар, сестра Марта, її служниця Марсела та діти Ісуса переїхали до Марселя, у Францію, і там до цього часу є прямими нащадками Ісуса. Оскільки ці нащадки могли претендувати на роль справжніх лідерів християнства, вони становили серйозну загрозу церкві, лідери якої вважали себе прямими нащадками Петра, одного з учнів Ісуса. (Деякі свідчення цієї версії життя Ісуса містяться у Євангелії від Філіпа — гностичному тексті, написаному, як вважається, наприкінці ІІІ ст.).

У відомій книзі «Свята кров, Священний Грааль», дружина Ісуса та його нащадки (він міг бути батьком кількох дітей віком від 16 до 17 років), полишивши Землю Обітовану, знайшли притулок на півдні Франції, у єврейській громаді, де зберегли свій родовід. У V ст. ця лінія породичалася через шлюб з королівською родиною Франків, створивши династію Меровінгів. 496 року від Р.Х. церква заключила пакт з цією династією, відповідно до якого оголосила себе на необмежений термін засновником Меровінгів — вочевидь, добре знаючи справжнє походження цієї династії. Надалі церква вдалася до таємної змови, звинувативши Меровінгів у злочині.

У книзі «Походження Священного Граалю» зазначалося, що попередні лідери християнської церкви прийняли священне писання та вчення, які приховували правду про королівський родовід Ісуса. Багато століть після смерті Марії її спадщина була під найбільшою забороною церкви.

З 1145 року церква вирішила знищити катарів. Щоб заручитися підтримкою мас, їй потрібен був важливий привід для геноциду. Він з’явився 14 січня 1208 року, коли антиклерикальні бунтарі біля Лангедока вбили помічника Папи. Це сталося близько від місця проживання катарів. Хоча не було жодного свідчення причетності Катарів до цього вбивства, їх одразу ж у ньому звинуватили. 1209 року Папа Інокентій III наказав королю Франції Філіпу II проголосити Катарів єретиками. Хрестовий похід проти Катарів, відомий як Альбігойський похід, був першим, здійсненим Ватиканом проти християн. Під час цієї боротьби лицарі-Тамплієри займали нейтральну позицію.

Один із солдатів походу спитав папського легата: «Як ми розпізнаємо катарів?». Легат відповів: «Вбивайте всіх. Це відомо тільки Богу».

Кого не вбили — того осліпили або відрізали носи.

Це був перший європейський геноцид. За деякими оцінками, було вбито не менше ста тисяч катарів. Допомагав знищувати катарів Домінік Гузман, іспанський фанат, який пізніше створив монастирську групу під назвою «Домініканці», а та, своєю чергою, заснувала Священну інквізицію.

1244 року катари, які залишилися живими, нібито втекли, захопивши все своє золото і срібло. Скарби, сховані в печері, під час метушні при Монсегурі безслідно зникли. Слід зазначити, що Монсегур був лише в півдня їзди конем від Ренн-ле-Шато, де знайдено пергаменти Пріорату Сіону. Є думка, що частина катарів сховалася серед лицарів-Тамплієрів.

Катари сильно вплинули на більш пізнє таємне товариство Карбонаріїв, які, своєю чергою, вплинули на Орден Ілюмінатів. Вірогідно, вони також вплинули на Мартіна Лютера у Німеччині та Джона Кальвіна у Франції, чия Реформація поклала кінець домінуванню католицької церкви у світі.

Дивися також: КАРБОНАРІЇ; ІЛЮМІНАТИ; ПРІОРАТ СІОНУ.

Клуб Левів. Міжнародну асоціацію Клуб Левів було засновано влітку 1917 року чиказьким страховим агентом Мелвіном Джонсом. Він намагався об’єднати успішних підприємців, які могли б використати свій вплив на позитивні перетворення в їхній спільноті та світі загалом. Джонс не хотів миритися з тим, що представники ділових кіл допомагають іншим бізнес-структурам.

Перший національний з’їзд Клубу Левів відбувся у Далласі, штат Техас. Там було обрано його першого президента — доктора Вільяма Вудс зі штату Індіана. Джонс став секретарем клубу, на цій посаді він залишився до самої смерті 1961 року.

Всього лише через два місяця в асоціації нараховувалося більше двадцяти відділів у дев’яти різних штатах. Члени клубу практикували так званий лайонізм, тобто благодійність.

Девіз клубу: «Ми подаємо допомогу». Лозунг: «Свобода та освіченість — безпека нашої країни» (Перші літер и англійських слів означають «Леви» — «(L)iberty, (I)ntelligence, (O)ur (N)ations (S)afety»). Звісно, благодійність членів підтримувалася, однак устав клубу передбачав не використовувати благодійність для особистої вигоди. Це була їхня секретна місія.

1920 року, після заснування в Канаді першого відділу, Клуб Левів став міжнародним. Згодом їх було створено в Китаї, Мексиці та на Кубі.

Наприкінці 1920-х років у світі нараховувалося 60 000 членів та більш як 1 000 відділень. Перший Центральноамериканський Клуб Левів було відкрито 1935 року в Панамі. Перше південноамериканське відділення відкрито 1936 року в Колумбії. Перші Клуби Левів у Європі відкрилися 1948 року у Франції, Швеції та Швейцарії. Перший філіал у Японії з’явився 1952 року.

Сьогодні в Клубі Левів представлено більш як 160 країн. Його члени впізнають один одного за емблемами, які вони носять на лацканах піджаків. Емблема — золота буква «L» на пурпурному тлі. З обох боків літери — два профілі лева, також золоті. (Золото та пурпур — офіційні кольори клубу.) Леви дивляться в різні боки: один — в минуле, другий — у майбутнє. У верхній частині емблеми — слово «Леви», внизу — «Міжнародний».

Комітет 300. «Комітет 300» було створено 1729 року Британською східно-індійською торговельною компанією для проведення операцій з міжнародними банками, а також підтримки комерційних підприємств та торгівлі опіумом.

Колишній агент MІ-6 доктор Джон Колеман зазначав, що «Комітет 300» — це всемогутня група, яка не знає національних кордонів. Не визнаючи міжнародними нормами права, Комітет контролює всі аспекти політики, релігії, торгівлі, промисловості, банківської діяльності, страхування, видобутку корисних ресурсів, наркоторгівлі та нафтової промисловості. Ця група за свою діяльність звітується тільки перед її членами. Колеман стверджує, що «Комітет 300» — це «таємний уряд вищого рівня, який керує Великою Британією та США». Ця версія існує десь з 1909 року, коли Вальтер Ратенау з «Дженерал Електрик» повідомив німецькій суспільності, що «300 осіб, з яких всі знають один одного, визначають економічну ситуацію у Європі та вибирають спадкоємців зі свого числа». Колеман каже, що «Комітет 300» ще називався «Олімпійці» і в нього входив алмазний магнат Сесіл Родс.

Сьогодні «Комітет 300» має у своєму розпорядженні великий бюрократичний апарат, який об’єднує сотні мозкових центрів та офіційних закладів, що керують широким спектром організацій та осіб — від приватного бізнесу до урядових лідерів. Серед світових організацій, що входять до «Комітету 300», найбільші: «Американці за безпечний Ізраїль», Більдербурзький клуб, Канадський інститут міжнародних відносин, Рада міжнародних відносин, Орден «Череп та Кістки», компанія «Брітіш петролеум», Орден «Бідні лицарі-тамплієри», Соціалістичний інтернаціонал, Герметичний орден «Золота зірка», «Клуб четвертого стану свідомості», Орден «Великої матері», «Світове франкмасонство», Світова рада церков, «Чорний орден», «Товариство Туле», «Церков єдиного світового уряду», «Круглий стіл», Тристороння комісія та більш як сто інших установ, які контролюються цією організацією.

Комітет 300 як великий апарат соціальної психіатрії визначає зовнішню та внутрішню політику США. «…Ці люди «Комітету 300» наказали президенту Вільсону виступити проти Німеччини у Першій світовій війні. — пише Колеман, — Це Комітет наказав Рузвельту спровокувати японську атаку на Перл Харбор, аби Сполучені Штати вступили у Другу світову війну. Це він наказав нашій нації воювати у Кореї, В’єтнамі та Персидський затоці. Щира правда, що Сполучені Штати воювали в п’яти війнах в ім’я огидного «Комітету 300».

Що ж ми бачимо? Об’єднання людей з дивними ідеями? Безумовно ні. До складу «Комітету 300» входить багато талановитих інтелектуалів, покликаних разом створити повністю тоталітарне та абсолютно кероване «нове суспільство» — насправді воно не є новим, бо свої ідеї взяло із сатанинських культів. Його мета — єдиний світовий уряд, за що агітували масони Джордж Оруелл та Герберт Вельс. Єдиний світовий уряд та єдина система з постійними, а не обраними олігархами, які обирають лідера зі свого оточення у формі федеральної системи, як це було в середньовіччя. У тому світі зростання кількості населення корегуватиметься штучним скороченням кількості дітей в одній сім’ї внаслідок захворювань, воїн та голоду, аж доки на всій Землі залишиться не більш як мільярд людей, які слугуватимуть правлячому класу у чітко окреслених сферах діяльності. Середнього класу не буде — тільки правителі та раби. Всі закони уніфікують у рамках юридичної системи світових судів. Вони будуть використовувати один і той самий кодекс законів, за виконанням якого слідкуватиме поліція світового уряду, а об’єднані озброєні сили єдиного світу силоміць втілюватимуть закони в усі колишні національні країни, які не будуть розділені кордонами. Система діятиме на базі найсильнішої держави. Хто підкориться єдиному світовому уряду, той отримає нагороду у вигляді засобів для життя. Хто застрайкує, того заморять голодом або просто знищать, оголосивши поза законом. Хіба ми нині не бачимо такої політики в дії на прикладі Югославії та Іраку?

Економічна система основуватиметься на правлінні олігархічного класу, який дозволить виробляти рівно стільки продуктів харчування та послуг, скільки потрібно для функціонування таборів масової рабської праці. Всі багатства зосередяться в руках елітних членів «Комітету 300». Кожній людині буде доведено, що її виживання повністю залежить від держави. Світ керуватиметься виконавчими декретами «Комітету 300», які негайно стануть чинними.

Промисловість має бути повністю знищена разом з атомними енергетичними системами. Тільки члени «Комітету 300» та ними обрані люди матимуть право розпоряджатися земельними ресурсами. Сільське господарство буде викуплено та підпорядковано тільки «Комітету 300», а виробництво продуктів харчування суворо контролюватиметься. Коли все це буде зроблено, населення великих міст насильно відправлять до віддалених районів, а хто відмовиться їхати, того знищать випробуваними методами світового уряду, за вказівками якого здійснював експерименти над людьми Пол Пот у Камбоджі.

За планами «Комітету 300», до 2050 року буде знищено майже 4 млрд «зайвих ротів» — через війни, штучні епідемії, смертельні захворювання та голод. Кількість електроенергії, харчування та води підтримуватиметься на рівні, достатньому для нормального життя, передусім для білого населення Західної Європи та Північної Америки, а потім вже й для інших країн. Населення Канади, Західної Європи та США скорочуватиметься швидше, аніж населення інших континентів, доки сягне мільярда, з якого 500 млн становитимуть японці та китайці, позаяк упродовж багатьох століть вони звикли до регламентації населення та підпорядкування владі.

Час від часу штучно створюватиметься дефіцит їжі, води та медичної допомоги, щоб нагадати масам, що їхнє існування повністю залежить від доброї волі «Комітету 300».

Після знищення таких галузей промисловості, як будівнича, автомобільна, металургійна, важке машинобудування, окремі галузі стануть обмеженими і перебуватимуть під контролем.

Розпалюватиметься ворожнеча між протилежними фракціями та групами, між арабами та євреями, африканськими племенами, росіянами та українцями. Їм дозволять воювати між собою на знищення під наглядом спостерігачів НАТО і ООН. Схожу тактику вже було застосовано у Центральній та Південній Америці, Югославії. Ці війни триватимуть доти, доки не буде встановлено світовий уряд; вони точитимуться на всіх континентах, де живуть великі групи людей з різними етнічними та релігійними поглядами: такі, як сикхи, пакистанські мусульмани, індійські індуїсти, християни та юдеї. Етнічні та релігійні суперечності загострюватимуться, їх «регулюватимуть» під час жорстоких організованих конфліктів.

Інформаційні служби та засоби друку контролюватиме світовий уряд. Під виглядом «розваг» влаштовуватиметься регулярне «промивання мізків», що вже практикується у деяких країнах. Діти, яких заберуть від «нелояльних батьків», отримають спеціальну освіту, яка навчить їх жорстокості. Молодь навчать, як охороняти місця позбавлення волі.

«Комітет 300» постійно удосконалює плани руйнування цивілізації. Про це стало відомо з класичної книги Збігнєва Бжезинського «Технотронна ера» та книги одного з засновників «Римського клубу» Ауреліо Печчеї «Перед прірвою».

У книзі «Ієрархія змовників: Комітет 300» (друге видання) доктор Колеман пише: «Комітет 300» — це вище таємне товариство з касти недоторканних, куди входять королеви Великої Британії, Нідерландів, Данії та члени королівських родин Європи. Ці аристократи під час похорон королеви Вікторії, голови Венеціанських чорних гвельфів, вирішили: для забезпечення світового контролю членам аристократичних родин необхідно «йти у бізнес» не з аристократами, а з досить впливовими лідерами корпоративного бізнесу в глобальному масштабі, щоб відкрити двері до вищої влади тим, кого королева Великої Британії називала «людьми з народу». Лідерів закордонних країн, що входять у цю групу, прийнято називати «магами». Сталін придумав власну назву: «темні сили». А президент Ейзенхауер дав таке визначення як «військово-промисловий комплекс».

Комуністична партія. Дивися: Ліга справедливості.

Королівський інститут міжнародних справ (КІМС). Англійська гілка таємного товариства американської гілки, відомої як Рада міжнародних відносин. Створена на зустрічі у Парижі 30 травня 1919 року як перший крок у напрямку створення післявоєнного світового уряду. Вважається, що вони намагаються посилити британський вплив у світі. Групу задумав помічник президента Вудро Вільсона полковник Едвард Мендель Хаус та міжнародна група банкірів. Ця група включила до свого складу таємне товариство «Круглий Стіл».

КІМС проводив свої зустрічі у Лондоні. Більша частина грошей та вплив групи — заслуга Сесіла Родса, власника більшості алмазних шахт у Південній Африці.

Дивися також: Рада міжнародних відносин; Круглий стіл.

Коза-ностра. Дивися: Мафія.

Круглий Стіл. Цю групу, названу на честь легендарного міста зустрічі лицарів короля Артура, створив Сесіль Родс — алмазний магнат. Родса величають «прабатьком сучасних таємних товариств». Ця група являє собою «скупчення компаній, організацій, банків та навчальних закладів».

Родс став власником алмазних копалень «Де Бірз Консолідейтед Майнз Лтд» у Південній Африці (Де Бірз був власником землі). Народився він 1853 року, син вікарія, вивчав грецьку філософію.

Родса, який брав активну участь у діяльності англійського масонства, ще в молодості надихнув на це професор образотворчих мистецтв Джон Раскін, який вивчав таємні товариства (наприклад, окультне Теософічне товариство), а також праці Платона. Раскін вірив, що світ стане кращим, якщо ним таємно керуватиме панівний клас.

У сорок років Родс контролював 90% алмазів світу.

Організації «Круглого Столу» виникли як різні напів- секретні групи всередині «Ілюмінатів» та «Масонів» з «внутрішніми» і «зовнішніми» колами та ієрархічною пірамідою. Внутрішнє коле називалося Колом Посвячених (або Обраних), а зовнішнє — Асоціацією Помічників. Двоє членів Внутрішнього Кола Родса були англійськими фінансистами — лорд Віктор Ротшильд та лорд Альфред Мілнер. Група «Круглого Столу» розуміла, що «не слід чекати кризи та безладу; соціальні потрясіння можна створювати та контролювати в особистих інтересах. Таким чином виникають цикли фінансового буму та банкрутств, кризи та переворотів, війн та воєнної загрози; все це підтримується балансом сил».

Сесіл Родс помер 1902 року від серцевого нападу. Його заповіт передбачав «організацію, забезпечення та розвиток Таємного Товариства, метою та об’єктом якого є розширення британського правління у світі, разом із Сполученими Штатами Америки».

До Першої світової війни зустрічі членів «Круглого Столу» відбувалися у семи країнах. Окрім коштів Родса, групу фінансує Британський Фонд Карнегі, Морган, Рокфеллери та Ротшильди. Після Другої світової війни цю групу було перетворено на Королівський інститут міжнародних справ.

Дивися також: Інститут передових досліджень; Королівський інститут міжнародних справ.

Гурток Крейсау. Антинацистська група, створена у Німеччині 1933 року. Групою, яка складалася з професіоналів та кадрових військових офіцерів, керував Гельмут фон Мольтке. Зустрічі відбувалися у маєтку фон Мольтке. Гурток Крейсау будував плани вбивства Гітлера, але змовники зазнали невдачі. Один з її членів Клаус фон Штауффенберг підклав бомбу біля місця виступу Гітлера влітку 1944 року. У результаті цієї невдалої спроби вбивства Гітлера багато членів групи було заарештовано й страчено. Члени гуртожитку Крейсау, що залишилася, відправили листи представникам англійської та американської розвідок, щоб після закінчення війни союзники вважали їх антифашистами.

КУ-КЛУКС-КЛАН (KKK). Після Американської Громадянської війни група незадоволених солдатів Конфедерації, що називали себе Ку-Клукс-Клан, об’єдналася для залякувань, катувань і вбивств ворогів «білої раси» — афроамериканців і євреїв. Вони стали відомі своїми білими каптурами, спаленням хрестів і лінчуваннями.

Таємне товариство було створено для боротьби з Комітетом громадян, затвердженим Конгресом США 3 березня 1865 року, завданням якого був захист інтересів колишніх рабів і надання їм прав на роботу й освіту. Виділялися також кошти на їжу і притулок для колишніх рабів. На спробу Комітету громадян 1866 року розширити свої повноваження президент Джонсон наклав вето. Цього ж року президент наклав вето на білль про цивільні права, який мав захистити рабів, які ставали вільними, від Південного Кодексу Чорношкірих. Відповідно до цього документа, колишнім рабам заборонялося голосувати, обмежувалася їхнє право свідчити в суді проти білих і бути в складі журі в суді. Колишнім рабам також заборонялося працювати на певних видах робіт і носити зброю.

1867 року Конгрес прийняв перший закон, за яким Південь поділявся на п’ять військових округів. Вибори планувалися за участі звільнених рабів, яким дозволялося голосувати. У законі також говорилося, що Південні штати буде повернуто в Союз після ратифікації Чотирнадцятої поправки, що гарантує право голосу всім дорослим чоловікам, незалежно від кольору шкіри. Президент Джонсон наклав вето на закон, але Конгрес швидко його подолав. У відповідь на цей крок 1867 року в Пьюласкі, штат Теннесі, було створено першу гілку KKK, а також багато її відгалужень на місцях, що їх очолили колишні члени Армії конфедератів. Першим Великим мудрецем став колишній генерал Конфедерації Натан Форест. Розгорнулася повномасштабна війна. Перші члени KKK носили маску, білі картонні капелюхи і балахони, зроблені з білих простирадл. Головним завданням було перешкодити чорношкірим у голосуванні.

Потім KKK почав нападати на успішних чорношкірих бізнесменів, членів і лідерів негритянських профспілок. 1870 року президент Грант закликав до розслідування діяльності KKK. У докладі великого журі зазначалося: «з 1868 року існує... організація, відома як Ку-Клукс-Клан, чи Невидима Імперія Півдня, що охоплює своїм членством велику частину білого населення в усіх сферах діяльності. ККК має свою конституцію і статут, яка проголошує, серед іншого, що кожен член суспільства повинен мати пістолет, одяг ККК і сигнальні засоби. Свої ритуали ККК здійснює вночі, і вони незмінно спрямовані проти членів Республіканської партії. ККК виливає свою помсту на кольорових громадян, вриваючись вночі в їхні будинки, витягуючи їх з ліжок, катуючи нелюдськими способами і переважно вбиваючи».

20 квітня 1871 року Конгрес ухвалив Закон про ККК, яким підсилив повноваження президента в боротьбі проти ККК. У результаті KKK майже зник.

1915 року ККК знову відродив проповідник Вільгельм Сіммонс, який став його лідером. На це його надихнув фільм Гріффіта «Народження Нації» і книга Томаса Діксона, що вийшла 1905 року під назвою «Ку-Клукс-Клан». Наступним супротивником ККК стала Національна асоціація з просування кольорових людей (NAACP). Після Першої світової війни KKK додав до свого списку ворогів євреїв, католиків, лібералів та іммігрантів.

1922 року Хірам Еванс став новим Великим мудрецем KKK. Членів ставало дедалі більше. Під його керівництвом члени KKK потрапили до політичних структур. До 1925 року, за деякими оцінками, нараховувалося понад чотири мільйони ККК. Наприкінці десятиліття KKK знову почав став розпадатися. Скандали за участі губернатора Індіани і мера Індіанаполісу скоротили кількість членів. Обвинувачення в убивстві одного з лідерів ККК Д.Стівенсона також викликало розбрат у рядах організації. KKK знову було розпущено під час Другої світової війни.

У 1950-х роках з’явилися маленькі групи, що використовували назву KKK. Вони нападали на чорношкірих, які хотіли брати участь у голосуванні, і активістів недавно створеного руху за цивільні права. Однієї з найбільших груп керував Роберт Шелтон. Вона називалася Білі Лицарі ККК. Діяльність нових груп була ефективною. У Міссісіпі 1960 року 42% населення становили чорношкірі, але негрів було тільки 2% від зареєстрованих виборців.

У листівці, розповсюдженій ККК 1964 року в Міссісіпі, говорилося:

Ось 20 причин, ЧОМУ ви повинні приєднатися, допомагати і підтримувати Білих Лицарів KKK Міссісіпі:

1. Бо це християнська, братерська і доброзичлива організація.

2. Бо це демократична організація.

3. Бо це демократична і справедлива організація.

4. Бо це справді діюча організація.

5. Бо це секретна організація, ніхто не знатиме, що ви її член.

6. Бо це законна організація, ніхто не може бути звинувачений за членство в ній.

7. Бо це політично незалежна організація, що не належить ні до якої політичної партії.

8. Бо це проамериканська організація, що протистоїть антиамериканським ідеям, особам, організаціям.

9. Бо це організація, що присяглася підтримувати Конституцію Сполучених Штатів Америки.

10. Бо вона складається з місцевого білого населення, а не з євреїв і протестантів, з американських громадян, розсудливих і з гарною репутацією.

11. Бо мета KKK — цілковита сегрегація рас і цілковите знищення комунізму в усіх його формах.

12. Бо KKK двічі врятував націю від знищення, що підтверджує історія. (Не відомо, про що йдеться. — Прим.)

13. Бо в житті кожного настав час вибору між правильним і неправильним способом життя.

14. Бо сьогодні багато ворожих сил, які намагаються знищити США.

15. Бо вона інформує своїх членів, а інформований громадянин — це гарний громадянин.

16. Бо Християнське братерство повинно відродити Америку.

17. Бо одна з цілей KKK — державний суверенітет.

18. Бо ні консерватори, ні ліберали не врятують нашу націю, а тільки патріоти.

19. Бо якщо комунізм буде переможено в Америці, то це буде зроблено на Півдні, насамперед у Міссісіпі.

20. Бо нині KKK потрібна твоя допомога в битві за Америку.

Одним з найогидніших злочинів, які коли-небудь скоїла ця група, був вибух 15 вересня 1963 року в Баптистській церкві в Бірмінгемі, штат Алабама. Загинули чотири дівчини від 11 до 14 років, що навчалися в недільній школі. 17 травня 2000 року ФБР заявив, що вибух здійснила група зі складу ККК — «Хлопчики Кахабу». Стверджувалося, що за вибух відповідальні чотири чоловіки.

За минулі сорок років KKK виступав проти дій, що він вважав ворожими стосовно себе. Вони брали участь в антипротестах під час маршів за цивільні права, біля судів, де судили негрів за вбивство білих. Як сказав один з лідерів KKK: «Якщо чорний може уникнути покарання за вбивство білого, то ми не можна карати за вбивства чорних».

1981 року члени KKK лінчували чорного чоловіка Майкла Дональда в Мобілі, штат Алабама. У результаті цивільного позову суддя присудив 7 млн компенсації родині жертви. ККК довелося виплатити цю суму. 6 червня 1997 року Генрі Хейс був притягнутий до суду. Це перший випадок з 1913 року засудження білої людини в США за злочин проти афроамериканця.

Див. Також: ЛИЦАРІ ЗОЛОТОГО КОЛА.

КІСТКИ. Див.: ЧЕРЕП І КІСТКИ.

КУЛЬТ ЗМІЯ. На думку уфологов, що вірять в існування НЛО, ця група — «секретний уряд», який вступив у таємну змову з неземними представниками на Землі. В обмін на право керування Землею інопланетяни надали землянам передові неземні технології, такі як оптико-волоконний зв’язок. Навіть ті, хто вважає ці твердження безглуздими, здивовуються, коли дізнаються про джерело інформації — це переважно колишні офіцери розвідки, чиї зусилля з поширення дезінформації можуть уже самі собою свідчити про наявність деяких таємних товариств.

КУЛЬТИ. Відповідно до експерта з питань культів Д.Фінни (www.greatdreams.com/ufos/ufo-cults.htm), будь-який культ може визначатися як група, що має такі характеристики:

«1. Він використовує психологічний примус для залучення, нав’язування поглядів і утримання членів. Особливі привілеї для лідера і його оточення через їхню «обраність».

2. Він формує обране тоталітарне товариство й спосіб думки «ви багато втратите, якщо не вступите до нього».

3. Його засновник — самопризначений лідер, догматичний, месіанський, ні перед ким не підзвітний, що має божий дар.

4. Божественний заклик, що виходить від божественного джерела, доступий тільки цій групі, звичайно, за допомогою «божественного натхнення».

5. Він вважає, що «мета виправдовує засоби» для отримання фінансів і залучення людей.

6. Божественно натхненні послання людству про порятунок/допомоги.

7. Група здатна змінити/зупинити прийдешні катаклізми (повені, землетруси тощо).

8. Щоденні кількаразові звертання, молитви, заклинання.

9. Група зазвичай бере собі назви на кшталт: Небесна брама, Гілка Давидова, Центральна рада.

10.Члени культів будуть захищені божественними/неземними силами».

Найзнаменитішим культом в історії був Храм Народів, очолюваний преподобним Джімом Джонсом. Члени культу, головним чином, представники північної Каліфорнії, переїхали з їхнім лідером у джунглі Гайяни, в Джонстаун. Конгресмена від Сан-Франциско Лео Раяна і чотирьох інших, які приїхали в Гаяну 1978 року для розгляду скарг тутешніх людей щодо їхнього насильного утримання, застрелили просто в аеропорту.

Незабаром після цього, за наказом лідера, тисяча членів культу випили отруєну рідину й померли. Джонса знайшли серед мертвих, він, ймовірно, випив отруту разом з послідовниками його вчення. Батьки спершу давали отруту дітям. Під час масового самогубства було кілька окремих випадків непокори, але бунтарів змусили замовкнути і, зрештою, вони підкорилися більшості. Тіла знаходили скрізь. Деякі лежали взявшись за руки.

Джонс заснував Храм Народів у 1950-х роках в Індіані, проповідуючи єдність і національну гармонію.

Він і сотня його послідовників переїхали в північну Каліфорнію 1965 року. У Каліфорнії Джонс зробив вимоги до своїх послідовників вкрай суворими. «Церкву» було перетворено в «культ». Він заволодів власністю своїх прихильників. Члени зверталися до Джонса як до батька, їм заборонялося контактувати із зовнішнім світом. У своїх проповідях він почав пророкувати ядерну катастрофу. Усіх, хто не корився його наказам, суворо карали, часто били. Усі жінки вважалися дружинами Джонса. Щоб уникнути можливого скандалу з приводу дітей, що з’явилися від Джонса в послідовниць, у середині 1977 року він перемістив свій культ у Гаяну.

Пізніше було виявлено магнітофонний запис масового самогубства. Фрагмент запису наведено нижче.

Джонс: «Я намагався забезпечити вам гарне життя. Незважаючи на мої зусилля, брехлива жменька людей зробила наше життя неможливим. Якщо ми не можемо жити у світі, то давайте у ньому помремо. (Оплески.) Нас жорстоко зрадили. У найближчі кілька хвилин один з цих людей на літаку повинен убити пілота, я це знаю. Я не планував цього, але я знаю, що це відбудеться. Ми спокійні, бо не збираємося покінчити з життям — це революційний крок. У нас немає шляху назад».

Перша жінка: «Мені здається, що там, де життя, там надія».

Джонс: «Ну, коли-небудь ми всі вмремо».

Юрба: «Правильно! Правильно!»

Джонс: «Те, що ці люди, які пішли, зробили, зробить наше життя гіршим, ніж у пеклі. Але для мене найжахливіше — не смерть. Це життя прокляте. Вона не варте того».

Перша жінка: «Але я боюся помирати».

Джонс: «Думаю, що ні».

Перша жінка: «Я вважаю, що тих, хто пішов, занадто мало, аби 1 200 чоловік покінчили з життям. Я дивлюся на всіх дітей і думаю, що вони мають право на життя».

Джонс: «Але хіба вони не заслуговують на більше? Вони заслуговують на світ. Найкраще свідчення цього — залишити цей проклятий богом світ». (Оплески.)

Перший чоловік: «Усе кінчено, сестро. Ми вибрали чудовий день». (Оплески.)

Другий чоловік: «Якщо ви скажете нам віддати наші життя зараз, ми готові». (Оплески.)

Джонс: «Будь ласка, візьміть ліки. Це просто. Від них не буде страждань. Не бійтеся померти. Ось побачите: люди висадяться тут. Вони катуватимуть наших людей...»

Друга жінка: «Не треба боятися. Намагайтеся бути спокійними і заспокоюйте своїх дітей. Вони плачуть не від болю — просто воно трохи гірке».

Третя жінка: «Не треба плакати. Це те, від чого ми возрадуємося». (Оплески.)

Джонс: «Будь ласка, заради Бога, давайте зробимо цей крок. Це революційне самогубство. Це не самознищення».

Третій чоловік: «Батько привів нас сюди. Я за те, щоб йти з ним».

Джонс: «Ми повинні померти з гідністю. Швидше, швидше, швидше! Нам треба поквапитися. Припиніть істерику. Смерть у мільйон разів краща за таке життя. Якби ви знали, що вас може очікувати, то ви із задоволенням зробили б цей крок сьогодні ввечері».

Четверта жінка: «Як приємно було разом з вами брати участь у цій революційній боротьбі. Я не хотіла б нічого іншого, як віддати своє життя за соціалізм, комунізм, і я дуже вдячна Батьку».

«Ми віддаємо вам своє життя. Ми вчиняємо не самогубство. Ми, вчиняємо революційне самогубство, протестуючи проти умов нелюдського світу».

ЛІГА СПРАВЕДЛИВОСТІ. Таємне товариство, що складалося здебільшого з німецьких ремісників-емігрантів — тих, що зібралися в Лондоні в червні 1847 року для вироблення політичної програми. Серед найактивніших прихильників створення організації був Карл Маркс, який змінив назву групи на Комуністичну Лігу. Маркс тоді написав її конституцію — «Маніфест Комуністичної партії».

ЛЮДИ-ЛЕОПАРДИ. Таємне товариство Західної Африки, також відоме як Егбо. Відповідальне за захоплення рабів і доставку їх європейцям для відправлення в Новий Світ. Дисципліна в Егбо трималася на страху, іноді викликаному наркотиками, які згубно впливали на психіку. Для цього найчастіше вдавалися до бобів калабар. До початку ХХ століття їх використовували в медичних цілях. Вони були ефективні при лікуванні очних хвороб, кишкових розладах, хронічних запорах. Препарат з них уповільнює пульс і підвищує кров’яний тиск. Він також пригнічує центральну нервову систему.

Навіть після скасування рабства Леопарди провадили безбідне життя. Їм добре платили, аби вони тримали цей регіон у стану страху. Африканців переконували, що люди володіють силою леопардів, шкури яких носять. Групи Леопардів були найчисленнішими в районах, відомих зараз як Сьєрра-Леоне і Нігерія. Найсильнішими вони були в 1930 роках. Леопарди вірили в перевтілення, фізичне й уявне перетворення людини в звіра. Тих, хто міг досягти перевтілення, називали теріоморфами.

Теріоморфи, як стверджувалося, можуть існувати у вигляді людей і тварин, або й поєднувати їх. Вони можуть досягти цих перетворень і матеріально, і астрально. Схоже, віра в перевтілення породила віру в лікантропію (існування перевертнів) і вампірів.

Досі не існує реального підтвердження фізичного перевтілення. Леопарди живуть у світі «духовних теріоморфів», наслідуючи звірів у поведінці і зовнішності.

Прихильники перевтілень збираються у «священних гуртках», де здійснюють ритуальні танці, копіюючи рухами і звуками звички звірів — вважається, що дух звірів у такий спосіб швидше вселиться в тіло людини. Люди-Леопарди стверджують, що під час цих ритуалів змінюється їхнє сприйняття, загострюються органи нюху і зору, з’являється вправність і відчуття непереборної сили.

Леопарди задля пропаганди поширювали чутки про своє вміння перевтілюватися, аби поглиблювати страх перед ними. Іноді мандрівників знаходили мертвими, зі слідами пазурів на тілі, в тих районах джунглів, де живуть Леопарди. Хоча цивілізація майже витиснула Леопардів, проте цілком можливо, що окремі групи все ще існують у найглухіших джунглях Західної Африки.

ЛУКУМИ. Див.: САНТЕРІЯ.

МАЛЬТІЙСЬКІ рицарі. Група, що виникла в Суверенному ордені Святого Іоанна Єрусалимського (Госпітальєрів), після того, як турецька навала змусила Госпітальєрів переміститися з Криту на Мальту. Коли інші групи, наприклад, Катари і Лицарі-Тамплієри, викорінювала Римська католицька церква, Мальтійські Рицарі уникли цього, позаяк зарахували себе до церкви.

Навіть у ХХ столітті Мальтійських Рицарів викривали в спробах перевороту. На початку 1930-х Джон Раскоб, один з тринадцяти родоначальників Американського Ордену Мальтійських Рицарів, розробив план, спрямований на недопущення Франкліна Рузвельта в президенти, але він зазнав краху, оскільки вмішався один з прихильників Рузвельта. Рузвельта врятував мальтійський рицар генерал-майор морської піхоти Смедлі Батлер.

Двоє мальтійських рицарів стали директорами ЦРУ США — Джон Маккоун і Вільям Кейсі.

У 1980-х роках італійська масонська ложа, куди входило багато мальтійських рицарів, очолювана Лічіо Джеллі, перетворилася на своєрідну «світову фашистську змову». Джеллі, у спілці з мафією, банком Ватикану і ЦРУ, замислив скинути італійський уряд. План передбачав активізацію ліворадикального тероризму в Італії, тоді як народ схилявся до фашистської форми правління. Сьогодні вважається, що Мальтійські Рицарі — це єднальна ланка між ЦРУ і Ватиканом.

Мальтійські Рицарі все ще існують, їхній центр — у Римі, котрий, як і Ватикан, більш як сорок країн світу вважають суверенною нацією.

Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського — це протестантське відгалуження Мальтійських Рицарів зі штаб-квартирою в Лондоні.

Цей Орден протягом свого існування мав різні назви — Рицарі-Госпітальєри, Рицарі Іоанна Єрусалимського, Рицарі Родосу і, нарешті, Мальтійські Рицарі. Він був одним з найвпливовіших військових лицарських орденів періоду хрестових походів у Святу Землю. Бере свій початок від Госпітальєрів Єрусалима, релігійного і благодійного Ордену, створеного 1048 року в Єрусалимі благочестивими купцями Амалфі для підтримки бідних і знедолених римських прочан.

Структура Ордену в його розквіт була досить складною — з огляду на його одночасно монархічний і республіканський характер. На чолі стояв Гроссмейстер. Він хоч і був наділений широкими повноваженнями, проте підкорявся законодавчим актам Головних зборів. Зараз існує два Ордени — католицький і протестантський, але обоє вони не визнають один одного, кожен вважає, що він один законний. Ступені Мальтійських Лицарів передаються у спадщину. Є ритуал посвяти в ступінь. Сам прийом туди обмежений. Спочатку кандидат має стати лицарем-тамплієром (www.cephasministry.com/).

Мальтійські рицарі — це народне ополчення Папи Римського, вони приймають присягу на крові. Папа як глава Ватикану одночасно є главою в інших країнах. По суті, це не має жодного стосунку до католицької релігії. Це насамперед представництво в одній з чотирьох головних «організацій» у боротьбі за світове панування — англійського масонства, франкмасонства, міжнародного сіонізму і Ватикану.

Член Мальтійських лицарів, що прийняв присягу на вірність Папі Римському, зобов’язаний, не щадячи свого життя, виконувати волю глави Ордену — у цьому разі він може розраховувати на лояльність. Нинішні члени Ордену Мальтійських Лицарів повинні під страхом смерті підтримувати політику Ватикану. Це для них не складно. Вони ВІРЯТЬ у цю політику і принципи. Погляди, проголошувані Папою, такі:

1. Жодного верховенства США й інших країн.

2. Жодних майнових прав.

3. Жодної влади зброї.

4. Новий міжнародний економічний лад (світовий уряд).

5. Перерозподіл багатства і робочих місць.

6. Заклик до народів про довіру ООН.

7. Цілковите роззброєння.

8. Сприяння ООН у боротьбі за мир.

9. Сприяння ЮНЕСКО в питаннях освіти і культури.

10. Сприяння взаємозв’язку.

11. Підтримка санкцій на честь батька Пьєра Тейяра де Шардена — священика- гуманіста Нового століття.

12. Підтримка переконання, що економічний принцип традиційної християнської чи католицької соціальної доктрини — це економічний принцип комунізму.

Див. також: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА ЄРУСАЛИМСЬКОГО; ВАТИКАН.

ХЛОПЧИКИ КАХАБА. Див.: КУ-КЛУКС-КЛАН.

МАСОНИ. Масони — це світове таємниче товариство (Вільні Муляри), чиєю проголошеною метою є взаємодопомога і братерство. Насправді ж мета масонів- досить-таки лиховісна.

Товариство поділяється на три секції, чи то ложі. Ложа початкового рівня має називається Блакитною, що, своєю чергою, поділяється на три ранги ступеня — щось на кшталт «рядового», «єфрейтора», «молодшого сержанта». Середня ложа відома як Обряд Йорка (іноді нею називається Червона ложа), вона поділяється на десять ступенів. Коли масон досягає вершини Обряду Йорка, він може вступити в Шотландський обряд, що поділяється на тридцять два ступені. У Шотландському обряді є тридцять третій ступінь, що його отримують тільки в особливих випадках.

Ступені мають символічне значення, звідси і їхні назви — «Ступінь визнання майстра», «Королівський видатний ступінь», «Ступінь лицарів-тамплієрів» і «Ступінь Милостивий князь». Людський хребет складається з тридцяти двох хребців. Тридцять третій ступінь символізує голову, розміщену над хребтом.

Багато масонських ритуалів, як і раніше, невідомі стороннім. Уривчаста інформація, зазвичай, не надійна. Відомо, що в «Королівський видатний ступінь» вступають із зав’язаними очима (відповідно до стародавніх правил), оголеними чи напівоголеними. Кандидат перебуває під контролем члена ступеня, поводиря гіда. Гід тричі стукає в двері кімнати, де має відбутися присвята.

Ті, хто в кімнаті, відповідають: «Що це за нечестива особа, чи особи, прийшли сюди, щоб порушити спокій і гармонію цієї нашої зустрічі Пурпурної Хартії Королівської знаті, що прилучає нас до Бога і брата Джошуа?»

Двері охороняє Тайлер, почасти озброєний мечем, що перешкоджає входу сторонніх людей. Традиція Тайлера бере початок з раннього масонства, коли ритуали здійснювалися в печерах.

Тайлер говорить: «Це не нечестивці, це друзі з братом і брат з друзями просять дозволу бути присутніми на вашій Королівській зустрічі Пурпурної Хартії Королівської знаті, що прилучає вас до Бога і брата Джошуа».

Відкриваються двері, і лідер групи задає кандидату кілька запитань, на які необхідно дати належні відповіді.

— Звідкіля ви?

— Із зовнішнього табору Ізраїлю.

— Куди йдете?

— У внутрішнє коло.

— Як ви потрапите туди?

— За допомогою пароля.

— Чи знаєте ви пароль?

— Так.

— Чи назвете його мені?

— Назву, якщо ви почнете: Шиб-Бо-Лет.

Кандидату кладуть на оголені груди меч чи інший гострий предмет, іноді циркуль.

— Чим вас допускають?

— Вістрям меча, що торкається лівої частини моїх оголених грудей.

— Чому до лівої частини?

— Бо тут моє серце.

— Ви щось відчуваєте?

— Три гострих уколи в лівій частині моїх оголених грудей.

— Що означають ці три гострих уколи лівої частини ваших оголених грудей?

— Зараз це укол моєї плоті, потім — гострий біль моєї совісті, якщо я колись щось розголошу.

Потім кандидата із зав’язаними очима лякають рушничним пострілом. Лідер запитує:

— Що ви чули?

— Голосне повідомлення.

— Що означає це голосне повідомлення?

— Господь пошле свій гнів на дітей Ізраїлю за їхню непокору.

Потім кандидат стає на коліна і просить про порятунок.

Кажуть, такі масонські ритуали практикуються тільки на найвищих рівнях. Це робиться задля забезпечення таємничості. Більшість масонів не можуть відкрити секретів, оскільки вони в них не посвячені. Ті ж, хто володіє секретами, довели, що здатні їх оберігати. Вважається, що масони не тільки зберігають свої секрети, а й поширюють дезінформацію, щоб ввести в оману громадськість. Свідчення того — велика кількість інформації про масонів, що містить абсурдні історичні неточності. Хоча масони стверджують, що вони не ставлять своєю метою замінити релігію, однак багато масонів використовують ложу як підміну релігії.

Своїм корінням масонство сягає Середньовіччя. Масони того часу, що видно з їхньої назви, працювали з каменем. З каменів тоді будували дуже мало будинків. Тільки замки королів і знаті, собори, абатства і парафіяльні церкви. У 1050 — 1350 роках у Франції масони побудували п’ятсот церков і вісімдесят соборів. Деякі з соборів будували більш як сто років. До будівництва залучалося два види мулярів — «чорнороби», які обробляли великі кам’яні брили, і «вільні муляри», які займалися зовнішнім виглядом будинків, використовуючи більш м’який, податливий будівельний камінь. Оскільки не завжди була достатня кількість мулярів, то для зведення кам’яних будівель вони переходили з місця на місце, де в них були спеціальні місця для відпочинку, які вони називали ложами. Як правило, у ложах вони не спали, надаючи перевагу постоялим дворам.

В одному з найдавніших міфів про масонів згадується про спорудження будівництва Лондонського моста. Побудований до цього дерев’яний міст, як співається в пісні, «звалив» 1176 року. На його місці звели кам’яний. «Прекрасна дама», як стверджувалося у пісні, була святою дівою, замурованою в одну з кам’яних опор мосту, щоб умилостивити гнів Божий. Вважалося, що саме тому міст простояв так довго. Міст проіснував до 1832 року. (Тоді було з’ясовано, що останків діви в опорах немає.) Його замінили не тому, що він розвалювався, а тому, що відстань між опорами була надто малою для проходження сучасних кораблів.

У ХІV столітті в Англії робочий час і заробітну плату мулярам було визначено Статутом тимчасових працівників. Масонам платили добре. Епідемія чуми вбила майже половину населення. Робітники з навичками будівництва, що вижили, користувалися великим попитом.

У Середні віки Європою правила Свята світова католицька церква, що сповідувала католицизм під керівництвом Папи. Чиї погляди не збігалися з вченням церкви, були змушені піти в підпілля. Єдиними групами, які могли вільно переміщатися з міста в місто без церковних санкцій, були гільдії каменярів, оскільки тільки вони мали необхідні практичні навички в будівництві церков і соборів.

Масони стверджували, що мають ці навички завдяки архітектурним знанням, що беруть свій початок з часів стародавнього Єгипту і будівництва пірамід. (Нині ці таємниці геометрії втрачено.) Існує ціла низка оповідок про те, чому саме масони першими оволоділи цими таємними знаннями. В одній з них розповідається, що Авраам з біблійного Старого Заповіту, маючи знання, що сягали ще допотопних часів, передав їх єгиптянам. Ці знання усно передавалися з покоління в покоління, доки грецький філософ Евклід не записав їх. Він назвав це геометрією. Геометрія у часи Римської імперії була відома як архітектура.

Відповідно до масонських вірувань, муляри брали участь у будівництві вавилонської вежі і храму Соломона в Єрусалимі. Вони стверджували, що отримали знання від «богів», позаяк були обраними і боги передали їм свої таємні знання (Див. Також: Ануннаки).

У сучасній науковій літературі зазначається: «У далекому минулому боги жили серед людей, з яких вони обирали наймудріших і найвірніших. Цим обранцям вони передавали таємниці великої мудрості, призначали їх жерцями чи то посередниками між ними — богами — і темним, непросвітленим знаннями людством, даючи йому в такий спосіб можливість пізнавати істину і життя. Ці темні люди дали початок тому, що нам відомо як античні таємниці. Тож масонство — це не просте багатовікова громадська організація, а посвята в багатовікову мудрість світу».

У Середні віки першою групою, яка називалася масонами, скорочено від Ордену вільних мулярів, були архітектори Ломбардії (північна Італія). Першою письмовою згадкою, що дійшла до нас, про «масонів» була праця з алхімії кінця ХV ст. З огляду на масонські вірування того часу, більшість немасонських істориків вважають, що корені таємного товариства сягають середньовіччя, часів лицарів-тамплієрів — групи, заснованої Гофре де Буйоном, який очолив перший хрестовий похід і завоював Єрусалим.

У середині ХІV століття лицарі-тамплієри змушені були бігти з країни. Вони розчинилися по всій Європі. За твердженням німецького масона Карла Готліба фон Гунда, їхнім масонським орденом, відомим як Орден суворого дотримання, керували «невидимі керівники», імена яких свідчили, що вони були гросмейстерами лицарів-тамплієрів. Його список був майже ідентичний іншому, виявленому в південній Франції в ХХ столітті австрійським істориком Левом Шідлофом. У другому списку хоч були ті ж самі імена, однак, вважається, що він належав до «Пріорату Сіону», який володів таємними знаннями про спадкоємців Ісуса Христа.

Таємні знання, якими володіли масони ще до Потопу, було втрачено, коли англійський король Генріх VIII відколовся від Риму. Він створив власну церкву — англіканську. І прагнув знищити всі нагадування про католицизм в Англії. У зв’язку з цим було знищено багато масонських рукописів. Під час релігійних чисток змінилося і масонство. Колишній досвід мулярів (відомий як творче масонство) було втрачено, його замінив новий — «споглядальне масонство». Уривчасті знання кам’яної кладки збереглися в масонських ритуалах і знаках. Щоб вияснити причину появи терміну «споглядальне», варто зазначити, що нові масони були великими майстрами вкладання грошей. У новій постпротестантській системі вони посилили свій вплив, поширили його на багато інших країн.

Деякі історики припускають, що засновником масонства в Англії був сер Френсіс Бекон, якому часто приписують авторство деяких найвідоміших п’єс світу, написаних під псевдонімом Вільям Шекспір. Є два книжкові свідчення, що відбивають масонські погляди Бекона — книга «Нова Атлантида» про можливий рай на Землі і De Sapientia Veterum, що означає «Стародавня Мудрість». Під утопією Бекон мав на увазі Новий Світ, і, як ми бачимо, свідчення того — Сполучені Штати Америки, створені під масонським керівництвом.

Наприкінці ХVІ століття Бекон був «головнокомандувачем» розенкрейцерів, які використовували ритуали і традиції, по суті, з доби хрестових походів лицарів-тамплієрів. Послідовники Бекона після його смерті заснували Лондонське королівське товариство сприяння природним знанням, що нібито служило прикриттям масонської діяльності. Королівське товариство проводило свої зустрічі в будинку, що називався Масонський зал, розташованому на вулиці Мейсонс Елли в Лондоні. У 20-ті роки ХVІІ століття розенкрейцерство і масонство були нероздільні, хоча сьогодні розенкрейцери і масони вважаються самостійними таємними товариствами.

Можливо, відповідно до плану Бекона, масонство стало важливим складником Америки, починаючи з перших поселенців Джеймстауна. Люди, які прибули до Північної Америки за 36 років до пілігримів, були послідовниками Бекона і масонства. Очолював цю групу сер Волтер Рейлі, якого стратили 1618 року за поширення еретичних масонських поглядів, що король Джеймс вважав за державний злочин. Король Джеймс мав рацію, що масони Нового Світу не збиралися миритися з колоніальним статусом під англійським правлінням.

На початку ХVІІІ століття масонські ложі в Америці планували завоювати незалежність, хоча знадобилося ще 60 років, щоб відбулася революція.

У ХVІІІ столітті масонські ложі було створено у Франції, але вони діяли під прикриттям «Об’єднаної Великої Ложі» в Англії. Попри чистки, що почалися після вступу на престол Генріха VIII, масони, як і раніше, стверджували, що мають стародавні знання. 1737 року шевальє Ендрю Ремсей, гувернер дітей королівської родини Великої Британії і високопоставлений масон, попрямував до Парижа, аби виступити з доповіддю у Великій ложі. Ремсей заявив, що масонство походить від грецької богині Діани і єгипетської богині Айсис, що

Воно має «безпосередній стосунок» до Хрестових походів лицарів-тамплієрів. Ремсей був виразником інтересів Чарльза Редкліффа і братом Ісаака Ньютона по філадельфійському товариству. (Ньютон і Редкліфф були гросмейстерами «Пріората Сіону”.)

Англійські масони вперше заявили 1723 року, що члени цього товариства можуть сповідувати будь-яку релігію. Це правило діє й донині. Якою мірою це стосується вищих ступенів, — невідомо.

У 1730-х роках імператор Святої Римської імперії Франциск, герцог Лоренський, став першим з європейської знаті масоном, який привселюдно заявив, що його посвячено у Гаазі 1731 року. У результаті такого широкого розголосу масонство миттєво поширилося. Віденський двір Франциска став центром масонської активності.

У замку Франциска Хофбурге була лабораторія для занять алхімією. Одним з найвизначніших досягнень в історії таємних товариств є збереження наукової думки в часи, коли вона вважалася єрессю і відповідно до релігійних догм мала каратися смертю.

Дехто гадає, що головною метою масонства є знищення християнства. З цією точкою зору була згодна католицька церква початку ХVIII століття. 28 квітня 1738 року Папа Клемент XII видав буллу In Eminenti, де зазначалося, що католикам, які перейшли до масонів, загрожує відлучення від церкви. Папа назвав масонство язичницьким і незаконним.

Масонство досягло Карибів у період розквіту работоргівлі: 1739 року на Ямайці з’явилося п’ять перших лож. 1740 року було створено ложу на Барбадосі, а 1749-го — на Сент-Домініку (пізніше відомому як Гаїті).

На початку ХVIII століття серед масонів були люди, яких називали магами (до середини ХVIII століття не було різниці між магією і наукою, відомою як натурфілософія). Найвидатнішим магом був граф Сен-Жермен, який говорив на всіх європейських мовах. Звертаючись до французького двору в 1740-х роках, він оголосив, що його біологічний вік — сотні років, і це завдяки тому, що він знає секрет еліксиру молодості.

Він стверджував, що знає Ісуса Христа і Клеопатру, що може, серед іншого, усувати дефекти в діамантах. Ці здібності, за його словами, з’явилися в результаті вивчення пірамід. Він сприяв сходженню доньки друга на російський престол. В історію вона увійшла як Катерина Велика. Серед його друзів були неперевершений жигун Казанова й Алессандро Каліостро — ключова фігура Французької революції.

Сучасником Сен-Жермена був Хаїм Самуїл Якоб Фальк, якого ледь не спалили в Німеччині за звинуваченням у чаклунстві, але йому вдалося 1742 року втекти в Лондон, де він ввів ритуали і погляди Кабали в масонське навчання.

Масони залишили помітний слід в Американській революції 1776 року, а потім — у Французькій. У 30-х роках ХІХ століття в США нараховувалося 50 000 масонів, багатьох з них сьогодні могли б назвати «найкращими і найяскравішими”.

Масони революційного періоду були серед знаменитих людей того часу: Джордж Вашингтон, Бенджамін Франклін, Олександр Гамільтон, Томас Джефферсон, Джеймс Медісон. Серед тих, хто підписував Декларацію Незалежності, тільки одна людина не була масоном. Масонські знаки зображено на сучасній валюті США. Але це не єдині масонські знаки на валюті. Є також масонські символи — Всевидяще око і девіз — Novus Ordo Seclorum (новий світовий лад). Ще один масонський девіз — Ordo ab Chao (лад з хаосу). Цей девіз означає, що масони використовують створюваний ними самими хаос для досягнення своїх цілей — встановлення нового ладу.

Шотландський масон Арчібальд Грейсі заснував перший ощадний банк у Нью-Йорку. Його маєток «Іст Рівер» — офіційна резиденція мера Нью-Йорка. Грейсі був відомий своїми вечірками, що їх відвідували видатні особистості — Вашингтон Ірвинг, Джеймс Фенімор Купер і Олександр Гамільтон.

Таємність і закритість масонських лож сприяли їхній ефективній боротьбі проти англійського престолу. Цілком можливо, що відоме «Бостонське чаювання» теж було справою рук масонської ложі.

Те, що американську революцію задумали масони, було таємницею не тільки для англійців, а й для багатьох американських солдатів. Як писав один з істориків: «Більшість американських солдатів вважали, що вони борються за справу здобуття незалежності від тиранії. Масонство для більшості з них, як і для більшості з нас сьогодні, це лише братерська організація, що вирішує соціальні проблеми і поповнює свої ряди новими членами”.

Велика державна печатка Сполучених Штатів містить масонську символіку. Печатка відбиває алхімічні традиції й алегорії єгипетської медицини. Орел, маслинова гілка, стріли і шестикутники — усе це окультні символи протилежностей: добро і зло, чоловік і жінка, війна і світ, світло і пітьма. На зворотньому боці — як і на доларовій банкноті — усічена піраміда, що символізує втрату стародавньої мудрості, розсіяної і загнаної в підпілля церковною владою. Згори — промені світла надії і Всевидюще око — символ Французької революції.

1826 року один масон порушив правила товариства і розголосив секрети. Його звали капітан Вільям Морган з Батавії, Нью-Йорк. Він написав книгу «Ілюстрація масонства» на прикладі одного з братств, що посвятили цьому тридцять років. У книзі були таємні клятви товариства, його цілі, символи.

Морган писав: «Причиною руйнації наших суспільних підвалин є масонство, вже нині досить впливове і яке з кожним днем дедалі міцніє. Необхідно, щоб люди знали про небезпеку, яка їм загрожує”.

На жаль, Морган не дожив до того дня, коли його книгу опублікували. Перед виходом книги Моргана і його видавця просто викрали. Видавця пізніше врятували друзі, стурбовані його зникненням. Однак Морган зник безвісти. Масон Генрі Веленс зізнався на смертному одрі, що брав участь у викраденні Моргана, що той знайшов смерть у воді — його скинули з Ніагарського водоспаду.

Джон Адамс, шостий президент США, свого часу писав про масонство й убивство В.Моргана. Ці свідчення лежать в архіві бібліографічних раритетів Університету Рочестер, Нью-Йорк.

Адамс, зокрема, писав: «Масонство, корпоративне масонство, відповідальне за викрадення вільного громадянина, за вбивство батька і чоловіка. Є переконливе свідчення того у звітах судів у справі викрадення Вільяма Моргана, в офіційних заявах спеціальних представників, що розслідували цю справу.

Воно у відповіді за перешкоджання розслідуванню, за зрив процесу через ліквідацію свідків і фактичне виправдання незаперечно винних».

Велика ложа Нью-Йорка виділила сто доларів одному з головних обвинувачуваних у справі Моргана. Одна зі структур того ж штату дала тисячу доларів, щоб допомогти і підтримати інших обвинувачуваних, дати їм можливість уникнути покарання.

Але, можливо, найяскравішим свідченням зрослого масонського впливу і сили товариства стало управління тими, хто очолює газети країни.

Схожі одна на одну справи мали зовсім різний розголос у засобах масової інформації — залежно від того, хто був головною діючою особою.

Однак скандал, що спалахнув, змусив багатьох масонів причаїтися. Закрилися дві тисячі лож. У Нью-Йорку, за деякими оцінками, членство скоротилося з 30 000 осіб до 300. Книга Моргана все-таки вийшла 1827 року. Серед розголошених Морганом секретів — клятва, що її давав кожен масон під час посвяти в «Перший ступінь Блакитної ложі». У клятві новий член товариства проголошував: «Зв’язую себе таким покаранням — мені переріжуть горло, вирвуть з коренем язика, а тіло поховають у морському піску — в місці, де припливи і відливи відбуваються двічі на день». Ніагарський водоспад тут не згадувався.

Під час сенатського розслідування було виявлено, що масони є на всіх рівнях державної влади, зокрема в уряді. Масоном був тодішній президент Ендрю Джексон. Черговий скандал породив антимасонську партію, що, зрештою, еволюціонувала в Партію вігів.

У 1880 роках у фінансовому кварталі Лондона, що отримав назву «Сіті», була найвища у світі концентрація масонів. Кожен банк цього кварталу, розміром в одну квадратну милю, мав свою ложу. У Банку «Лойд» була ложа Чорного коня Ломбард-стріт, у Банку Англії — ложа Банку Англії, створена ще 1788 року.

Існує версія, що в основі злочинів Джека-Потрошителя була мета приховати шлюб члена королівської родини з католичкою-простолюдинкою. Принц Едді, син принца Вельського, що був також гросмейстером англійського масонства, одружився з Енні Елізабет Крук. Оскільки Едді був спадкоємцем на трон, йому заборонялося одружуватися з католичкою. 1888 року Енні Крук викрали і силоміць утримували в психіатричній лікарні. Там їй давали наркотики і зробили некваліфіковано лоботомію. Подруги Енні, які знали про її шлюб з принцом, стали жертвами Джека-Потрошителя.

Є думка, що вбивства Джека-Потрошителя могли бути масонськими ритуалами. Чотирьом жертвам перерізано горло. У декого вийнято внутрішні органи і перекинуто через плече, що вказує на «трьох негідних убивць» з масонських вірувань — Юбела, Юбело і Юбелум, яких було ритуально вбито у такий же спосіб. Їх було названо Ювами.

Одна з жертв Джека-Потрошителя лежала при вході на площу Митр, біля таверни «Митр» — місце зустрічі членів кількох масонських лож, зокрема ложі Йоффа. Відповідно до масонської міфології, ці три ритуальні вбивства скоєно саме на узбережжі Йоффи. Просочений кров’ю фартух жертви знайдено недалеко від наступного будинку. Над ним на стіні крейдою було написано: «Ювы» — це люди, яких не будуть марно хаяти». Хоча цей напис сер Чарльз Воррен наказав стерти, він все ж таки потрапив до поліцейського звіту. У пресі промайнуло, що вбивцею був чоловік на прізвисько Шкіряний Фартух — явний натяк на те, що стародавні муляри (масони) носили шкіряні фартухи.

Це тільки одна з багатьох версій про вбивства цього відомого всьому світу серійного вбивці.

Наприкінці ХVІІІ ст. з’явилися масонські ложі в Китаї. Китайські масони поклонялися «Першому будівельнику». У ХІХ ст. масонів значно побільшало.

У ХІХ і навіть на початку ХХ ст. часто не дозволяли ховати на сільських цвинтарях, в освяченій землі, акторів та інших представників «шоу-бізнесу». Саме тому ці люди почали проявляти особливий інтерес до масонів.

Дослідник таємних товариств М.Гоффман вважає, що термін «алхімія», який часто використовували таємні товариства, має символічне значення, а не означає буквально прагнення перетворити олово в золото. Це програмування людей через керування масовою свідомістю, у результаті чого основні перетворені елементи людства мають сприяти примноженню багатства вищого класу. Людей змушують до пасивності під страхом «чистого терору» — закодованих послань (так звана сутінкова мова), поширюваних ЗМІ, які діють на підсвідомість. У людей, чия свідомість у такий спосіб контролюється, проявляються три руйнівні симптоми: (1) амнезія; (2) абулія (втрата волі); (3) апатія.

За масонською традицією, таємна природа сатани пояснюється його приходом із зірки Сиріус, що персоніфікується з давньоєгипетською богинею Айсис, відомою своєю здатністю використовувати «силу слова». Пентаграма в масонстві означає «яскрава зірка». Стверджується, що Сиріус — це Великий Архітектор масонства. У своїй книзі «Масонство: Змова проти Християнства» Ральф Епперсон стверджує, що таємницею вищих рівнів масонства є їхнє поклоніння Люциферу. Ще одне твердження: масони — дуалісти, вони вірять і в добро, і в зло однаковою мірою. Дехто вважає, що їхнє ядро поклоняється науці, і вірить, що всім — від простого атома до Всесвіту керує загальне геометричне правило.

Існує думка, що приводом для таємничості масонства є сам факт їхнього існування, необхідність в гнучкій політиці. Це клуб з впливових людей, об’єднаних однією метою, схованою від очей громадськості.

Інші гадають, що через важливість у масонстві числа 33 географічна 33-тя широта також здобуває величезне значення. Теоретики зазначають: хоча більшість багатств світу зосереджено вище 33-ої паралелі, велика частина населення світу проживає нижче її. Також стверджується, що саме на 33-й паралелі відбулося багато гучних вбивств, зокрема вбивство президента Джона Кеннеді. Бермудський трикутник, єгипетські піраміди і, теоретично, Атлантида теж розташовані поблизу цієї магічної лінії.

Крім того, на число 33 можна натрапити в різних сферах життя: у людській нозі 33 м’язи, як і число спіралей у повному наборі людської ДНК. У Святому Письмі цифра 33 згадується сім разів у сімох віршах. Цар Давид правив у Єрусалимі 33 роки (2 Самуїла 5:5, 1 Царств 2:11, 1 Царств 5:16, 1 Паралипоменон 3:4, і 1 Паралипоменон 29:27).

Католицький італійський поет Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) розділив свою «Божественну Комедію» на сто Пісень: Пісня перша — вступ, тридцять три Пісні — Пекло, тридцять три Пісні — Чистилище і тридцять три Пісні — Рай. Масони і їхні прихильники могли помітити, що Данте помістив зрадників-гостей у глибоку яму Пекла в 33-й Пісні Пекла.

8 березня 2004 року в Нью-Йорку масони знову прикували до себе увагу через інцидент, що дав громадськості деяке уявлення про масонські ритуали. Пострілом у голову було випадково вбито В.Джеймса, який проходив обряд посвяти до клубу «Феллоу Крафт», відділення Південної масонської ложі.

Була мета лише налякати, однак замість холостих патронів помилково використали справжні. У приміщенні, де проходив обряд, поліція знайшла також високу гільйотину і пастки для пацюків.

Представники Масонського інформаційного центру повідомили, що не існує ніяких масонських ритуалів, де використовували б гільйотини чи вогнепальну зброю, мимохіть зазначивши: «Іноді ложі придумують свої традиції, масонство існує із Середньовіччя, коли ще не було вогнепальної зброї».

Що ж до пасток для пацюків, то, за свідченням одного з масонів, під час посвяти перед ним поставили дві пастки й сказали, що одна з них справна, а інша — ні. Йому показали, що перша справді несправна. Потім запропонували випробувати іншу. Коли він торкнувся тієї — вона теж виявилася несправною.

Масонські обряди нагадують своєю таємничістю ритуали університетських товариств.

Девіз масонів — «Воля. Рівність. Братерство».

Найвідоміший масонський символ — літера «G» всередині квадрата і циркуль. Вважається, що літера «G» означає «Геометрія». За даними дослідників таємних товариств, нині у світі нараховується 100 000 лож і 6 000 000 масонів.

Мафія. Сицилія — це кам’янистий острів з убогою рослинністю і жорстким кліматом. За всю історію острова його так багатократно захоплювали інші країни, що місцеве населення, яке завжди жило в безпросвітніх злиднях, занурилося у стійке почуття безвиході. Саме в такій атмосфері зародилася Мафія — таємне товариство, яке запропонувало населенню свої послуги із захисту від корумпованого уряду. Його назва — «Коза Ностра» (La Cosa Nostra), що означає «Наша справа».

Назва «Мафія» (також відома як Банда) стала загальною для національної (етнічної) організованої злочинності. Сьогодні ми говоримо «ірландська мафія» чи «єврейська мафія», але спершу йтиметься про мафію, що з’явилася в США під час масової імміграції до Сполучених Штатів вихідців з Італії і Сицилії у 1880 — 1914 роках.

Ці іммігранти були бідними людьми, що жили майже винятково у великих містах. Там було дуже важко знайти роботу. Багато іммігрантів — або переконавшись на місці, або виходячи з минулого досвіду в їхній країні — прийшли до висновку, що федеральна і місцева влада США корумпована, тому несправедливо до них ставиться. (Сицилія, як вже було сказано, тривалий час перебувала під чужою владою — греки, римляни, візантійці, мусульмани, нормандці, французи, іспанці й австрійці. Тож у сицилійських родинах існувало неписане правило — не дати владі можливості займатися приватними справами.) Невелика частина цих іммігрантів стала на шлях злочинності, вони об’єднувалися за принципом сицилійської Мафії. У деяких випадках боси залишали Сицилію і починали злочинну діяльність в Америці.

Члени Мафії живуть відповідно до кодексу омерта, що проголошує: «Хто викликає поліцію — той дурний боягуз. Якщо на вас вчинили напад, не називайте імені нападника. Якщо виживете — помститеся за напад самі. Поранений має сказати нападникам: Якщо виживу — уб’ю тебе. Якщо помру — прощу».

На зорі американської Мафії головним способом одержання грошей було вимагання, цей прийом називався «Чорна Рука». Натомість бізнес був під «захистом». Якщо гроші не платили, тоді траплялися великі неприємності. Просто серед ночі могли зайняти магазин, чи, більш прозаїчно, висадити його в повітря.

Іншою комерційною статтею доходу Мафії того часу було виготовлення фальшивих грошей. 1909 року в Нью-Йорку за таке шахрайство притягли до кримінальної відповідальності і засудили на 30 років Ігнасіо Лупо. Однак Лупо, дрібний клерк кримінального боса Пітера Морелло на прізвисько Мертва хватка, відсидів у в’язниці тільки 20 років, бо президент В.Хардинг пом’якшив його покарання.

Проституція завжди становила значну частину доходів Мафії. Члени банди, зазвичай, не тримали будинків розпусти, оскільки це вважалося за приниження. Натомість вони одержували частку своїх доходів за захист.

Сьогодні казино діють у США на законній підставі, а на початку ХХ століття ігровий бізнес ще не було легалізовано. Він був нелегальним і ним керувала організована злочинність. Ці казино не відзначалися великими розмірами, як, наприклад, сьогодні в Лас-Вегасі чи Атлантик-Сіті. Це були так звані задні кімнати, що існували під прикриттям клубів, магазинів чи перукарень. Там грали в карти або на ігрових автоматах. Популярною грою організованої злочинності вважалася гра «в числа», яка багато в чому нагадувала нинішнє лото.

Під час Великої депресії і сухого закону 1920-х і 1930 років Мафія зміцнилася. Мафіозі організовувалися в «родини». Було зовсім не обов’язково, щоб геть усі її члени мали один родовід. Хоча часом така родина була лише родиною боса, сини якого, мов ті принци, мали продовжити сімейний бізнес.

Під час сухого закону, коли уряд США заборонив продаж і вживання алкогольних напоїв, Мафія організувала так зване бутлегерство (торгівля спиртним під час сухого закону). Спікеси — нелегальні магазини — діяли у великих містах по всій країні. Алкоголь підпільно виробляли у непридатних для такого виробництвах приміщеннях або доставляли контрабандним шляхом з країн, де його законно виробляли.

Не всі гангстери ладили між собою. Між ними виникали і внутрішні, і міжкланові розбірки. Мафія набула слави дуже жорстокої організації. Часто всередині самої організації було вбитих більше, ніж за її межами.

Мабуть, найвідомішим прикладом такої жорстокості став День Валентина 1929 року, коли гангстери, що служили Аль-Капоне, розстріляли з автоматів семеро членів конкуруючої банди Моргана в гаражі Чикаго, штат Іллінойс.

Під час Другої світової війни уряд США спершу співпрацював з Мафією, оскільки група організованої злочинності допомагала добувати розвідувальні дані про нацистів і фашистів, які захопили Італію і Сицилію. Пізніше розвідслужби США звернулися із замовленням до американських гангстерів — власників казино на Кубі, аби ті ліквідували Фіделя Кастро.

Після Другої світової війни Мафія стала агресивнішою. Вона намагалася взяти під контроль профспілки. Впливала на вибори, аби «свої» потрапили до політичних структур.

Коли вельми успішним бізнесом у США ставали наркотики, Мафія одразу зайнялася їх контрабандою і продажем. У США одночасно діяло двадцять шість родин, приблизно одна на велике місто. Родини підтримували контакти через «комітет», куди входили боси родин. Загалом родини були господарями Нью-Йорка і його околиць.

Протягом десятиліть багато людей не визнавали факту існування Мафії, зокрема глава ФБР Едгар Гувер. Аж доки 1957 року, під час зустрічі «комітету» з представниками багатьох головних родин США не було зроблено рейд у невеликому містечку Апалачин.

На початку 1960-х президент Джон Кеннеді, брат генерального прокурора Роберта Кеннеді, зробив Мафію головною ціллю міністерства юстиції. Після вбивства президента в Далласі лідери Мафії поводилися підозріло, іноді хизуючись співучастю в злочині.

Одним з підозрюваним у вбивстві президента став ганстер Карлос Марцелло, уродженець Калогеро Міначеро, бос найстарішої американської мафіозної родини, яка жила в Нью-Орлеані (штат Луїзіана). Він був босом протягом 1950 — 1970 років.

Тоді вплив Марцелло поширювався від Нью-Орлеана на захід, а на час вбивства Кеннеді — і на околиці Далласа. Марцелло був злий на Кеннеді після того, як генеральний прокурор Роберт Кеннеді депортував його в квітні 1961 року з країни. Марцелло «викрали» (за його словами) і доставили в Гватемалу, не дозволивши навіть подзвонити. Опинившись у Латинській Америці, Марцелло зазнав неабияких випробувань — кілька днів блукав джунглями з поламаним ребром. Він повернувся до США через чотири місяці. За даними американського прикордонного контролю, його доставив льотчик ЦРУ (підозрюваний у вбивстві) Девід Феррі.

По поверненні, Марцелло, як стверджують, сказав Кеннеді «Вийміть камінь з мого черевика».

22 листопада 1963 року, у день вбивства у Далласі Кеннеді, Феррі працював з адвокатом В.Джіллом у справі обвинувачення Марцелло в порушенні правил імміграції (Марцелло виграв справу в день убивства). Відповідно до звітів ФБР, Феррі двічі восени 1963 року літав до Гватемали на літаках авіакомпанії Дельта, що свідчить про зв’язок Феррі з Карлосом Марцелло в справі незаконної імміграції.

Незадовго до вбивства Феррі і Марцелло зустрічалися. Вони провели разом вихідні (9-10 і 16-17 листопада) в Черчілл-фарм — приватних володіннях Марцелло, площею 6 000 акрів. ФБР записала 1 350 касет розмов Марцелло в період з лютого 1979 року по лютий 1980 року. Плівки опечатав суддя Морей Сір на початку суду над Марцелло за обвинуваченням у хабарництві й участі в змові 1981 року. Суддя керувався тим, що вони можуть викликати упереджене ставлення присяжних до Марцелло.

Відповідно до колишнього керівника Комітету з розслідування вбивства Р.Бейклі, Марцелло «вказує на причетність до убивства на трьох плівках. На одній плівці він попросив когось вийти з кімнати і поговорити конфіденційно в автомобілі — саме в цей час відбулося убивство. Марцелло сказав щось на зразок: «Не будемо тут про це говорити».

Слідчий Джон Девіс, який вважав, що за смертю президента Кеннеді стоїть організована злочинність, писав, що плівки, які свідчать про співучасть Марцелло і його брата Джо, попри дозвіл, отриманий 1988 року, на їхнє прослуховування, досі залишаються опечатаними.

Приватний детектив Ед Беккер заявив, що Марцелло повідомив йому у вересні 1962 року про план замаху на президента Кеннеді. Там передбачалося використання підставної особи, аби відвести підозру від банди. Беккер сказав, що повідомив ФБР про цей план за рік до вбивства. 1978 року Беккер повторив свою розповідь перед Комітетом з розслідування, там визнали її достовірною. Дехто вважає, що вбивство скоєно в дусі гангстерів. За Е.Лівінгстоном, «неможливо уявити, що Карлос Марцелло (та інші гангстери)... міг зробити все це самостійно або прикрити когось».

Френк Рагано протягом 27 років був адвокатом боса Сантоса Траффіканте, 15 з них він також був представником президента компанії «Тімстер» Джиммі Хоффа. 1992 року Рагано розповів про змову з метою вбивства президента, в якій брали участь Хофф, Траффіканте і Марцелло. Усі троє зараз уже небіжчики, але в той час Марцелло був ще живий, він сидів у в’язниці, де страждав на хворобу Альтсгеймера. Рагано сказав, що він став «мимовільним посередником» плану, коли зустрівся з Хоффом у штаб-квартирі «Тімстер» у Вашингтоні в січні — лютому 1963 року. Рагано мав летіти до Нью-Орлеана для зустрічі з Траффіканте і Марцелло, коли Хофф сказав йому: «Передай Марцелло і Траффіканте, що вони повинні убити президента».

Рагано додав: «Хофф сказав мені: «Це треба зробити». Джиммі молов щось невиразне. Я не сприйняв цього серйозно, оскільки знав, що Джиммі — гарячий хлопець, але швидко відходить. Марцелло і Трафффіканте ніколи не зустрічалися з Хоффом. У мене як у юриста, що працює на Хоффа і Траффіканте, була така можливість, тому мене використовували як посередника. Марцелло і Траффіканте були надзвичайно обережними. Вони завжди хотіли чесно зізнатися суду присяжних, що не були знайомі з Хоффом».

Рагано стверджував, що кілька днів потому він зустрівся з Траффіканте і Марцелло в Орлеанському готелі «Роял».

Рагано продовжував: «Я сказав їм: «Ви не уявляєте, що Хофф попросив передати. Джиммі хоче, щоб ви убили президента». Вони не розсміялися. Їхній вигляд злякав мене. Мені здалося, що ця думка для них не нова».

Рагано сказав, що коли він по поверненні до Вашингтона повідомив Хоффа, а той, нібито, сказав: «Це варто зробити».

22 листопада 1963 року Хофф дзвонив Рагано через три- чотири хвилини після виходу перших інформаційних новин.

“Чув гарну новину? — запитав Хофф. — Вони убили S.O.B. (англ. — son of a bitch — сучий син). Це означає, що Боббі вже не бути генеральним прокурором».

Марцелло 11 січня 1978 року дав імунізовані (захищені імунітетом свідка) свідчення перед Спеціальною комісією Палати представників з розслідування вбивства. Тоді Марцелло висловив «глибоку нелюбов» до Роберта Кеннеді. Він заявив, що його «незаконно викрали» урядові агенти. І визнав, що Девід Феррі співпрацював з його адвокатом В.Джиллом. Однак Марцелло спростував, що Феррі працював безпосередньо на нього і що в нього були з Феррі близькі стосунки.

Комісія прийшла до висновку, що «у Марцелло були причина, засоби і можливості вбити президента Джона Кеннеді, однак комісія не має у своєму розпорядженні прямих доказів співучасті Марцелло. У справі Марцелло комісія констатувала відсутність однієї ланки у доказовому ланцюгу такої змови: хоча б якогось зв’язку Харві Освальда і Джека Рубі з родиною Марцелло».

У головного обвинувачуваного Харві Освальда був дядько Дац Мюрре, який працював на Марцелло. Мати Освальда зустрічалася з людьми, що працювали на Марцелло. Через два дні після замаху Освальда вбив Джек Рубі, власник стриптиз-клубу в Далласі, що мав зв’язки з організованою злочинністю.

Комісія також встановила «зв’язок між Джеком Рубі і кількома особами, пов’язаними зі злочинним світом Карлоса Марцелло. Рубі був особисто знайомий з Джозефом Сівелло, компаньйоном Марцелло, який нібито очолював організовану злочинність у Далласі, і власником нічного клубу Нью-Орлеана Гарольдом Таненбаумом, з яким Рубі збирався налагодити співробітництво восени 1963 року».

Наприкінці 1960-х років окружний прокурор Нью-Орлеана Джим Гаррісон здійснив власне розслідування вбивства президента Кеннеді. Розслідування розкритикували, оскільки воно не передбачало варіанта участі Марцелло. Гаррісон, своєю чергою, завжди говорив, що не знайшов жодних доказів того, що Марцелло входив до складу організованої злочинності.

Таку позицію стосовно Марцелло пояснює стаття з журналу «Лайф» (8 вересня 1967 року), де відзначається, що Гаррісон був знайомий з помічником Марцелло Маріо Марино, і що Марино «оплачував рахунки в готелях», коли Гаррісон відвідував Лас-Вегас.

Агент ФБР Джозеф Хаузер 1979 року працював під прикриттям, розслідуючи злочинну діяльність Марцелло. За Хаузером, Марцелло міг знати Освальда і його дядька Чарльза «Даца» Мюрре і Освальд працював на нього. Це саме підтверджує незалежне донесення інформатора ФБР — Освальд одержував гроші від лідера злочинного угруповання Джо Поретто в одному з ресторанів Нью-Орлеана, що належали Ентоні — брату Марцелло.

1980 року Хаузер розмовляв з братом Карлоса Джозефом про те, що на початку 60-х родина Кеннеді стала перешкодою для нього і його брата. Джозеф Марцелло відповів: «Не хвилюйся, ми подбаємо про них».

За інформацією ФБР від 3 березня 1989 року, Марцелло, який сидів 1983 року у в’язниці Міннеаполіса (штат Міннесота), збираючись підкупити суддю, помилково прийняв тюремну охорону за своїх особистих охоронців — очевидно, через своє слабоумство. Марцелло сказав, що він тільки-но приїхав до Нью-Орлеана з Нью-Йорка, де зустрічався з Тоні Провензано, одним з лідерів клану Дженовезе і віце-президентом «Тімстер Інтернешнл». Марцелло сказав, що він і Провензано вирішили «розібратися з Кеннеді в Далласі».

Ще один підозрюваний у вбивстві президента Кеннеді — бос мафії Флориди (її центр був у місті Сантос) Траффіканте. Він контролював діяльність гангстерів на Кубі до революції Кастро. Траффіканте підтримував близькі зв’язки з кубинськими повстанцями, які не примкнули до Кастро.

Комісія повідомилао: «У Траффіканте, як і в Марцелло, були причини, засоби і можливості скоїти вбивство президента Кеннеді. Траффіканте був ключовою фігурою в розслідуванні міністерством юстиції організованої злочинності. За часи правління адміністрації Кеннеді він був у першій десятці списку лідерів синдикату, оголошених в розшук. Генеральний прокурор США Роберт Кеннеді особливо був зацікавлений у притягненні Траффіканте до відповідальності. Це збіглося в часі з використанням агентами ЦРУ, невідомими генеральному прокурору, послуг Траффіканте щодо усунення кубинського лідера Фіделя Кастро.

Комісія виявила, що Траффіканте в національному синдикаті організованої злочинності керував наркоторгівлею. Він відігравав роль головної ланки в кримінальному ланцюзі кубинських емігрантів, що брали участь в організації змови проти президента Кеннеді. Траффіканте вербував кубинців для реалізації плану ЦРУ з усунення Кастро. ЦРУ дав завдання колишньому агенту ФБР Робертові Махеу увійти в контакт з мафіозі Семом Джанканом і Джоном Роселлі й усунути Кастро. Вони, своєю чергою, залучили Траффіканте для здійснення цієї операції».

Траффіканте не заперечував перед спеціальною комісією своєї ролі в плані усунення Кастро, але «категорично спростовував всі обвинувачення в співучасті замаху на президента Кеннеді».

Що ж до зв’язку Траффіканте з Рубіном, то спеціальна комісія повідомила: «Рубін міг зустрічатися з Траффіканте у в’язниці Трескорніа на Кубі під час свого візиту до Гавани 1959 року. ЦРУ знало про це, але 1964 року не взяло це до уваги. Хоча комісія не змогла з’ясувати мету зустрічі, однак встановила, що зустріч була».

28 листопада 1963 року ЦРУ відіслало копію документа помічникові Ліндона Джонсона M.Банді, де повідомлялося, що 1959 року Рубін відвідував Траффіканте у в’язниці на Кубі.

У доповідній записці міністерства фінансів від 21 липня 1961 року, що стала надбанням громадськості 1976 року, говорилося: «Серед кубинських емігрантів Майямі ширяться непідтверджені чутки, що Фідель Кастро, коли видворив американських рекетирів з Куби і захопив казино, то тримав Траффіканте у в’язниці, щоб показати, що має до нього особистий інтерес. Це свого роду агент Кастро. Траффіканте — по суті, вихід для Кастро на нелегальну контрабанду в країні».

Е.Саммерс писав, що Рубін відправився до Гавани 8 серпня 1959 року, сказавши своєму лікареві, що збирається розважитися в «Тропікани». Там його бачили в компанії Льюїса Маквіллі — той керує «Тропіка нами», що належать Траффіканте.

Траффіканте помер після операції 1987 року в Х’юстоні (штат Техас). На смертному одрі він сказав своєму адвокату Френку Рагано: «Карлос Марцелло помилився — нам не потрібно було вбивати Джованні (Джона), ми мали вбити Боббі (Роберта)».

Відповідно до записів переговорів, зробленим ФБР, щодо смерті Джонні Роселлі в серпні 1976 року Траффіканте сказав: «Зараз у живих залишилися тільки двоє чоловіків, які знають, хто насправді вбив Кеннеді, але вони цього не скажуть».

Третім підозрюваним у вбивстві президента, якого найбільше згадували, був бос чиказьких гангстерів Сем Джанкана. На початку 1960-х він допомагав ЦРУ (грошима і людьми) у таємних операціях на Кубі з усунення Кастро. Якийсь час у Джанкана і Кеннеді була спільна коханка — Джудіт Екснер.

1988 року Екснер сказала: «Я збрехала, що президент Кеннеді не знає про мої контакти з гангстерами. Він знав про мої взаємини із Семом Джанкана і Джонні Роселлі, оскільки я їх з ним познайомила».

Протягом вісімнадцяти місяців (1960 — 1961 рр.) Екснер неодноразово передавала листи президенту від Сема Джанкана і Джонні Роселлі. Було, як вона підрахувала, десять зустрічей між президентом і Джанкана у Білому домі».

Екснер висловила думку про привід цих зустрічей: «Я, ймовірно, допомагала Джеку координувати дії з усунення Фіделя Кастро за допомогою мафії».

Екснер померла 24 вересня 1999 року від раку грудей у віці 65 років у Дуарте (штат Каліфорнія).

Джанкана не відрізнявся вмінням зберігати таємниці. Коли група ЦРУ і мафія розроблялили план з усунення Кастро, про це стало відомо Едгару Гуверові, бо Джанкана «розповів про це кільком своїм друзям».

За словами Чарльза (Чака), брата Джанкана, і його племінника Сема, президента Кеннеді вбила чиказька група найманих убивць, яку послав до Далласу бос Джанкана. Смертельний постріл з шостого поверху книжкового складу зробив один з молодших командирів Джанкана Річард Кейн. Самого Кейна вбито 1973 року під час «гангстерських розбірок». Є думка, що Джанкана замовив убивство своєї коханки Мерилін Монро, що її вбили його довірені люди за допомогою отруєної свічі. Джанкана помер 19 червня 1975 року у віці 67 років, коли свідчив Комітету з розвідки. Попри те, що він перебував під поліцейським захистом, його застрелили з пістолета 22 калібру. Один постріл у потилицю і шість у рот — мітка мафії за те, що багато говорив. Знаряддя вбивства було пізніше знайдено на березі річки Де-Плен. Це був напівавтоматичний пістолет «Suramatic.22».

Наприкінці 1960-х років, за рекомендацією президентської комісії, Конгрес ухвалив закон про загальний контроль над організованою злочинністю, що дав великі повноваження правоохоронним органам для боротьби з мафією. ФБР почало масований наступ на мафію, що суттєво підірвало її сили. Сьогодні родини мафії продовжують діяти в Нью-Йорку і Чикаго, менш впливові групи діють в інших містах.

Мафію регулярно пропагує Голлівуд. Найвідоміший фільм — «Хрещений батько», телевізійна програма «Сопрано».

МАУ-МАУ. У 1950-ті роки організація Мау-Мау була кенійським таємним товариством, яке боролося з утисками як підпільна військова сила. Переважна більшість його членів належали до племені гикую. Мау-Мау боролися проти європейців, які прийшли на їхні землі.

До появи європейців кенійці жили громадою, спільно володіли землею, не знаючи нічого про гроші. Коли прийшли європейці і запровадили грошові відносини, кенійці змушені були купувати речі, гроші поверталися назад до європейців у формі податків — це теж було незрозуміло кенійцям. Крім того, помилково вважаючи, що кенійський уряд володіє всією землею, європейці заявили, оскільки вони і є уряд, то мають право на володіння землею.

Усі землевласники вважали, і не безпідставно, що колонізатори крадуть у них їхню землю. Так розпочалося повстання.

Тисячі людей, які раніше мали власну роботу, тепер опинилися у владі європейців. Вони переважно займалися сільським господарством на тій самій землі, де працювали до приходу європейців — землі, яку вважали своєю.

Але найгірше було те, що за однакову роботу європейці платили місцевому населенню тільки п’яту частину того, що одержували білі поселенці.

Народ Кенії за підтримки таємних товариств вступив у змову проти білих людей, які втручалися в чужі справи. Товариство Мау-Мау було відгалуженням вже відомого таємного товариства Ароги. Гикую було найчисленнішим плем’ям у Кенії і першим, хто забажав покінчити із західним втручанням. Воно першим почало переконувати народ у перевагах незалежності, тому білі поселенці оголосили його поза законом. Товариство Мау-Мау кинуло всі свої матеріальні ресурси на боротьбу проти європейських колонізаторів.

Багато кенійців погодилося допомагати Мау-Мау, вони одержали гарну підтримку. Чого їм бракувало, те вони крали. Західний світ стверджував, що діяльність Мау-Мау фінансували комуністи, однак незаперечних доказів цього немає.

26 березня 1953 року, після різанини кенійців у Ларі, під час якої цілком було знищено родину Лукаса Кахангара, всього 97 людей, переважно жінок, Мау-Мау позбулися народної підтримки. Повстання Мау-Мау призвело до масової істерії і кровопролиття.

Згодом інфраструктура товариства Мау-Мау занепала. За англійськими джерелами, за 1952 — 1956 рр. було вбито 10 527 воїнів Мау-Мау і 2 633 захоплено англійськими військами в полон, коли повстання було в самому розпалі. Під час повстання загинуло тільки 63 європейці і троє азійських солдатів.

Меровінгські королі. Меровінгські королі були першими в династіях королів на території, що зараз називається Францією. Ця назва пішла від Меровінга — людини, як стверджується, яка була прямим нащадком Ісуса. Вважається, що нащадки Ісуса і Марії Магдалени оселилися в південній Франції у великій єврейській громаді. У V столітті нащадки Ісуса поріднилися з франкською знаттю і в такий спосіб заснували меровінгську династію.

Ватикан, який у своїй владі слідує лінії учнів Ісуса, виходячи з того, що в Ісуса, який дотримувався обітниці безшлюбності, не було потомства, робив усе від нього залежне, щоб перервати родовід Меровінгів.

Меровінгський родовід впливав на світові події навіть у ХХ ст. Відповідно до однієї історії, Тульське товариство присвятило свою діяльність поверненню Меровінгів на європейський трон. І тільки Адольф Гітлер і його нацистська партія перешкодили цьому.

Не всі теорії походження династії Меровінгів стверджують, що вона своїми коренями сягає Ісуса з Назарета і Марії Магдалини. Французький дослідник Жерар Седе зазначає, що Меровінги були нащадками інопланетних прибульців, які змішалися зі стародавніми юдеями. Відповідно до іншої історії про походження Меровінгів, засновника королівської лінії звали Меровехом. У нього було двоє батьків: один — людський, інший — міфічний. Його мати була вже вагітна королем Хлодіо, коли її під час купання в океані спокусила міфічна істота кенотавр. Меровінгські монархи вважалися більш священними, аніж наступні королівські династії. Фактичне керування країною здійснювалося канцлерами, яких називали Мерами Палацу.

Меровінгські королі ніколи не стриглися, у них була характерна мітка на тілі — по червоному хресту з обох боків. Вони носили одяг, облямований пензликами, що, як вважалося, мають силу зцілення. У гробниці одного з Меровінгів було виявлено золоту голову бика, кристалічну кулю і кілька золотих мініатюрних бджілок. Існує легенда, що Меровінги ведуть свій родовід від троянців. Гомер писав, що Трою заснувала колонія аркадійців. Відповідно до документів Пріорату Сіону (див.: Пріорат Сіону), аркадійці ведуть свій родовід від бенджамітів, виведених з Палестини юдеями ізраелітами.

Король Меровінгів Кловіс уклав угоду з Римською католицькою церквою, за якою він обіцяв скорити ворогів церкви — арійських визиготів і язичницьку Ломбардію, якщо та визнає його права на правління новою римською імперією «Новус Константинус». Ця угода діяла до вбивства його нащадка Дагоберта II, після чого церква розірвала угоду з Кловісом. Церква визнала легітимною династію вбивці і, зрештою, римським імператором було проголошено Шарлемане (Карл Великий). Церква вважала, що меровінгський родовід припинився, однак сину Дагоберта Сігеберту IV вдалося вижити. Рід Меровінгів, як стверджувалося, був продовжений у Септиманії Гійомом де Геллоном, предком Гофре де Буйона.

Див. також: Катари; Лицарі-Тамплієри; Пріорат Сіону; Тульське товариство.

Місцеве китайське масонство. Не секрет, що Китай завжди був переповнений таємними товариствами, головним чином політичної спрямованості. Їх не можна було порівняти, наприклад, з аналогічними масонськими організаціями Заходу. Виняток може становити тільки товариство «Свастика» — найстародавніший орден, створений приблизно 1027 року до Р.Х. Товариство складалося з трьох ступенів: (1) брати-учні; (2) доктора розуму; (3) гросмейстери.

Світову славу здобули китайські «тріади». Про їхню подібність до масонів писали багато авторів. Так, Густав Шлегель припускав: коли людство почало заселяти рівнини Середньої Азії, масонство могло розділитися на дві гілки — одна пішла на захід, інша — на схід. І та, друга, знайшла родючі землі в Китаї.

Передбачувані аналогії такі: (1) головним символом товариства тріади є трикутник, що, найімовірніше, пішов від його назви, однак до масонства це має такий же стосунок, як і священна трійця; (2) символи вівтаря — це крокомір і ваги; (3) система знаків і рукостискань. Члени товариства — це брати за іменами і фактом їхньої посвяти; вони поклоняються єдиному Богу. Ложі для навчання створено для наставляння старанних братів.

«Тріада» проводить свої зустрічі в спеціальних місцях, що їх називають ложами. Право доступу до них належить тільки особливій категорії братів. Для керівництва повсякденною діяльністю призначаються спеціальні люди: поважний магістр, старости, диякони, внутрішня і зовнішня охорона. Їхні справжні імена — Старший брат, Середній брат, Перший пункт, Другий пункт і так далі. Ступені встановлено для прийомних молодших братів, прийомних старших братів і дядька, які вважаються Посвяченими учнями, товаришами по гільдії і майстрами.

Крім того, за відсутності доказів, можна вдатися до такої інформації, в якій згадується про: (1) книгу Конституції, (2) посвідчення і значки, (3) підготовку кандидатів для проходження масонської процедури посвяти. Якщо це відповідає дійсності, то можна говорити про подібність між усіма таємними товариствами, зокрема про схожість їхніх законів, способів таємного спілкування один з одним, членством тощо. У «Тріади», наприклад, є заповіти, що скріплюються кров’ю, жертвоприношення, клятви. Якщо кандидат оприлюднить секрети товариства, на нього чекає смертна кара. Це суттєво відрізняє «Тріаду» від масонства.

Світовий Форум (Фонд Горбачова). Штаб-квартира цієї організації знаходиться на Західному узбережжі США, у Сан-Франциско, на вулиці з характерною назвою Масонська (Masonic street). Тут, серед тінистих пальм на березі Тихого океану, на території колишньої військової бази США Президіо, з 1992 року здійснює підривну роботу проти народів світу Фонд Горбачова, який 1995 року названо Світовим Форумом. Відомо, що Горбачов був навернений в юдаїзм і отримав під час посвяти у члени ордену «Череп і Кістки» юдейське ім’я Гольдзіберт Мордехай Соломонович.

Після розвалу світової соціалістичної системи Горбачов одержав як винагороду цю американську військову базу в районі Сан-Франциско. «Базу ліквідували, і дали там особняк Горбачову. А зараз для нього зводять масонський комплекс у Сан-Франциско. До того ж йому обіцяють посаду генерального секретаря всіх релігій. Горбачов одержав дві премії царя Давида, навіть серед євреїв немає таких, які удостоїлися б одразу двох таких премій. А неєврей Горбачов одержав. З формулюванням — «за заслуги перед єврейським народом». Усе це зроблено в рамках Гарвардського проекту».

Створення і подальший розвиток цієї організації безпосередньо пов’язані з діяльністю найбільшої мондіалістської структури — Ради з міжнародних відносин та державних установ і спецслужб США.

Рішення про створення Фонду Горбачова було ухвалено на Раді з міжнародних відносин. До того ж появі цього Фонду передувала складна процедура. Наприкінці 1991 року двоє членів Ради з міжнародних відносин Д.Гаррісон і А. Воссбрінк отримали завдання сформувати спеціальну організацію для прикриття підривної політики США на території колишніх республік СРСР. Цю організацію було названо Міжнародною асоціацією іноземної політики і зареєстровано Агентством США з міжнародного розвитку як приватну добровольчу установу, що «сприяє переходу до демократії і ринкових відносин у колишніх радянських республіках». Діяльність «асоціації» зводилася до транспортування гуманітарних вантажів до Росії і Грузії. Через цю «асоціацію» Міністерство оборони США направляло до Росії на своїх військових літаках залежані на складах Пентагона продовольство, медикаменти, списані одяг і обмундирування. Під прикриттям цих акцій, користуючись тим, що вміст літаків не перевірявся, а люди пропускалися до них без віз і обліку, ЦРУ і військова розвідка США переправили в СРСР велику кількість нових агентів і спеціальної техніки. «Через три-чотири місяці після створення Асоціації ті ж Д.Гаррісон і А.Воссбрінк отримали дозвіл колишнього президента СРСР Горбачова створити Фонд його імені, — пише О.Платонов. — Нова організація виникла на базі персоналу тієї ж Міжнародної асоціації іноземної політики. Протягом двох років обидві організації — Асоціація і Фонд — існують як сіамські близнюки в двох іпостасях, але під одним керівництвом.

Після створення Фонду Горбачов здійснив поїздку по США, де, виступаючи перед численними аудиторіями, заявляв, що з падінням СРСР світ вступив на якісно нову ступінь розвитку. Руйнування Російської цивілізації ознаменувало перемогу нової глобальної цивілізації. Відбувається заміна старої парадигми історичного розвитку на нову.

Горбачов зустрівся з президентами США Д.Бушем, Р. Рейганом, Д.Картером, Р.Ніксоном, Д.Шульцем. На зустрічі з президентом Рейганом Горбачов завірив його, що зробить усе для досягнення «нової інтегрованої глобальної цивілізації», керованої з одного центру. Очевидно, саме на цих зустрічах було загалом визначено завдання та етапи створення єдиного світового уряду і цілковитого підпорядкування людства керівникам масонсько-юдейській цивілізації.

Восени 1993 року Фонд Горбачова, і російський, і американський, разом з Фондом Раджива Ганді здійснив серію міжнародних нарад, де обговорювалися кроки, які необхідно почати протягом «історичного перехідного періоду» від цивілізації старого типу до інтегрованої глобальної цивілізації. Саме Фонд Горбачова (США) того ж самого 1993 року порушив питання про необхідність створення міжнародної організації, що візьме під свій контроль усі релігії світу, так званої Організації Об’єднаних Релігій.

План встановлення глобального контролю над людством здійснювався під прикриттям висунутого Фондом Горбачова «Проекту глобальної безпеки». Цей проект, декларуючи безперечні істини побудови світу без воєн і конфліктів, передбачав різке посилення влади наднаціональних міжнародних організацій, насамперед НАТО. Фактично у злегка закамуфльованому вигляді, цілковитий контроль над людством за проектом Фонду Горбачова передавався в руки США та їхніх союзників по Північно-Атлантичному блоку.

Не дивно, що «Проект глобальної безпеки» було схвалено Радою з міжнародних відносин 19 жовтня 1994 року. Тоді ж РМВ ухвалює рішення про перетворення Фонду Горбачова (США) і Міжнародної асоціації іноземної політики на одну нову мондіалістську структуру — Світовий Форум (МФ), очолювану Д.Гаррісоном. Формуючи цю нову структуру, світова закуліса немовби легалізує ідею єдиної світової держави і світового уряду. Перед МФ ставиться завдання поетапного руху до створення «глобальної держави» і «інтегрованого глобального правління», а також підготовка світової громадськості до думки про «прогресивність» і «необхідність» цих кроків.

На першій конференції МФ, що відбулася у вересні 1995 року в Сан-Франциско (США), брали участь багато представників Ради з міжнародних відносин, Більдерберзького клубу, Тристоронньої комісії, а також багатьох масонських лож. Символічно, що засідання МФ відбувалося у великій конференц-залі головного масонського темплу Каліфорнії. Квиток на право взяти участь у конференції (п’ять днів) коштував 5 тис. дол. (з харчуванням і проживанням у готелі). У промовах таких видатних діячів світової закуліси, як Д.Буш, Д.Бейкер, З. Бжезинський, М.Горбачов, М.Тетчер, Т.Тернер, К.Саган, Д.Денвер та багатьох інших, постійно звучало «новий світовий порядок», «світовий уряд», «глобальне правління». Так, наприклад, один з головних теоретиків світової закуліси — З.Бжезинський заявив, що «глобалізація світового правління — не акт доброї волі, а неминучий процес», який необхідно контролювати. Для контролю над цим процесом і створюється МФ. Сам Горбачов на цій конференції проголосив еру нової цивілізації. У своїй книзі «У пошуках нового початку: розвиток нової цивілізації», випущеній до відкриття конференції, він заявив, що «прийшов час розвивати інтегровану глобальну політику».

Горбачов висуває ідею «консенсусу» між майбутнім світовим урядом і національними державами, пропонуючи останнім відмовитися від свого суверенітету на користь міжнародних законів, що диктуватимуть усім жителям Землі «спільні вірування, цінності, стандарти, спосіб життя», сформульовані групою світових лідерів. Горбачов пропонує відібрати 100 «новаторів-мислителів», названих ним «Глобальний мозковий трест», чи «Рада мудреців», доручивши їм щорічно збиратися в Президіо для керування глобальними процесами людства. Колишній генсек ЦК КПРС пропонує створити Хартію Землі — Білль про права планети, за яким зобов’язані жити люди всієї Землі.

Багато засідань конференції мали суворо закритий характер. Представники преси на них не допускалися. В особливо секретній обстановці пройшли зустрічі з таких питань, як відмова від ліберального підходу в питанні регулювання чисельності населення Землі та скорочення природних ресурсів, спрощення способу життя, а також перерозподіл світових багатств. За закритими дверима представники масонсько-юдейської цивілізації вирішували, в який спосіб скоротити їм чисельність населення Землі, щоб «зайві» не стали перешкодою на шляху процвітання населення західних країн. Обговорюючи питання про перерозподіл багатств, лідери світової закуліси не були стурбовані проблемами слаборозвинених держав і не прагнули поділитися з ними багатствами, отриманими Заходом у результаті експлуатації Третього світу, а вишукували нові шляхи і джерела збагачення, насамперед маючи на увазі ресурси колишніх радянських республік.

В останній день конференції між присутніми на з’їзді найбільшими діячами світової закуліси — Бушем, Тетчер і Горбачовим — розгорнулася дискусія про роль ООН у майбутньому «глобальному правлінні людством». З цієї дискусії виявлялося, що світову закулісу не влаштовує нинішній стан і організація ООН, бо склад її делегацій формується за національною ознакою і держави-учасники направляють своїх делегатів на власний розсуд. Значна частина представників держав — членів ООН, не підкорилася диктату світової закуліси і схильна до самостійних рішень, що відповідають їхнім національним інтересам. Світовий уряд, що виражає позицію тільки країн масонсько-юдейської цивілізації, прагне обмежити можливості ООН, зробити з неї знаряддя для реалізації рішень, винесених закулісними владиками світу. Так, М. Тетчер відверто заявила на конференції 1995 року, що найважливіші світові проблеми не слід залишати на розсуд ООН — їх вирішуватиме нова, більш придатна для цього організація. Порушуючи питання про світовий уряд, діячі світової закуліси не збираються закладати в його основу принцип ООН про справедливе представництво національних сил усіх країн. Вони прагнуть до створення наднаціонального органу, що володіє правом зневажати державні суверенітети країн, використовувати військову силу проти непокірних. Відповідно до планів членів МФ, персональний склад світового уряду визначатиметься не народами нашої планети, а на секретних засіданнях таких мондиалістських структур, як Більдерберзький клуб, Рада з міжнародних відносин і Тристороння комісія.

Світова закуліса використовує ООН як технічний інструмент для поширення свого впливу на вільні народи світу. На конференції Світового Форуму було схвалено програму регулювання чисельності населення світу, проведену Світовим банком ООН разом з урядом США. Головна мета програми — забезпечити різке зниження народжуваності в країнах, що не належать до юдейсько-масонської цивілізації. Ця программа, яка охоплює близько 100 країн світу, передбачає всілякі заходи, аж до примусової стерилізації чоловіків і жінок. Одним з головних відповідальних за проведення цієї антигуманної програми є директор Світового банку Д.Вольфензон — впливова особа світової закуліси, директор фінансів комітету Фонду Рокфеллера, один з керівників Більдерберзького клубу, член Ради з міжнародних відносин.

Наступна конференція МФ відбулася на початку жовтня 1996 року все там само, у Сан-Франциско. І також без особливого розголосу. Відкрив її член Ради з міжнародних відносин, один з керівників міжнародної єврейської масонської ложі «Бнай-Брит», президент корпорації Карнегі Давид Гамбург.

Питання про створення світового уряду і глобальне правління всебічно розглядалося в рамках так званої Стратегічної ініціативи МФ. У доповідях рабина А. Герцберга, сенатора зі США А.Кренстона, що був головнокомандувачем військами стратегічного призначення США Л.Батлера, порушувалося питання про необхідність конструювання «нової архітектури Глобальної Безпеки», під якою вони розуміли забезпечення умов паразитичного існування масонсько-юдейської цивілізації за рахунок природних ресурсів усього людства і придушення опору країн Третього світу, які не згодні з таким світовим порядком. Висловлюючи нібито гарні побажання про роззброєння, діячі Світового форуму мали на увазі однобічне роззброєння армій тих урядів, які не згодні підкоритися диктату США та інших західних країн. Зокрема, було запропоновано провести через ООН міжнародний закон про заборону продажу зброї і стратегічних компонентів тим країнам, у яких «порушуються права людини» чи то ними керують «диктаторські режими». Рабин Герцберг, що був віце-головою Світового єврейського конгресу, виступив з ініціативою «Хартії людських обов’язків», що, по суті, зводиться до поклоніння космополітичним цінностям Західного світу, запереченню християнських основ і патріотизму.

Загальна духовна криза людства розглядалася на МФ 1996 року не як руйнування Християнської цивілізації юдейсько-масонським світом, а як опір значної частини людства спробам нав’язати їй космополітичні цінності і далекий ві гідного людині способу життя. У доповідях релігійних філософів С.Кіна, М.Палмера, вже згаданого вище діяча світової закуліси Д.Гамбурга західна система цінностей, заснована переважно на юдейській культурі, розглядалася як точка відліку для всього людства, а всіляке протистояння їй — як застарілий, реакційний погляд на життя.

С.Кін, наприклад, запропонував МФ таке вирішення екологічної проблеми Землі: «Якщо ми уріжемо населення земної кулі на 90%, то не залишиться людей, аби завдавати екологічної шкоди». Цю пропозицію присутні зустріли бурхливими оплесками.

Найважливішою рисою всіх конференцій, що їх організовував МФ, є їхня антихристиянська спрямованість. Діячі світової закуліси демонстрували своє негативне ставлення до заповідей Ісуса Христа. Позиція християнства не простежувалася в жодній з доповідей. У багатьох виступах домінували погляди представників релігії «Нового століття», що є, по суті, сатанинсько-пантеїстичним вченням, близьким до атеїзму. Більшість доповідачів виражали сатанинський комплекс «будівельників вавилонської вежі», декларуючи «істини» релігії майбутнього, де не буде місця Заповідям Спасителя, а тільки зручні уявлення про Бога як про космополіта-бізнесмена, охопленого жадобою наживи ціною страждань і навіть смерті більшої частини людства.

Еліта послідовників релігії «Нового століття», до якої належить сам президент МФ Д.Гаррісон, на конференції цієї мондиалістської організації була представлена такими гучними в Західному світі іменами, як музикант «Нового століття» Д.Денвер, актори Ш.Маклейн і Д. Вівер (автор сатанинсько-містичних книжок про переселення душ), Д.Чорпа, засновник Інституту Есалем М.Мерфі, футуролог Д.Нейсбіт, директор Інституту світу Р. Мюллер, глава секти діанетики Б.Хаббард.

Представник релігії «Нового століття» Д.Денвер відкрив першу конференцію, виконавши разом з дитячим хором ритуальну пісню в дусі «Нового століття». У всіх головних питаннях «новосвітівці» задавали тон: про проблеми регулювання населення Землі говорив гуру-філософ С.Кін, основними доповідачами на конференції були В.Гарман (президент Інституту духовних наук, гуру психоделічної наркоманії 60-х років), Д.Шіген, М. Мерфі.

До початку 1997 року цілком сформувалася структура правління МФ. Загальне керівництво здійснювалося президентом Д.Гаррісоном і головою правління М. Горбачовим, за якого було обрано 17 співголів і сформовано раду з 10 осіб. При цих керівних органах було створено Міжнародну координаційну раду з 44 осіб і сан-франциською координаційною радою з 16 осіб. Оперативне керування організацією здійснював директорат з 14 осіб. Загалом у керівництві МФ 100 осіб — очевидно, містична для М.Горбачова цифра, бо ще на першій конференції цієї організації він говорив про необхідність створення Світового мозкового тресту чи «Ради мудреців» з 100 осіб.

Отже, хто з самого початку увійшов у сформовану світовою закулісою і М.Горбачовим «Раду мудреців»?

Співголовами М.Горбачова були члени Ради з міжнародних відносин — екс-держсекретар США
Д. Бейкер і М.Едельман, член Більдерберзького клубу, екс- прем’єр-міністр Нідерландів Р.Лубберс, член Тристоронньої комісії, екс-прем’єр-міністр Японії Я. Накасоне, вдова прем’єр-міністра Ізраїлю Л. Рабин, вдова зрадника арабського народу А.Садата Д.Садат, один зі світових стовпів космополітичної інформаційної системи, член усіх можливих структур світової закуліси Т.Тернер.

До складу директорату, крім уже згаданих членів Ради з міжнародних відносин Д.Гаррісона та А.Воссбрінка, увійшли С.Донован (президент Інституту Есалема, «Нове століття»), Д.О’нейл (президент Центру відновлення керівництва), Т.Рабин (президент інформаційної корпорації «Фокус медіа»), Б.Седлих (президент корпорації «Рейчем»).

У Раду при головах МФ увійшли такі відомі діячі світової закуліси, як члени Ради з міжнародних відносин: колишній керівник більшості в Сенаті США (1988–1994) Д.Мітчелл і колишній сенатор (1969–1993) А. Кренстон, президент Американської академії наук Б.Альберті, футуролог і письменник Д.Нейсбітт.

У Міжнародній координаційній раді вирізнялися члени Ради з міжнародних відносин: Л.Браун (президент «Волд Вотч Інститьют»), Ф.Майстер (голова Фонду Горбачова в Нідерландах), С.Райнс-міт (президент фірми «Райнсміт енд ассошиейтс»), А.Віллар (директор журналу «Летин Американ бізнес репорті»), В.Велч (головний редактор журналу «Волд таймс»).

Таким чином, «мудрецями» «Ради мудреців» МФ були переважно представники світової закуліси, насамперед Ради з міжнародних відносин, що не залишало сумнівів у питанні про мондиалістський характер і завдання цієї організації. Це підтверджується і складом спонсорів МФ. Це, зокрема, такі глобалістські масонські структури, як Фонд Рокфеллера, Фонд Карнегі, Фонд глобального суспільства, Фонд Натана Каммінгса, телекомпанія Сі-ен-ен, а також корпорації, керівники яких входять до складу світової закуліси: «Шеврон», «Джонсон енд Джонсон», «Паккард», «Продігі», «Оксидентал петролеум», «Брітиш ейрвейс» та ін.».

МОЛЛІ МАГУЇРЕС. «Моллі Магуїрес» — це союз шахтарів Пенсільванії, створений під час громадянської війни. Членами союзу, що мав офіційну назву «Філантропічна асоціація робітників», були в основному ірландці. Більшість з них — ще й члени відомого таємного товариства «Стародавній орден ірландців», заснованого в Ірландії і поширеного у США. Назва «Моллі Магуїрес» з’явилася після того, як група ірландських селян переодяглася в жіночий одяг, щоб протиставити себе корумпованим землевласникам. Перевдягнені в жіночий одяг для маскування, перші члени «Моллі Магуїрес» «прославилися» як убивці. Тому, коли преса США називала цих гірників Пенсільванії Моллі Магуїрес, це, звісно, не був комплімент. У результаті, багато шахтарів, які згодні були стати членами товариства, все ж утримувалися від цього кроку, бо не хотіли, аби їх називали Моллі.

Взагалі-то була вагома підстава для створення такої групи — крім того, що дуже гірникам мало платили, ще й доводилося працювати в небезпечних для життя умовах. Шахти ніколи не інспектувалися на предмет безпеки. Часто траплялися обвали. Не було вентиляції. Звичайним явищем стало захворювання легень. Ситуація небагато поліпшилася 1870 року, після ухвалення закону про обов’язкову наявність запасного виходу у вугільних шахтах, щоб усі в разі обвалу чи пожежі могли врятуватися. Цей закон, який мав місцевий характер і якого погано дотримувалися, був прийнятий не в результаті діяльності союзу, а внаслідок пожежі 1898 року в Евондейле, коли загинуло 179 гірників.

Іншою причиною для невдоволення були «усічені чеки» — коли робітникам наприкінці тижня платили не грошима, а товарами і продуктами за завищеною ціною зі складів компанії. Страйки 1868-го і 1875 років зазнали невдачі.

«Союз Моллі», діючи таємно, перетворився на войовничу і жорстоку групу. У відповідь, власники залякували гірників. Намагаючись підпорядкувати собі, калічили, вбивали підозрюваних у діяльності союзу. У результаті постраждало набагато більше звичайних працівників, ніж членів союзу. Католицька церква стала на бік керівництва, загрожуючи відлучити від церкви всіх членів союзу.

Якщо заарештовані виявлялися членами «Моллі», їх одразу судили і вішали, незалежно від рівня їхньої провини. 1877 року за належність до союзу було засуджено 19 чоловік, усіх їх стратили.

«Моллі Магуїрес» Пенсільванії — це перший масовий рух, що його становили самі робітники.

МОЛОДІЖНЕ АРАБСЬКЕ ТОВАРИСТВО (Al Jamiyyah al Arabiyah al Fatat). Сирійська група, постала в першій чверті ХХ ст., яка боролася за незалежність Сирії.

НАЦІЯ ІСЛАМУ. Релігійна секта, відома як «Нація ісламу», стала відомою завдяки Елію Мухаммеду, він же — Елія Пул, що народився приблизно (точної дати народження невідомо через тогочасну неакуратну реєстрацію) 7 жовтня 1897 року в сільськогосподарському районі Джорджії Сандервілле. Елія був одним з дванадцяти дітей Вільяма і Мері Пул. Його батько був священиком. 1919 року Елія одружився з Кларою Еванс. У подружньої пари було восьмеро дітей. На той час Елія працював на залізниці і в будівельній компанії. Але в квітні 1923 року він разом з родиною переїхав на північ у Детройт (штат Мічиган), де почав працювати на автомобільному складальному конвеєрі.

1930 року Елія знайомиться із засновником секти «Нація ісламу» (згодом відомої як «Храм ісламу»), Воллесом Фордом, який оголосив, що для чорношкірих настав час повернутися до ісламу — релігії їхніх предків. Коли Елія познайомився з ним, Форд продавав вироби з шовку, ходячи від будинку. Він скрізь говорив, що є пророком і прибув з Африки, аби допомогти чорним відродити свою культуру. Чорна раса, за Фордом, «домінуюча», «споконвічна», і, позаяк чорні американці перетворилися на заблукалих овець, він поверне їх додому.

Зі свого подальшого навчання Елія довідався від Форда, що на зорі людства першість була за чорними. Чорні вчені, за твердженням Форда, створили моря і гори. Вони підтримували контакти з дев’ятифутовими велетнями з Марса, які запустили Місяць на орбіту навколо Землі.

Елія став головним помічником Форда і відданим учнем. Форд дав йому мусульманське ім’я Мухаммед. 1934 року Елію заарештували за підбурювання чорних мусульман відправляти своїх дітей у мусульманські школи, які у штаті Мічиган не були законними. Елії не дали тюремного строку, але його школи закрили.

У відповідь він разом з Фордом переїхав до Чикаго. Форд зник 26 лютого 1934 року, і досі невідомо, куди він подівся. Після його зникнення Елія очолив «Націю ісламу».

Елія переїхав до Вашингтона через чутки про підготовку замаху на нього. 1942 року, під час війни, Елію, разом з багатьма іншими чорними мусульманами, заарештували за ухилення від армії. Його ув’язнили, незважаючи на вік — у 45 років уже звільняли від служби в армії. Він пробув у в’язниці до закінчення Другої світової війни.

Після війни кількість членів «Нації ісламу» значно зросла. Секта проповідувала людям у гетто і в’язницях верховенство чорної раси.

У 1950 роки одним з нових членів «Нації ісламу», які відбували тюремне
ув’язнення, став Малкольм Літтл, згодом відомий як Малкольм X. У 1960-ті найвідомішим членом «Нації ісламу» був чемпіон світу з боксу Кассіус Клей, що змінив своє ім’я на Мухаммеда Алі.

Малкольм X вийшов з «Нації ісламу» 1964 року після того, як довідався, що Елія Мухаммед був нечесний зі своєю дружиною — у нього були позашлюбні діти. Малкольм Х прийняв мусульманську віру, що не мало жодного стосунку до «Нації ісламу». «Нація ісламу», своюю чергою, оголосила Малкольма Х своїм ворогом.

1965 року члени «Нації ісламу» вбили Малкольма X, коли той виступав з промовою в Нью-Йорку. На час смерті Малкольма «Нація ісламу» мала свої представництва в більш як 60 містах США, у Гані, Мексиці і на Карибських островах.

1972 року Елія призначив Луїса Фаррахана новим спікером «Нації ісламу». Справжнє ім’я Фаррахана — Луїс Юджин Волкотт. Він народився 11 травня 1933 року в Роксберрі (штат Массачусетс), його мати — уродженка острова Кітс, що у Карибському морі. Вона розповідала синові про боротьбу афроамериканців за рівність, волю і справедливість. Помітивши музичний талант Луїса, мати, коли синові виповнилося шість років, подарувала йому скрипку. У тринадцять років він уже грав з оркестром коледжу Бостона і симфонічним оркестром Бостона. Наступного року після участі в одній з популярних на той час телевізійних програм він став національною знаменитістю. І його, естрадного артиста, почали називати «Чарівником». Луїс закінчив коледж у віці 16 років. Ставши зіркою в легкій атлетиці, він одержав стипендію в педагогічному коледжі в Північній Кароліні, де домігся гарних результатів у знанні англійської мови. Позаяк допікали нестатки, Луїс, щоб утримати родину, залишив коледж і став професійним артистом.

У лютому 1955 року Малкольм X запросив Луїса відвідати «Храм нації ісламу». Незабаром Луїс примкнув до організації і став відомим як Луїс X. Він кинув шоу-бізнес і 1956 року став служителем у Бостоні.

Спочатку Луїс був вірним послідовником Малкольма, навіть наслідував його манеру говорити, але коли Малкольм відійшов від «Нації ісламу», він назвав його зрадником.

Після вбивства Малкольма X Луїс очолив мечеть Гарлема «Нації ісламу». Він швидко став виразником ідей організації і продовжив справу Елія Мухаммеда, навіть після смерті Елії 1975 року не полишив її. Фаррахан займався цим протягом 35 років. Під його керівництвом отримала розквіт організація «Чорні мусульмани».

1995 року Фаррахан організував марш у Вашингтоні, в якому взяли участь близько мільйона людей. Під час цього маршу сотні тисяч чорношкірих дали клятву по-новому ставитися до родини, переглянути свої погляди на суспільні й особисті проблеми.

Коли «Нація ісламу» боролася за здорові взаємини між чорними, її критикували за нетерпимість до білих, особливо до євреїв. Багато чорних лідерів засуджували антисемітські висловлення Фаррахана. Нація, як і раніше, проповідує участь марсіан у створенні світу.

1995 року Фаррахан заявив на зборах, що його викрали марсіани і доставили на головний корабель, і там нібито він зустрівся з Елієм Мухаммедом, який підказав ідею проведення маршу. На відміну від Малкольма X, у якого ніколи не було грошей, Луїс Фаррахан живе в розкошах в Мічигані. Він батько дев’яти дітей, у нього багато онуків і правнуків.

НІНДЗЯ. Японське слово ninjutsu означає «мистецтво викрадення», що сьогодні більше відповідає поняттю «шпигунство». Ці таємничі, одягнені в чорне воїни були послідовниками містиків, які розробляли таємні прийоми оборони, винаходили нові бомби, маски, отрути і методи бойових мистецтв.

Історія ніндзя передавалася з покоління в покоління. Nonuse (мистецтво викрадення) уперше з’явилося в Японії в 522 року до Р.Х. як релігія, що її проголошували жерці. Вони не були жорстокими — вони були «містиками», які збирали і передавали інформацію панівному класу. Ніндзя, якими ми знаємо їх зараз, з’явилися не раніше 645 року до Р.Х. До цього часу жерці удосконалювали бойові навички і використовували свої знання nonuse. Їх до цього змусило гноблення з боку центральної влади. Вони мусили думати про свій захист.

У 794 — 1192 рр. до Р.Х. розвилася нова цивілізація, а разом з нею виник новий клас багатих привілейованих родин. Ці родини боролися одна з одною за імператорський трон. Тож у них з’явилася велика потреба у шпигунах, інформаторах, навіть убивцях. Ці клани з підозрою і ревнощами ставилися один до одного і вдавалися до будь-яких засобів, необхідних для усунення потенційної загрози. Тому фахівці nonuse були нарозхват. Так з’явилися ніндзя. Зі зростанням їхньої популярності поширилися легенди про їхні надлюдські здібності.

Цю репутацію часто підживлювали самі ніндзя, оскільки були слабшими за своїх супротивників самураїв і не могли гідно протистояти конкурентним кланам. Вони повинні були за будь-яку ціну змусити інших повірити в їхні надлюдські здатності. Наприклад, переконати, що за силою один ніндзя вартий десятьох чоловіків, що вони можуть перетворюватися на тварин, літати, мов птиці, ставати невидимими, ловити кулі зубами і бачити майбутнє.

У Японії у 1600 роках ніндзя було оголошено поза законом, тож ці темні сили мусили піти у глибоке підпілля.

«НОВЕ СТОЛІТТЯ». Головним широкомасштабним рухом поборників єдиного світового уряду під керівництвом релігійного лідера є новий світовий рух «Нове століття». Текс Маррс, який досліджував нову релігію, написав дві книги на цю тему. Обидві вони є чудовими підручниками для тих, хто хоче довідатися більше про цю релігію. Ці книги вийшли під назвами «Темні секрети нового століття» і «Таємна мітка нового століття». Він писав: «Рух «Нове століття» набрав чіткої форми релігії з погодженою доктриною, священним писанням, зразком поклоніння і ритуалу, функціональною групою священиків і світських лідерів».

Іншим автором, що написав дві книги про релігію «Нове століття», що вийшли під назвою «Сховані небезпеки веселки» і «Запланований обман», є Констанція Камби. Ось що вона пише: «Рух «Нове століття» являє собою релігію з власною Біблією, молитвами і мантрами, містами-еквівалентами Ватиканом і Єрусалимом, священиками і гуру, досвідом народження заново (вони називають його відродженням), духовними законами і заповідями, медіумами і пророками і майже всіма іншими атрибутами релігії».

То що ж це за релігія «Нове століття», що буде панувати на землі принаймні 1 000 років?

Констанція Камби спробувала відповісти на це запитання у своїй книзі «Сховані небезпеки веселки». Вона визначила такі основні принципи нової релігії:

1. «План» майбутнього містить у собі запровадження нового світового «Месії», втілення в життя нового світового уряду і нової світової релігії під керівництвом Майтрея.

2. Буде запроваджено універсальну систему кодування людей і кредитних карт.

3. Керівники світовим провіантом будуть контролювати усі світові запаси їжі.

4. Передбачено запровадження загального податку.

5. Заплановано цілком знищити людей, які вірують у Біблію і поклоняються Богові, і цілком розтоптати Християнство.

На Заході деякі побачили ворога у вигляді Католицької церкви, але як стверджує пані Камби, ворог для них — не тільки Католицька церква, а й усе Християнство.

У хоч би що вірили представники руху «Нове століття», воно, схоже, здобуває дедалі більшу популярність. Bantam Books, одне з найбільших видавництв США, повідомило, що за останнє десятиліття кількість проданих книг «Нового століття» збільшилася вдесятеро. За повідомленням журналу «Таймс», кількість книгарень «Нового століття» за останні п’ять років подвоїлося і становить 2 500.

За даними статті в журналі «Форбс», видавці підрахували, що загальний роздрібний продаж літератури про «Нове Століття» сьогодні становить 100 млн доларів.

Що ж проголошує релігія «Нове століття», кому поклоняються її послідовники? Ось що пише пані Камби у своїй книзі «Сховані небезпеки веселки»: «Вони мають намір запровадити новий світовий лад — лад, який усуває зі сцени світу Бога й проголошую владу Сатани».

Отже, якщо пані Камби та інші письменники, що досліджують цю тему, мають рацію, то рух «Нове століття» необхідно глибоко вивчити.

Нова релігія має цілу низку лідерів. Одна з них — Аліса Бейлі, яка написала дуже багато на тему релігії «Нове Століття». Вона заснувала організацію «Школа таємниці», один з її головних підрозділів — «Люцис Траст» (світла віра). У своїй книзі «Екстерналізація ієрархії» Аліса Бейлі розповіла читачу, які організації збираються поширювати у світі релігію «Нове Століття»: «Три головні канали, за якими провадиться підготовка до «Нового Століття» — церква, масонське братство й освіта».

Ще одним з основних авторів руху «Нове Століття» — Бенджамін Крим. У своїй книзі «Друге пришестя Христа і хазяїни мудрості» він визнає, що «нова релігія проявиться через організації на кшталт масонства. У масонстві основа секрету окультних таємниць».

Тому масонство приховує велику таємницю всередині своїх храмів — таємницю, що якось пов’язана з рухом «Нове століття».

Релігія «Нове століття» має свого світового лідера — Майтрею, який не заявив про себе привселюдно, але апологети «Нового століття» стверджують, що він уже на землі й оселився в азійській громаді східного Лондона в Англії в липні 1977 року. Вони вважають, що ця людина — той, кого християни називають Христом, євреї — Месією, буддисти — п’ятим Буддою, індуїсти — Кришною, а мусульмани — Імамом Магуном. Словом, всі основні релігії світу очікують на прихід цієї людини. Він сам терпляче очікує призначеної години, щоб оголосити народам світу про своє існування. Ця людина створить єдину світову релігію.

Рух «Нове Століття», що його прихильники видають за нову релігію, є повною протилежністю релігії старого століття, тобто релігії християн. Саме ця релігія спрямувала багато країн світу на щирий і справедливий шлях розвитку, проголосивши, що людству властиві такі основні права, як права людини. Християнська релігія дотримується думки про те, що родина — основний осередок суспільства в усьому світі, що кожна людина має право на приватну власність і невід’ємне право на життя. Релігія визнає за кожною людиною право поклоніння і право вибору. Ці положення вважалися щирими і не підлягали обговоренню для авторів Американської декларації незалежності і Конституцій багатьох країн світу. Вони стали наріжними каменями й американської цивілізації. Однак сьогодні ці наріжні камені життя Америки піддано сумніву. Їх широко обговорює громадськість. Люди й організації проводять зараз дебати про право на життя, волю і власність.

Німецький філософ Фрідріх Вільгельм Ніцше, один з учителів багатьох комуністичних революціонерів світу, навів дуже короткий аргумент: «Я засуджую християнство. Я висуваю проти Християнської Церкви найжахливіше з можливих обвинувачень. Для мене це найвищий ступінь розкладу, що його тільки можна собі уявити».

Текс Маррс, автор, який виступав проти апологетів «Нового століття», писав про їхню ненависть до християн: «Віруючому «Нового Століття» говорять: «Ти зміг би стати богом одразу, якби не оточення цих жахливих християн з їхньою огидною позицією».

Цю думку проілюстровано ще одним важливим представником «Нового Століття» — Девідом Спенглером. У своїй книзі «Міркування про Христа» він писав: «Ми можемо узяти всі писання, всі скрижалі, всі закони... і зробити велике красиве багаття, бо ні на що інше вони не стануть у пригоді».

Отже, представники «Нового Століття», як і масони, мають християнство за ворога, якому потрібно протистояти не відкритими дебатами, а презирством, глузуванням, і... навіть убивством.

Якщо звернемося до історії, то знайдемо, що деякі рухи і партії брали участь у дебатах про релігію і християнство. 1911 року Соціалістична партія Великої Британії опублікувала брошуру «Соціалізм і релігія», де розкрила свій погляд на релігію: «Отже, це щира правда, що соціалізм — природний ворог релігії. Християнин-соціаліст — насправді антисоціаліст. Християнство... є антитезою соціалізму». Отож війну християнам оголосили соціалісти, адепти релігії «Нового століття» і масони. І як у будь-якій війні, ворог повинен бути повалений, навіть ціною кровопролиття, якщо виникне необхідність. Ця війна нічим не відрізняється від звичайних воєн.

Лаведі Лафферті і Бад Холловел — двоє представників «Нового Століття» — поклали початок дискусії з приводу того, чи дозволяє їхня релігія застосовувати насильство проти християнського суспільства. У своїй книзі «Вічний танець» вони пишуть: «Це час можливостей для тих, хто ними скористається (очевидно, представники «Нового Століття»). Інші (очевидно, християни), якщо земля їм не підходить (якщо вони не приймають релігію «Нового Століття»), перейдуть в інший світ».

Ще один приклад мислення «Нового Століття» узято з брошури «Космічний звіт», що продавалася в книгарні разом з іншими матеріалами про «Нове століття». Її видало «Гардіан екшн паблікейшнз» у Нью-Мексико. Там стверджується, що ці думки отримано від деякого «вищого розуму», що направив свою увагу на проблему голоду — хвороби третього світу: «Світ потрібно попередити про необхідність побоюватися хвороб, що придушувалися роками, але зненацька підняли свої огидні голови і косять кожного десятого, а населення країн третього світу вже на межі голодної смерті. Хоча ці народи, зрештою, буде замінено новою корінною расою, що ось-ось з’явиться в знову очищеному світі, проте нині це трагедія».

Ці слова розкривають неймовірний за своїм цинізмом задум: населення країн третього світу має бути цілком замінено «новою корінною расою». Це, зрештою, не буде трагедією, трагедією є те, що ці люди вмирають зараз через голод і хвороби.

Отже, у новому тисячолітті світ населятиме нова людська раса. Про це висловлювалися й інші апологети цієї релігії. Так, Руф Монтгомері писала про ці зміни: «Ті, хто переживуть цю заміну, стануть новим типом людей; вони звільняться від боротьби і ненависті і служитимуть усьому людству. Ті душі, які сприяли утвердженню хаосу нинішнього століття (очевидно, християни), відправляться в духовну сферу переглядати своє ставлення до життя».

Аби переконатися, що апологети «Нового століття» мають на увазі фізичну смерть «ворога», досить звернутися до представника цього руху Руф Монтгомері. В інтерв’ю журналу «Чарівна суміш» вона сказала: «Мільйони виживуть, а мільйони — ні. Ті, хто не виживуе, перейдуть на духовний рівень, насправді смерті не існує».

Деякі прихильники «Нового Століття» намагалися підрахувати кількість людей, яким призначено загинути. Одним з них був Джон Рандольф Прайс, якого цитував Текс Маррс у своїй книзі про «Нове Століття». Він оголосив: «Джонові Рандольфу Прайсу передано з духовного світу повідомлення про те, що близько 2,5 млрд людей загине в хаосі, що насувається».

Це приблизно половина нинішнього населення світу. Іншу кількість приречених на смерть через неприйняття нової релігії пророкує так званий «тибетський учитель» Джован Огуд. Йому нібито було повідомлено, що до 2000 року загине третина людства. Це приблизно 2 млрд людей. Як бачимо в часі, це усе вимисел.

Зв’язок з духовним світом каналами — один з дивних видів діяльності в рамках релігії «Нове століття». Деякі віруючі стверджують, що мають здатність викликати духів тих, хто залишив цей світ багато років тому. Досить часто ці духи стверджують, що вони — «вчителі, які вознеслися» у пошуку вищої істини. Однією з тих, хто заявив про свій зв’язок з «учителем», є Аліса Бейлі. Дух, який з нею спілкувався, назвався Джованом Хулом. Він, за її твердженням, пророкував: «Смерть не є нещастям, якого потрібно боятися; робота Руйнівника насправді не є жорстокою чи небажаною... Тому хранителям плану дозволено численні руйнування і зло, що їх перетворено на добро».

Про те, що являв собою цей «план», повідав світу Бенджамін Крим, ще один лідер «Нового століття». Він оприлюднив 25 квітня 1982 року в 20 газетах світу інформацію, де, зокрема, говорилося: «Що являє собою цей «план»? Він передбачає вступ на посаду нового світового уряду і запровадження нової світової релігії під пануванням Майтрея».

Але, мабуть, найразючіший приклад вчення нової релігії вийшов з-під пера Барбари Маркс Хаббард. У своїй книзі «З днем народження, плането Земля!» вона писала: «Вибір такий: або ви станете Христом, універсальною людиною, або загинете. Людство або зміниться, або зникне з лиця землі. Такий вибір».

Отже, людству дано вибір: чи приймати нову релігію, чи вмирати!

Деякі провідні фахівці минулого стверджували, що і їм доводилося робити вибір. Одним з таких був Адольф Гітлер, який не вважав помилкою винищення під час Другої світової війни понад 50 млн людей. Він мислив себе агентом невидимого бога зі скорочення чисельності людей, яких вважав небажаними. Він писав: «У мене є право знищувати мільйони представників нижчих рас, що розмножуються, мов паразити». І він робив те, що вважав прийнятним у рамках своєї релігії. Хто не вірив у його нову релігію, той не мав вибору, він був приречений.

Людиною, яка відігравала найбільшу роль у житті Гітлера, був Дітріх Еккарт, один із сімки, яка заснувала нацистську партію. Його називали «духовним засновником нацизму». Один з письменників наголошував на важливості Еккарта у житті Гітлера: «Сам Адольф Гітлер вважав Еккарта особистістю, яка найбільше вплинула на все його подальше життя».

Відомо, що Еккарт проводив численні експерименти з наркотиками, намагаючись у такий спосіб сягти «вищої свідомості». Терер стало відомо, що і Гітлер намагався зробити те ж саме: «...Гітлер досягав вищих рівнів свідомості за допомогою наркотиків і проводив глибоке вивчення середньовічного окультизму і ритуальної магії...».

Еккарта називали «відданим сатанистом і центральною постаттю в могутньому і широкому колі окультистів — товаристві Туле».

Але він також вірив і в добродія Майтрея, месію «Нового століття». Еккарт брав участь у серії сеансів з двома російськими генералами, які залишили батьківщину, щоб перебратися в Німеччину. Під час цих сеансів Еккарту і його партнерам було оголошено про неминучу появу німецького месії — «добродія Майтрея». Саме він скеровував кар’єру Гітлера в окультний світ поклоніння Люциперу. Уже на смертному одрі він сказав своїм соратникам, які зібралися довкола нього: «Йдіть за Гітлером! Він танцюватиме, але мелодію замовив я! Я посвятив його в «таємну доктрину», забезпечив йому спілкування з вищими силами. Не плачте за мною: я вплинув на історію більше, ніж будь-який інший німець». Еккарт тоді також заявив, що він особисто отримав звістку від Сатани про те, що йому доручено підготувати людину, натхненну Люципером, для підкорення світу і здобуття слави арійською расою.

Ще однією ланкою, що зв’язує товариство Туле з поклонінням Люциперу, є емблема — символ нацистської партії — свастика. Менглі Хол у книзі «Лекції із стародавньої філософії» пояснював: «Свастика... це обертовий хрест, що символізує централізований рух «Вічного».

Словник визначає свастику як хрест з рівними, загнутими під прямим кутом кінцями. Є два види цього символу: один з кінцями, загнутими вліво, інший — з кінцями, загнутими вправо. Перший повсюди вважається символом добра, другий — символом зла.

Гітлер особисто затверджував остаточний варіант кривавого прапора нацистів (того, на якому зображено свастику як емблему, що символізує нацистську партію). І він вибрав свастику, що стала символом товариства Туле, з формою, яка символізує зло. Його офіційними знаками були свастики, перетнуті двома піками.

Один зі споконвічних засновників товариства Туле Рудольф фон Себоттендорф ототожнював свастику з іншим символом — сонцем. «Я збираюся втягти товариство Туле в цю битву... я клянуся на цій свастиці, на цьому священному для нас символі, щоб ти чуло все це, о «Чудове Сонце!», — заявляв він у листопаді 1918 року.

Масонський письменник Альберт Пайк, міркуючи про життя і смерть, писав у своїй книзі «Мораль і догма»: «Помилковим є твердження, що одна людина, хоч би якою малою вона була, не може бути принесена в жертву іншій, хоч би якою великою була та, друга, або більшості людей. Це помилка, до того ж дуже небезпечна. Часто потрібно жертвувати і однією людиною, і багатьма в інтересах багатьох. ...Інтереси і навіть життя однієї людини незрідка потрібно приносити в жертву інтересам і благополуччю його країни».

З погляду релігії, жертвувати одним життям в інтересах багатьох — це вбивство, і тим, хто вірить у Бога і Біблію, не дозволено цього робити. Заповідь проти цієї практики міститься в Книзі другій Вихід 20:13 у Старому Заповіті та у Євангелії від Матвія 5:21 у Новому Заповіті, і звучить вона: «Не убий».

Цей принцип легко пояснити: жодна людина не має права відбирати життя в іншої. Таке розуміння властиве майже всьому людству (є, звичайно, культури, що вважають людські жертви, канібалізм і вбивство прийнятними, але це зрідка трапляється в історії людства). Однак тут перед нами розкривається зовсім нова релігійна точка зору, яка відкрито захищає криваве знищення цілих людських рас.

Члени товариства «Іллюмінати» не посвячувалися в щирі наміри Ордену щодо релігії аж до отримання ними визначених звань. У всі таємниці Ордену посвячували тільки тих, хто досяг рангу старшого або молодшого іллюміната, шотландського лицаря чи священика. Адам Вейсгаупт, засновник Ордену іллюмінатів, був переконаний, що вбивство — не зло, і поклав цей принцип в церемонію посвяти в Орден, під час якої той, хто посвячує, говорить тому, кого посвячують:

«Пам’ятаєш, як, зустрівши тебе, ми говорили, що в планах нашого Ордену немає задумів проти релігії. У цьому ж ми запевняли тебе, приймаючи в ряди новачків, і це ж ми повторювали, коли ти вступав до нашої Академії мінервалів... Ти пам’ятаєш, з яким вмінням і удаваною повагою ми говорили тобі про Христа і Євангеліє; але, ставши повноправним іллюмінатом, шотландським лицарем чи священиком, ти повинен знати, що ми шануємо не Христа, а наш розум, і не його віру, а закони природи; ми говоримо про релігію, розум, мораль і природу, але наші релігія і мораль — це права людини, рівність і воля... Нам потрібно було звільнити тебе від сили-силенної забобонів, щоб переконати тебе: релігія Христа — не що інше, як вигадка священиків, ошуканців і тиранів. А якщо така найвідоміша і найшанованіша релігія брехлива, то що вже говорити про решту? Зрозумій: усі вони повторюють ті самі вигадки, усі вони однаковою мірою засновані на неправді, помилках, безглуздих ідеях і відвертому шахрайстві. Зберігай нашу таємницю... Щоб цілком знищити християнство і всі інші релігії, ми вдавали, що сповідаємо єдино правильну з них, але пам’ятай, що мета виправдовує засоби і що добро творять у той самий спосіб, що й чинять зло. Той засіб, до якого ми вдалися, щоб звільнити тебе, є способом звільнення від релігії всього людства».

Посвяченим в Орден говорили, що для досягнення мети вони можуть використовувати будь-які засоби, аж до вбивств. І що головна мета Ордену іллюмінатів — знищення всіх релігій, зокрема й християнства. Це означало, що коли християни й надалі наполягатимуть на своєму, їх можна буде просто знищити фізично.

Для Ордену всі способи боротьби були прийнятними, бо основним принципом було гасло «Мета виправдовує засоби». У листі до товариша Адам Вейсгаупт 1778 року писав: «Жоден не гідний вступати в наш Орден, якщо він... не готовий йти на крайні заходи».

В іншому місці він писав про це ще трохи іншими словами: «Цього не можна домогтися тільки через створення таємних організацій, які будуть поступово, тихо захоплювати уряди держав, і використовуватимуть для цієї мети засоби, які зазвичай негідники використовують для досягнення своїх основних цілей».

Вейсгаупту було добре відомо про могутність уряду, і він волів цієї могутності для членів своєї організації. Тож піддав свою організацію ретельній чистці. Не зупинився навіть перед тим, щоб дати її членам дозвіл на брехню, якщо це потрібно для досягнення мети. Він писав: «Не повинно виникати ані найменшої підозри, що наша мети спрямована проти релігії і держави. Часом потрібно говорити одне, а потім — інше, але ніколи не суперечити собі, аби, поважаючи свій щирий спосіб мислення, ми могли залишитися непроникними для непосвячених».

Чудовий приклад клятви, що її давали десь на півшляху до вершини масонської ієрархії, наведено у книзі Джорджа Оруелла «1984». У посвяченого в таємне товариство запитують: «Чи готовий ти віддати своє життя? Чи готовий ти вбити? Чи готовий ти здійснити акт саботажу, що може стати причиною загибелі сотень невинних людей? Чи готовий ти видати свою країну іншим державам? Чи готовий ти до обману, підробки, шантажу, розтління дитячих умів, розповсюдження наркотиків, заохочення проституції, поширення венеричних захворювань — до всього, що може деморалізувати? Чи готовий ти скоїти самогубство, коли ми накажемо тобі це зробити?».

Це приклад філософії про «мету, яка виправдовує засоби». Посвячений мусив чинити так, як від нього вимагали, аби його дії були корисними для товариства. Такою аморальною була та клятва.

Отже, вбивство тих, хто не хоче приймати нову релігію, стане прийнятним. І ті, що знищуватимуть, не повинні відчувати докорів сумління. З погляду релігії «Нове століття», убивці роблять людству гарну послугу. Однак це бездушне нівелювання правами людини на землі було пророковано набагато раніше. У Новому Заповіті, у Посланні Івана 6:12, написано: «Так настане час, коли той, хто вбиває тебе, вважатиме, що служить Богу».

Суспільство ВРІЛ. ВРІЛ — це мова, що складається з усних звуків і щигликів, якою говорили люди Атлантиди (Атлантида — таємнича земля в Атлантичному океані, де жила велика цивілізація до того, як вона пішла на дно океану). Товариство ВРІЛ також відоме як Освічена ложа. Воно виникло в Німеччині одразу після Першої світової війни. Є й думка, що товариство з’явилося ще 1917 року, у розпал війни, коли троє чоловіків і жінка, так звані духовні медіуми, зустрілися для обговорення «магічного фіолетового, чорного каменю» і способів контакту зі світами в майбутньому і минулому. Вони вважали, що цього можна досягти за допомогою «Чорного сонця», світло від якого істинне, проте невидиме людському оку. Емблемою товариства ВРІЛ є Чорне сонце, хоча ця ідея належить не товариству ВРІЛ. Чорні сонця були частиною символічної системи Вавилона й Ассирії.

За легендою, товариство ВРІЛ, група, що зараз працює разом з товариством Туле, успішно практикує обмін інформацією з неземними цивілізаціями. Члени групи змогли відтворити літаючу тарілку, що з’явилася ще 1939 року.

Одним з членів товариства ВРІЛ був Керрі Торнлі, його імя неодноразово фігурувало в документах у зв’язку з вбивством американського президента Джона Кеннеді. Торнлі, зовні дуже схожий на Освальда (хоча і трохи вищий), був єдиним, хто написав книгу (роман) про Лі Харві Освальда до замаху на президента Кеннеді. Книга побачила світ тільки 1991 року. Після цього Торнлі видав книгу про вбивство, але це була не художня книга.

Торнлі вважав, принаймні на публіці, що «він і Лі Харві Освальд — результат генетичних експериментів, здійснених таємною нацистською сектою євгеніків, товариством ВРІЛ... що спеціальний «жучок» був імплантований у його тіло з народження, і що за ним, як і за Освальдом, таємно спостерігали і керували їхніми діями з дитинства невидимі, але впливові володарі ВРІЛ».

25 лютого 1992 року в телевізійній програмі «Поточні справи» Торнлі заявив, що він є частиною змови з ліквідації президента Кеннеді і що до складу групи входили змовники, яких він називав «Зять і Худий».

Товариство «Золотий світанок». Відгалуження англійської секти розенкрейцерів, товариство «Золотий Світанок» створено 1887 року. Це була невелика група людей з найвідоміших англійських інтелектуалів. Вони займалися церемоніальною магією і окультизмом. Очевидно, один з членів групи — Він Весткот.

Група підтримувала контакти з німецькими сектами довоєнної Європи, що, своєю чергою, мало вплив на Адольфа Гітлера, зокрема на знаменитий антропософічний рух Рудольфа Штайнера (поінформованість людства). У ХХ столітті товариство «Золотий Світанок» очолював Алістер Кроулі, потім — С.Матерс. Група заявляла, що є частиною «традиції мудрості», яка сягає своїм корінням часів лицарів-тамплієрів, і навіть ще далі — античної історії. Коли Кроулі залишив «Золотий Світанок» і примкнув до ВІД, він зрадив таємниці «Золотого Світанку».

Товариство «Чорний Дракон». Це японські таємні товариства, що діяли до Другої світової війни. Вбивства, скоєні його членами, кількох провідних японських міністрів, які виступали проти війни, сприяли сходженню до влади Тоє. Як стверджує Віолет Звітій Хейвен у книзі «Джентльмени Японії: дослідження дипломатії гвалтівника», рішення почати війну проти Сполучених Штатів було прийнято на зборах товариства «Чорного Дракона».

Саме там військовий міністр Хідекі Тоє наказав провести повномасштабну підготовку до війни проти Сполучених Штатів, розмістити японський бойовий арсенал і зосередити запаси боєприпасів на Маршаллових і Каролінських островах до листопада 1941 року. Підписавши бойові накази, Тоє, який був міністром закордонних справ Хірота, голова «Чорних Драконів», обговорював переваги і наслідки конфлікту зі Сполученими Штатами. Багато хто тоді з присутніх на зустрічі вважав найкращими для Японії датами нападу грудень 1941-го чи лютий 1942 року. Тоє, говорили вони, почне війну з Америкою, і через 60 днів, здійснивши пертурбацію в кабінеті міністрів, стане великим диктатором. Обидва пророкування збулися, підтвердивши давній антагонізм японської верхівки товариства «Чорний Дракон» щодо Сполучених Штатів.

Висловлювалося припущення, що члени товариства «Чорний Дракон» навіть діяли у США під час Другої світової війни. У «Сан-Франциско Ньюз» від 31 березня 1942 року писалося: «ФБР сьогодні захопило підозрюваних членів ворожої злочинної японської групи в Сан-Франциско». Повідомлялося, що рейди здійснювалися на основі документів, захоплених під час попередніх рейдів на японські таємні товариства, про те, що місцева група була «фасадом» безжалісного товариства «Чорний Дракон» — найбільш націоналістичної і терористичної з усіх японських таємних організацій.

Нат Дж.Піпер, начальник відділу ФБР у Північній Каліфорнії, яка керувала операцією, повідомив, що частина раніше заарештованих японців не заперечують таємності місцевого товариства. Голлівуд використав реальні події як сюжетну основу для постановки фільму «Агенти ФБР проти «Чорного Дракона», що побачив світ 1943 року. Пізніше цей фільм перезняли і він отримав назву «Чорний Дракон з Манзанара».

Одеса/Ді Спінне. Дві пронацистські організації з могутньою фінансовою підтримкою. Виникли після Другої світової війни з хаосу в Європі, є думка, що під егідою Ватикану. ОДЕСА/Ді Спінне допомогла в організації втечі з Європи майже 30 тисячам нацистів, головним чином до Південної Америки. Чимало злочинців втекло на Близький Схід і в Сполучені Штати Америки.

Ватикан допоміг цим групам «забезпечити духовну і матеріальну допомогу незаможним», а потім стверджував, що не мав уявлення, кому допомагав. Однак, схоже, вищі священнослужителі добре знали, що це були військові злочинці, зокрема й у самій організації «ОДЕСА».

У зв’язку з цим найчастіше згадувалося ім’я католицького священика Алоїса Гудаля, ректора Понтіфіко Санта-Марія дельаніма. Під час Другої світової війни цей священик привселюдно заявляв про єдність католицької церкви з нацистським урядом. Гудаль уособлював єдність організацій ОДЕСА/Ді Спінне.

ОДЕСА — це абревіатура Organisation Der Ehemaligen SS-Angehorigen (Організація колишніх членів СС). Її створено 1947 року асом Люфтваффе Гансом Ульріхом Руделем і Отто Скорцені. Відповідно до неофіційної інформації, священик Гудаль надавав покої і забезпечував перевезення військових нацистів, розміщував їх, забезпечував немалими коштами для переїзду, оплачував хабарі і залагоджував надзвичайні ситуації.

Вважається, що ОДЕСА припинила своє існування 1952 року. Їй на зміну прийшла організація Kameradenwerke («Братерська майстерня»). Вона допомагала колишнім нацистам уникнути екстрадиції в ті країни, де їх розшукували, забезпечувала їх новими паспортами і надавала сховок.

1972 року організація здобула скандальну славу, опублікувавши деякі свої матеріали.

Опус Деї. Prelatura della Santa Crose e Opus Dei (Прелатура «Святого Хреста і Божа справа») — така повна офіційна назва цієї структури Ватикану, що підлягає особисто Папі Римському.

Уважне вивчення закулісних подій, що нині відбуваються в дипломатичній, військовій, промисловій та інших сферах, дає всі підстави зробити висновок, що «духовні» групи пов’язані з латентними керівниками і відіграють тут свою роль. Так, 1969 року в уряд Франко увійшло кілька керівників ложі Opus Dei. Таким чином, ця група, що нараховує більш як 500 тисяч членів з усього світу, отримала конкретні політичні важелі впливу, до того ж не тільки на Піренейському півострові.

Але чи й справді Opus Dei таємне товариство? Цю католицьку організацію було засновано в Іспанії священиком Хосе Марія Ескріва де Балагере, який стверджував, що метою створення Opus Dei є тільки бажання вивести її членів на християнський шлях. Хосе Марія Ескріва де Балагере народився
9 січня 1902 року в іспанському місті Барбастро. 1925 року після посвяти в духовний сан переїхав з сільського приходу в Сарагосу, а через два роки — в Мадрид. Датою створення Opus Dei офіційно вважається 2 жовтня 1928 року. 1936 року Ескріва виявився в рядах заколотників у штабі Франциско Франко в Бургосі. Вельми трагічний період історії ХХ століття, коли в Європі багато католицьких священиків приєдналися до антифашистського опору, Ескріва пересидів у Мадриді, де в нього була власна кафедра права. На ці роки припадає розквіт організації, яка отримала державну підтримку, мала доступ до фінансових фондів, прямий вихід на освітні заклади, мас-медіа, військову сферу.

Як відомо, Папа Римський — не тільки духовний лідер усіх католиків, яких нараховується майже півмільярда, а й ще глава міста-держави Ватикану, що існує з 1928 року. Зовнішню і внутрішню охорону резиденції глави Святого престолу виконують швейцарські гвардійці. У структурі Римської курії — ватиканського уряду — діє служба безпеки, співробітники якої супроводжують Понтифіка на всіх заходах і в закордонних поїздках.

Крім духовного впливу, помітним є вплив Папи на світову політику. З часів інквізиції функції папської розвідки, контррозвідки і ведення дізнання покладалися на довірених осіб із середовища кардиналів, єпископів і прелатів, які очолювали особливі структури Ордену єзуїтів. Нині більшість конспірологів вважає, і не безпідставно, що єзуїти вже не мають колишнього впливу серед католиків, що їхнє місце зайняв інший Орден. «Прелатура Святого Хреста і Божа справа» (Prelatura della Santa Crose e Opus Dei), як вже було сказано, підпорядковується особисто Папі Римському. Штаб-квартира Ордену Opus Dei розташована в Римі, на вулиці Вьяле Бруно Буоцці, 73.

Створена Ескрівою духовна секта підпала під вплив фашистської ідеології. Після війни, 1947 року, вона отримала у Ватикані статус секулярного католицького університету. Роком раніше Ескріва влаштувався в Римі, став доктором теології, консультантом двох ватиканських конгрегацій і одним з прелатів Понтифіка Пія ХІІ. У 50-х—60-х роках режим Франко дав можливість структурам Opus Dei зайняти керівні позиції на політичній сцені Іспанії, замінивши фашистську фалангу, у яку входили представники вищого генералітету.

У 70-х роках вплив Opus Dei помітно послабився, але організація швидко поширилася в світі, особливо на Американському континенті. Стало відомо, що Орден підтримує генерала Аугусто Піночета, який прийшов до влади 11 вересня 1973 року після здійснення перевороту на кшталт франкістського. Один з найбагатших людей Чилі Крусат, власник «Банку де Сантьяго» і майже 250 компаній, у 70-х роках щомісяця виділяв Opus Dei 2 млн доларів. Колишній перуанський президент Альберто Фухіморі, який після багатьох літ боротьби з повстанцями і террористами, будучи обвинуваченим у корупції, залишив країну, співпрацював з представниками Opus Dei.

У більш як 20 містах Сполучених Штатів Америки було відкрито центри Ордену, в яких працювали понад 5 тисяч членів. Особливого успіху Opus Dei досяг у часи правління Рональда Рейгана. Тоді в Ордену були свої довірені люди в Білому домі, у вищих ешелонах Пентагону. В адміністрації Білла Клінтона в журналістів виникла підозра про належність до Opus Dei директора Федерального бюро розслідування (ФБР) Луїса Фрі. Його секретар Джон Коллінгвуд заявив, що нічого не знає про цей Орден, і назвав інформацію преси «некоректною». Однак згодом організація змушена була визнати, що брат головного контррозвідника Джон Фрі — директор центру Opus Dei у Пітсбурзі.

Конституцію Opus Dei було написано 1950 року і видано 1982 року. Більшість її статей секретні. Організація діє також за таємним статутом. Немає конкретних даних щодо внутрішньої ієрархії Ордену, його обрядів і методів підготовки. Відомо лише, що в них поєднуються прийоми підготовки братств середньовічних іспанських ченців і психологічний тренінг сучасних бійців спеціального призначення.

Є різні класи членств. Найсуворіший клас — це Обраний. Його члени присвятили своє життя Opus Dei. Вони живуть у будинках Opus Dei і дотримуються обітниці безшлюбності. Усі їхні гроші належать братству. Їм не дозволяється мати власний банківський рахунок. Вони отримують лиш мізерні тижневі видатки на особисті потреби. Усю їхню кореспонденцію перевіряють керівники Opus Dei. Вони ж переглядають усю кореспонденцію, перевіряють, що члени братства читають, що слухають по радіо, які передачі дивляться по телебаченні.

Є список книг, обсягом майже триста сторінок, заборонених Opus Dei. Серед них — протестантські Біблії й усе, що стосується теорії еволюції.

Всі особисті пересування за межами резиденції повинні схвалюватися директором. Члени братства впевнені, що біль — це добре, позаяк він очищує дух. Вони завдають собі болю, який для них є відплатою за гріхи і способом приборкання сексуального потягу (ці самокатування називаються приборканням тіла), носять на стегнах голчастий пояс, що називається волосяницею (cilice) і січуть себе по спині різками з вузлами на кінцях. Волосяницю носять по дві години щодня, крім неділі. До різок вдаються раз на тиждень. Якщо члени хочуть сікти себе різками частіше, вони повинні попросити на це дозвіл. Члени братства мають приймати холодний душ, а не гарячий.

Один з колишніх членів братства свідчив: «Волосяниця і дисципліна настільки далекі для більшості людей, що вони можуть подумати, ніби Opus Dei — досить дивна організація. Загалом це відповідає дійсності. Однак слід зазначити одну важливу деталь. Традиційне католицьке вчення про приборкання тіла, яке переростає в загрозу мазохізму, — це те, що необхідно робити в знак покори своєму духовному лідеру. По суті, якщо навіть волосяниця — це прийнятна форма покарання, то її використання засвідчує, що члени Opus Dei — незвичайні люди, вони невільні у своїх вчинках».

Члени братства мусять спати на підлозі. Деякі представники цього класу починають як звичайні члени братства, потім їх обирають у духівництво Opus Dei, де їх спеціально навчають. У кожного дому Opus Dei свій священик, який здійснює меси і відпускає гріхи. Членам братства забороняється сповідуватися не своїм священикам.

Жінки в Opus Dei — помічниці обраних, вони працюють економками в резиденціях.

Наступний клас Opus Dei — додатковий. Представникам цього класу дозволяється одружуватися і мати родини. Вони також дотримуються «життєвого плану», але екстремальні методи обраних не для них. Представники цього класу живуть у власних будинках, однак велику частину своїх доходів віддають Opus Dei. Усі лідери братства — священики обраних. Є думка, що Opus Dei проник у Ватикан і що багато високопоставлених представників Папи — священики обраних цього братства .

За додатковим класом — клас молодших членів. Вони живуть у власних будинках, але дають обітницю безшлюбності. І, нарешті, є «Співробітники», які не вважаються офіційними членами братства, але надають йому фінансову допомогу. Співробітникам не обов’язково бути католиками.

Як і за багатьох культів, Opus Dei не дозволяє своїм членам контактувати з їхніми родинами. Їх переконують, що розмови про Opus Dei в родинах — це марна трата часу, що там їх не зрозуміють. Багатьом членам братства наказують не повідомляти своїм родинам, що вони вступили до Opus Dei.

З членів братства створюють команди для агресивного вербування. Це відбувається так. Аналізуються інтереси потенційних членів, для контакту з ними підбираються члени братства, здатні викликати їхній інтерес. На зборах Opus Dei даються короткі характеристики потенційним новобранцям. Усім членам рекомендують мати 10 — 20 «друзів», які могли б примкнути до групи. Члени братства використовують дружбу як приманку і розривають стосунки з тими, хто їм не підходить. Потенційні члени не підозрюють, що їхнє вербування — заздалегідь спланована акція. У деяких коледжах і університетах Opus Dei нових членів через «фасадні» організації. Створюються клуби, якими керує Opus Dei, але під іншими вивісками. Наприклад, «Істина життя» чи молитовні групи. Хто стає членом клубу, того потім агресивно вербують в Opus Dei. Набором також активно займаються в католицьких приходах.

Прелат Opus Dei — єпископ Хав’єр Ечеварія, що народився в Мадриді 14 червня 1932 року. Офіційно під його керівництвом об’єднано понад 85 тисяч осіб, а із прибічниками — сотні тисяч. Влітку 2000 року Іван Павло II заснував Папський університет Св. хреста, що розмістився в приміщенні Святого престолу — історичному будинку Атеніуму (духовної церковної бібліотеки) у центрі Рима. П’ять років тому там навчалися майже півтори тисячі студентів з 65 країн світу. Прелатурі Opus Dei доручено керівництво університетом. Активними провідниками політики Ватикану є католицькі священики, спеціально підготовлені в службах військових капеланів збройних сил деяких країн—членів НАТО.

У штаб-квартирі Opus Dei 17 березня 2001 року представники організації зустрілися з Іваном Павлом ІІ на семінарі, організованому прелатом Хав’єром Ечеварія. Звертаючись до зборів, Папа сказав: «Ієрархічна сутність Opus Dei, встановлена апостольською конституцією, якою я затвердив прелатуру, є відправним пунктом пастирського служіння, сповненого виконання практичних завдань». Він звернув увагу на об’єднання зусиль прелатури із зусиллями кожної єпархії чи приходу, у структурі яких впроваджено центри Opus Dei. Це, за словами Івана Павла ІІ, «особлива місія». Глава Ватикану відзначив ту старанність, з якою правовірні послідовники блаженного Ескриви віддаються роботі, молитві, вірі, процитувавши 271-й параграф із книги «Шлях» Хосе Марії Ескриви як параграф бойового статуту: «Настав час відкинути всі сумніви й надалі дотримуватися апостольських починань».

Кількість центрів, що їх відкриває прелатура в усьому світі, постійно зростає. Критики називають Орден таємничою силою, що проникнула у верхні ешелони політичної влади на п’ятьох континентах. Особливе питання — активність довірених осіб Ордену в міжнародних організаціях. Папська прелатура багатша за більшість країн третього світу. У «третьому Римі» Орден діє надтаємно. За даними Міністерства юстиції РФ, на території Росії не зареєстровано жодного представництва, філії чи іншої організаційної структури Opus Dei.

У Ватикані не всі підтримують концепцію особистої прелатури Opus Dei. Серед тих, хто не визнавав такої ідеї, був і найближчий помічник Павла VI кардинал Джованні Бенеллі. Через місяць після створення прелатури, наприкінці 1982 року, він раптово помер від серцевого нападу. З того часу, як вважає багато дослідників, папські володіння суворіше контролюються членами Opus Dei. Не всі вони заявляють про своє членство, як, скажімо, особистий секретар глави Ватикану монсиньйор Станіслав Дзівич, один з впливових членів Римської курії єпископ прелатури Opus Dei Хуліан Еранс — співголова папської Ради.

Питаннями інформації і преси у Ватикані займається Хоакін Наварро-Вальє, мирянин, «нумерарій» Opus Dei, що дотримується целібату. Під час візиту Папи в Україну Наварро-Вальє висловлював досить вульгарні як для дипломатичної особи коментарі на адресу Російської Православної Церкви. Не дивно, що багато ліберальних католиків називають Opus Dei не інакше, як Ostopus («Спрут») чи «Свята мафія». «Їхнє царство прийде» — застерігає Роберт Хатчінсон у заголовку свого останнього дослідження «таємного світу» Opus Dei. Ескрива, на думку автора, це просто властолюбний «мегаломаньяк», який намагається контролювати церковне життя Іспанії. Він отримав від Франко гроші, владу і таємну агентуру.

Через місяць після виборів новим президентом США став Джордж Буш-молодший. В американському католицькому виданні National Catholic Register з’явилося незвичайне послання... від святого Томаса Мора. Привітавши Буша з перемогою, історичний персонаж зазначив, що рішення Верховного Суду — про припинення підрахунку голосів — випало на 12 грудня 2000 року — день церковного свята на честь Богоматері Гваделупської. Автор листа пояснює: «Як вам, сподіваюся, відомо, його святість Папа Іван Павло ІІ у своєму Апостольському посланні від 31 жовтня назвав мене Святим Заступником державних діячів і політиків». З цього робиться висновок, що допомога заступника потрібна всім, зокрема Бушу. У своєму листі «небесний заступник» радить президенту зробити візит у Рим, зустрітися з Папою і прислухатися до його слів. Послання завершується натяком, що один з друзів автора може виступити посередником між президентом і Небом. Адреса друга: у двох кроках від нових апартаментів Буша на Авеню, у будинку з великим портретом Томаса Мора у формі кольорового вітража, що займає цілий віконний проріз. Цей будинок №815 стоїть на 15-й вулиці, посередині між соборами св. Матвея і св. Патрика. Це за 500 м від резиденції голови адміністрації США. У будинку — Католицький інформаційний центр (СІС). Керівник цієї світської за своїм статусом установи (він же автор листа Бушу) батько Джон Макклоскі чекав відповіді недовго...

На 30-й день після інавгурації нового президента Білий дім, маючи точні координати, наніс нищівний інформаційний удар. Так само замаскований, як і натяки публіциста Томаса Мора на заступництво Божої Матері в особі Верховного Суду і брата президента Джеба Буша — губернатора штату Флорида, де і було вирішено результати виборів після того, як Верховний Суд постановив припинити процедуру перерахування голосів. Безумовно, у делікатній формі було дано відповідь і «владі» в особі Івана Павла ІІ. Віртуальний удар по об’єкту з портретом небесного заступника Буша нанесли спецслужби, заарештувавши 18 лютого за підозрою в шпигунстві на користь Москви співробітника ФБР Роберта Хансена.

Незабаром у пресі з’явилася інформація, що Хансен є ортодоксальним католиком і належить до таємної організації Opus Dei (у перекладі з латини — «Божа справа»). Главою її вашингтонського приходу, випадково, чи ні, виявився батько Джон Макклоскі ІІІ. Він змушений був спростувати чутки щодо таємного членства в Opus Dei директора ФБР Луїса Фрі, членів Верховного Суду Антоніна Скаліа і Кларенса Томаса. Їхні голоси, до речі, забезпечили прийняття вердикту на користь Буша... Але усі вже знають, що чотири роки тому Кларенс прийняв католицтво під впливом сина свого колеги священика Поля Скаліа. Дружина судді Маурін Скаліа відвідує «духовні заняття» Opus Dei.

У США найбільший центр Opus Dei розміщено в недавно відбудованому сімнадцятиповерховому будинку на Манхетені в Нью-Йорку. Попередня штаб-квартира була по-сусідству, де на Вол-стріт у Сіті-банку і банкірському будинку «Меріл Лінч» до 1981 року працював фінансист Джон Макклоскі, що став згодом священиком і публіцистом. Вашингтонську парафію Opus Dei було недавно обновлено. Меса, що її відслужив у капличці Католицького інформаційного центру кардинал Джеймс Хікі в присутності прелата Opus Dei Хав’єра Ечеварріа і кількох єпископів, відбулася 14 вересня 2000 року. До неї приурочили відкриття й освячення бронзової скульптури Хосе Марії Ескриви. Через три місяці, у грудні, Джон Макклоскі написав листа Бушу. І тоді ж ФБР і ЦРУ, за офіційними даними, відкрили оперативну справу і почали стеження за Хансеном.

Члени Opus Dei повторюють: «Ми — асоціація людей, у яких винятково релігійна й апостольська мета».

У неділю 6 жовтня 2002 року в Римі зібралося не менше 300 тисяч прочан з 84 країн світу. На вулицях можна було зустріти прочан з Індії, Латинської Америки, Філіппін, була навіть група з естонського міста Тарту. У вічне місто така маса людей стікалася для участі в урочистостях з нагоди долучення до лику святих іспанського священика Хосе Марії Ескриви де Балагере — засновника Opus Dei. Церемонію прославляння нового святого очолив Папа Римський Іван Павло ІІ, який здійснив за час свого понтифікату рекордне число канонізацій — 464. Ця подія оживила дискусію навколо Хосе Марії Ескриви де Балагере і його дітища Opus Dei.

Річ у тім, що і Балагере, і його організація є досить спірними феноменами, єдності в їхніх оцінках немає навіть у католицьких колах. Колишні папи, особливо Іван ХХІІІ і Павло VI, ставилися до Opus Dei з деякою обережністю, але Іван Павло ІІ цілком і беззастережно підтримував цю організацію, і саме він ініціював процес канонізації засновника Opus Dei — Хосе Марії Ескриви де Балагере.

Колишній член Opus Dei Марія дель Кармен Тапіа у книзі «Переступи порог: життя в Opus Dei» обвинувачує організацію в «промиванні мізків», у культі особи засновника. Загалом, на її думку, це щось на кшталт «католицьких талібів».

І, нарешті, іспанський богослов Хуан Мартін Веласко так говорить про Балагере: «Ми не можемо брати за християнський зразок життя людини, яка служила державній владі й використовувала цю владу для поширення впливу організації, людини, яка послуговувалася непрозорими засобами, не підкорювалась настановам Папи, якщо вони не збігалися з її думкою».

Наприкінці зазначимо, що нинішній «прелат» Opus Dei, іспанський єпископ Хав’єр Ечеварріа Родрігес заявив, що комісія з канонізації Ескриви де Балагере отримала сотні повідомлень про появу Божої благодаті, тобто про чудеса, що відбулися завдяки заступництву тепер уже святого Хосе Марії.

З 1991 року існує група, яка називається Інформаційна мережа діяльності Opus Dei (Opus Dei Awareness Network, ODAN), вона займається просвітницькою роботою за принципом «проблемних питань». ODAN складається з колишніх членів Opus Dei.

Згідно з ODAN, нові члени Opus Dei дають згоду вступити в групу до того, як вони зрозуміють, які виникають після цього вступу зобов’язання. Потім їм нагадують, що вони дали обіцянку і якщо вони її не дотримуватимуться, то «Бог відвернеться від них». Тим, хто усе ж таки вирішує залишити Opus Dei, погрожують, «що вони будуть позбавлені Божої благодаті, а то й прокляті».

Організація національного відродження. Про масштаби і рівень організації цього в’єтнамського таємного товариства, як і раніше, нічого невідомо. Однак з 2001 року воно викликало ажіотаж у країні, значною мірою в результаті кампанії написання листів. Тисячі листів групи, адресовані в усі основні ЗМІ з усіх кінців країни вимагали відсторонення від влади Компартії В’єтнаму. В листах висувалася вимога скасувати четверту поправку до В’єтнамської конституції, де сказано, що Компартія В’єтнаму є виразником сподівань в’єтнамського народу і вірна марксистсько-ленінській ідеології і соціалістичним ідеалам Хо Ші Міна. В одному з листів говорилася: «Компартія — це не робоча партія. У ній багато суперництва і фракційності. Однак їй вдається підтримувати абсолютну владу над в’єтнамським народом, завдяки четвертій поправці вона пригноблює релігійні групи, придушує будь-яку соціальну активність, яка може загрожувати її існуванню».

Орден нових Тамплієрів. Засновник цієї групи — Йорг Ланц фон Лібенфельс, цистерціанец (чернець примикав до Ордену бенедиктинців), видавав журнал чорної магії й еротики, який називався Ostara. Лібенфельс мав вплив на Адольфа Гітлера. Свастику саме цієї групи Гітлер використав для емблеми нацистської партії. Ця свастика була символом середньовічних Тевтонських лицарів.

Ордо Темплі Оріентис. OTO (Орден східних тамплієрів, він же Орден Храму Сходу) не визнає жодних законів, що регламентують людські відносини. Його єдиний закон: «Робіть усе, що у ваших силах, це і є Закон». Він бачить своє покликання в забезпеченні високої мети — свободи особи, її спрямуванню до світла, мудрості, розуміння, знання і влади через красу, відвагу, розум, на основі всесвітнього братерства.

Засновник ОТО — Карл Кельнер, багатий німецький підприємець, посвячений наприкінці ХІХ століття у стародавню традицію магіки (вимовляється з буквою «до» для того, щоб відрізняти її від трюків досвідчених магів) і містики трьох мудреців під час свого перебування в Азії з метою пізнання мудрості. На основі цих знань Кельнер створив власне таємне товариство, яке назвав Герметичним братерством світла. Тепер секта відома за назвою ОТО.

Група відрізнялася від масонів тим, що жінки могли бути її повноправними членами, ритуали багатьох сект передбачали гетеросексуальні оргії. Партнером Кельнера у створенні ОТО був Теодор Реус — шпигун прусської секретної служби, що мав досвід роботи в таємних товариствах. Реус був професійним співаком, масонським гросмейстером і розенкрейцером, який намагався створити сучасну версію Ордену Ілюмінатів.

З політичної точки зору, ОТО була надзвичайно реакційною групою. Кельнер і Реус виявляли цікавість до «сексуальної магіки» і спільно перекладали Азійські тантричні посібники із сексу. Відповідно до їхньої теорії, сексуальні флюїди можна ефективно використовувати в алхімії, за умови правильної комбінації чоловічих і жіночих гормонів може з’явитися на світ магічна дитина — гомункулус. Коли 1905 року Кельнер помер, лідером OTO став Реус.

Найвідомішим членом OTO був Алістер Кроулі. Він примкнув до групи 1910 року. Будучи прихильником сексуальної магіки, він швидко зробив приголомшливу кар’єру в OTO — зійшов на саму вершину організації. Нижчим ступенем ОТО була M:.M:.M:., із двокрапкою і крапками між літерами.

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Парсонс народився в Лос-Анджелесі 2 жовтня 1914 року. Його мати Рут Віржинія Вайтсайд була заможною жінкою, яка займалася окультизмом, його батько Марвел Парсонс, виходець з ірландської родини, причетний до створення лінз для телескопа. Батьки назвали Парсонса Марвелом, однак пізніше він став відомий як Джек. Парсонс зростав у Пасадене (штат Каліфорнія). В ОТО у нього були такі імена: Брат Беларіон, Антихрист, Консорт Вавилона. Якось Парсонса зняли на плівку під час його статевого акту зі своєю матір’ю. Він також займався таким збоченням як скотолозтво. Попри це Парсонс обіймав високі посади, пов’язані з державними таємницями, зокрема в Національній Раді оборонних досліджень ВМС США, СВ США, Верховному Суді Лос-Анджелеса, поліцейському управлінні Лос-Анджелеса та уряді Ізраїлю. 1950 року Парсонса викрили в передачі секретних документів із ракетних оборонних технологій США Ізраїлю. Однак його так і не було притягнуто до відповідальності через втручання в цю справу в 1951 році директора ФБР і масона Едгара Гувера.

Парсонс, який прагнув у всьому бути схожим на свого кумира доктора Франкенштейна, намагався, відповідно до його власних заяв, створити життя з мертвої природи за допомогою «магіки». Він говорив, що сам з’явився на світ як гомункулус. Парсонс загинув 1952 року у віці 37 років під час вибуху в штаб-квартирі ЛРТ у Пасадене.

Є інші зв’язки між ОТО і космосом. ОТО заснував один зі своїх перших храмів на горі Паломар, який пізніше став обсерваторією «CalTech» з 200-дюймовим телескопом. ОТО майже припинив свою діяльність під час Другої світової війни. Кроулі занедужав і тому вся поточна работа лягла на плечі Карла Гермера (також відомого як Брат Сатурнус X), який заявив, що ОТО більше не прийматиме нових членів. Протистояння між фракціями ОТО посилилося. 1947 року помер Кроулі. Боротьба пішла на спад аж у 1960-х роках після смерті Гермера.

Настав період хаосу. Він тривав доти, поки 1969 року ОТО не очолив Грейді Макмерфі, друг Кроулі. Макмерфі відкрив організацію для нових членів, однак вона залишалася роздробленою.

Сонячну Ложу ОТО у Сан-Бернардіно заснував Морі Макколі, власник похоронного бюро, власним коштом. Макколі був одружений з Барбарою Ньюмен, колишньою моделлю і донькою відставного полковника ВВС із Ванденберга. Група жертвувала гроші у цьому жорстокому, охопленому війною світі, що вплинуло на Чарльза Менсона, і він потрапив у ложу. У злочинному світу Лос-Анджелеса окремі відгалуження ОТО «прославилися» своїм тяжінням до садомазохізму, нелегальної наркоторгівлі, вживання крові, сексуальних домагань до неповнолітніх й убивств. У Ріверсайдській групі ОТО були поширеними наркотики, безладний секс.

Коли Макмерті вийшов у відставку в ступені Каліфа, йому на зміну прийшов нинішній лідер ОТО Вільям Бриз, офіційно відомий у «магічному» світі як Гіменей Бета. З 1996 року ОТО має відгалуження по всьому світу (у 42 країнах), у яких загалом близько трьох тисяч членів.

Керівний орган OTO у США — Велика Американська Ложа, що нараховує сотні членів у 45 громадах понад 26 штатів.

Членство в ОТО персональне. Імена й адреси членів зберігаються в таємниці. Є два типи членів: прихильник і новачок. Прихильники — тільки заочні члени ОТО. За плату вони можуть одержувати друковане видання ОТО «Магічний зв’язок» (The Magickal Link). Охочі стати партнерами пишуть за адресою: Ordo Templi Orientis Associate Memberships P.O. Box 430 Fairfax, CA 94978.

Новачки проходять церемонію фізичного випробування для отримання статусу. Є 18 ступенів для посвячення членів ОТО, 11 мають номера, 7 — без них.

Нижчий нульовий ступінь називається «Мінерва». Отримання наступного ступеня відбувається тільки за запрошенням. Перший ступінь — «Чоловік і Брат». Другий ступінь — «Маг». Третій — «Головний Маг». Перші три ступені засновані на етапах йоги кундаліні і являють собою «шлях людини у Вічність». Четвертий ступінь має такі назви: «Досконалий Маг», «Компаньйон Святого Королівського Ковчега Еноха», «Князь Єрусалима». П’ятий, шостий і сьомий ступені відомі як «Любляча Трійця». П’ятий ступінь називається «Суверенний Князь Розенкрейцерів», «Лицар Пелікана й Орла», «Лицар Червоного Орла» і «Член Сенату Лицарських Герметичних Філософів». Шостий ступінь — «Прославлений Лицар (Tампліер) Ордену Кадош», «Кавалер Святого Грааля», «Великий Командир-Інквізитор», «Член Великого Трибуналу», «Князь Королівської Таємниці». Сьомий ступінь називається «Найпрославленіший Суверенний Великий Генеральний Інспектор» і «Член Вищої Верховної Ради».

Восьмий, дев’ятий і десятий ступені називаються «Трійцею Пустельника». Восьмий ступінь — «Створений Первосвященик Іллюмінати» і «Епопт Іллюмінати». Дев’ятий — «Посвячений у Святилище Знань». Десятий — «Рекс Суммус Санктиссимус». Десятий ступінь — «Національний гросмейстер».

Члени найвищих ступенів мають отримати знання з герметичної філософії, кабали, магіки і йоги, що готує посвяченого до відкриття і застосування Вищої Таємниці.

Упало Майомбе. Як і Сантерія, Упало Майомбе (також відома як Упало Монте) є таємною проповідуваною рабами африканського походження релігією в Центральній і Південній Америці. Нині її сповідають африканські та іспаномовні нащадки. Упало Майомбе зародилася в Центральній Африці в народі банту — регіоні, де зараз Конго й Ангола. Сьогодні ця релігія найактивніше проповідується на Кубі, Сурінамі та Бразилії.

Прихильники Упало вважають, що основою цього світу є духи, а їхні ритуали дають можливість єднання з ними. Медіуми Упало встановлюють канали спілкування з іншими світами через небіжчиків і природу. Вищі духи, вважають вони, живуть у людині і природі — морі, вітрі та блискавці.

Центральне місце ритуалів Упало — це казан (нганга чи пренда) зі святими кістками, ціпками (палос) і землею. Казан — це дім духів, небіжчик — ланка між живими та іншими духами.

Для сповідування Упало Майомбе в християнському світі багато первісних символів було замінено символами християнства. Зокрема, послуговуються зображеннями християнських святих і хреста. Найчастіше святі використовуються в ритуалах Упало в Колумбії і Венесуелі.

Посвята в Упало передбачає церемоніальний обряд — Раяменто (дряпання). Під час цього обряду наносять мітки на шкіру, після чого новий член потрапляє під захист конкретного духу — того, що захищає його чи його хрещеного батька. Членів групи посвячують у наступний рівень, коли в них з’являється власний казан. Таким чином, вони стають Тата чи Яя (батьком чи матір’ю).

Що це за кістки в казані? Іноді їх приносять з місцевого цвинтаря. В одній з публікацій агентства АП зазначалося: «Одну з жінок, Міріам Мірабел (60 років) притягли до кримінальної відповідальності за проведення культу з використанням трупів, викрадених з міських цвинтарів, для проведення релігійних обрядів. Вона була жрицею Упало Майомбе».

Пенітентес («Грішники, що розкаюються»). В американському штаті Нью-Мексико живуть флагеланти (члени секти релігійних фанатиків, що існувала в XIII — XV ст. у Західній Європі, які сповідують прилюдне самобичування як спокуту гріхів). За Католицькою Енциклопедією 1914 року, «Hermanos Penitentes — це товариство, котре практикувало як спокуту гріхів покарання різками, носіння важких хрестів, імітацію розп’яття на хресті і зв’язування кінцівок для погіршення кровообігу. На початку ХІХ ст. його представників найбільше було в штатах Колорадо і Нью-Мексико. Аж до 1890 року товариство існували відкрито; нині воно дотримується таємності, однак не надто жорсткої. Hermanos Penitentes складається з чоловіків. У другій половині ХІХ століття зрідка допускали жінок і дітей. У товаристві немає якихось керівних органів. Кожна його гілка діяла незалежно. Старший у ній — hermano mayor (старший брат) — має абсолютну владу і, зазвичай, обіймає цю посаду довічно. Решта посад нагадує посади інших таємних товариств. Обряд посвяти, проведений у Страсний тиждень, дуже простий, за винятком підсумкового іспиту.

Двоє чи більше пенітентесів супроводжують кандидата до morada (дім, де відбуваються збори) після низки запитань і відповідей, що стосуються загалом молитви, після чого його впускають. Потім його у різний спосіб принижують. Спочатку він миє всім ноги, стоячи перед ними на колінах; потім читає довгу молитву, просячи прощення в усіх присутніх за можливі образи. Якщо він скривдив когось із присутніх, то отримує від нього удар різкою по оголеній спині. Після цього починається останній, найсуворіший, іспит: на плечах кандидата шматком кременя роблять чотири-шість надрізів у формі хреста.

Коли територія штату Нью-Мексико була під мексиканським правлінням, різками сікли на вулицях і в церкві. Після того, як він перейшов під юрисдикцію США, ці екзекуції відбувалися вже в morada. Членів товариства сікли короткими різками з рослини amole, що називалися disciplina.

У середині ХІХ ст. члени товариства виходили з morada оголеними до пояса, січучи себе різками. Колону очолювали acompanadores (ескорти), що тягли важкі хрести. Процесію також супроводжували псалмоспівці. На дерев’яному візку стояла людина в образі Смерті, готова вистрілити стрілкою з цибулі. Цей урочистий хід рухався вулицею до церкви. Пенітентес входили в церкву і молилися, потім, відродженими, поверталися в morada.

У Страсну п’ятницю одного з членів групи прив’язували до хреста. Наприкінці ХІХ ст. імітацію розп’яття на хресті припинили, а піддавали покаранню різками таємно. Коли вмирав хтось із членів групи, його вносили в morada і протягом кількох годин сікли різками. Самокатування як частина релігійних ритуалів уперше виникло в Італії в ХІІІ ст., потім — в Іспанії і Латинській Америці в 1500-х роках. Вважається, що розвиток таємних товариств на основі цих ритуалів почався не раніше ХІХ ст. Вважається, що ці організації досі існують у деяких частинах Мексики, Центральної і Південної Америки. Католицька церква не засуджує таке самокатування, однак вона намагалася взяти його під контроль за часів Папи Римського Леві XIII.

Пенітентес штату Нью-Мексико бере свій початок від ранньої Францисканської групи, відомої як Третій Орден Святого Франциска, що виник у 1600-х роках. Хоча францисканці використовували покарання різками, у них не було мети наносити собі рани. Вони входили в церкву босоніж і носили тільки маленькі хрести. З часом покарання різками стали жорсткішими, а вага хрестів — більшою.

Піфагорійці. Піфагорійці, група містичних математиків, що жили в Греції приблизно в 350 р. до Р.Х., становили перше відоме таємне товариство з системою ступенів. Його члени проходили низку посвят, з кожним новим ступенем дізнаючись про нові таємниці товариства. Вважається, що Платона навчили геометрії піфагорійці. Секрети групи стали відомими з геометрії Евкліда близько 300 року до Р.Х.

Піфагорійці назвали себе так на честь Піфагора, математика, який жив до 500 року до Р.Х. Відомо, що Піфагор жив після Гомера, але до Сократа. Сучасна геометрія, як і раніше, користається формулою визначення довжини гіпотенузи (a² + b² = c²), відомої як Теорема Піфагора. Піфагор, як стверджується, довідався про геометрію під час відвідування Єгипту.

Відомо, що члени групи листувалися, використовуючи математичні терміни, бачачи у своїх теоремах і рівняннях прояв філософських таємниць. У часи піфагорійців релігія, наука і магія вважалися складником єдиного поняття — способу розуміння Божих шляхів. Якщо сьогодні в нас існує чітке розмежування жреців і математиків, то тоді такого поділу не існувало.

Пріорат Сіону. Зовсім невідомий до середини ХХ століття, Пріорат Сіону, чи Сіонський монастир, ймовірно, був попередником лицарів-тамплієрів і нинішнім зразком для таємних товариств, що пішли від нього. Пріорат Сіону стверджував, що йому відома справжня історія Христа. Той відтинок часу, коли жив Ісус, і перші згадки про нього, що дійшли до наших днів, розділяють цілі століття. Цьому є два пояснення. Перше: Ісуса ніколи не було, його вигадали, щоб створити релігію. Друге: з виникненням релігії усі факти життя Ісуса було знищено, щоб церковна версія його біографії була єдиною.

Про існування Пріорату Сіону вперше стало широко відомо 1956 року з французьких засобів масової інформації. Інформація являла собою спробу узгодити в часі розрізнені матеріали, в яких, як передбачалося, було одне джерело. Серед цієї інформації існували документи, що називалися Секретними Досьє. Там було викладено історію групи, зокрема список її гросмейстерів. У Секретних Досьє було генеалогічне древо, що його досліджував, як стверджувалося, Анрі Лобіно.

Пріорат Сіону, відповідно до документів, було засновано 1090 року Готфре де Буйоном, герцогом Нижньої Лотарингії, нащадком Чарльза Великого, який очолив Перший хрестовий похід у Святу Землю, щоб вигнати мусульман з Єрусалима. Справжня назва товариства — Рицарі Ордену Святої Діви Сіону, оскільки Сіон — це єврейська назва Єрусалима. Орден отримав свою назву від абатства Нотр Дам дю Монт де Сіон (Свята Діва гори Сіон), що на горі Сіон — високому пагорбі на південь від Єрусалима. Цей пагорб, своєю чергою, було зведено на руїнах Візантійської базиліки, відомої тоді як «Мати всіх Церков». За одним з документів ХІХ століття, абатство населяли августинські каноніки.

1178 року Папа Олександр III видав документ, де перераховано володіння Ордену Сіону. У ці володіння входили будинки і великі ділянки землі в Піккардії у Франції (зокрема, Сен-Самсон в Орлеані), у Ломбардії, Сицилії, Іспанії і Калабрії; а також чимало ділянок у Святій Землі, зокрема Сен-Леонар в Акрі). До Другої світової війни в архівах Орлеана було не менше 20 томів, що стосувалися Ордену Сіону. Під час бомбардувань міста 1940 року всі вони, за винятком трьох, зникли.

Багато дослідників вважають, що Пріорат причетний до створення Ордену лицарів-тамплієрів, що Пріорат Сіону і Лицарі-тамплієри були єдиними до 1188 року, коли Єрусалим знову перейшов до мусульман. Приводом до поділу нібито став «зрубаний в’яз». За легендою, в’яз, коли його зрубали, упав, розділивши їх на дві групи. Дерево і справді росло на священному полі біля фортеці Гісор. Під час зустрічі на цьому полі англійського короля Генрі II з французьким королем Філіпом II був жаркий сонячний день, і тільки це дерево кидало єдину тінь. Генрі II і його воїни першими прибули на зустріч і зайняли це тінисте місце. Коли з’явився Філіп ІІ, він змушений був стати під сонце. Так зав’язалася битва за дерево, у якій перемогли французи. Філіп, розлютившись, наказав зрубати дерево. Багато хто, однак, вважає, що під «зрубаним в’язом» мається на увазі щось символічне. Навіть за часів Середньовіччя вести кривавий бій за тінь під деревом було маячнею. Авторитетні дослідники гадають, що в легенді щось упущено, можливо, те, чого не можна оприлюднювати.

Відповідно до документів, Орден Тамплієрів вийшов з-під контролю Пріорату Сіону після того, як було зрубано в’яз. До 1188 року в Тамплієрів і Пріорату Сіону був спільний гросмейстер. Після згаданого інциденту Пріорат обрав власного гросмейстера, відокремившись від Тамплієрів. Першим був Жан де Гісор. Того ж самого 1188 року Орден офіційно перейменували з Ордену Сіону на Пріорат Сіону. Тоді ж Пріорат дав кілька додаткових назв Ордену. Перша — «Ормус», значення якого невідоме. Друга — «Орден правдивих розенкрейцерів». За п’ять століть до цього була ще одна організація — «Розенкрейцери».

Орден Тамплієрів у результаті переслідуння церквою з’явився в Англії і Шотландії. Пріорат Сіону залишився у Франції. Найчисленнішим був Пріорат Сіону в Орлеані (Франція), у ХІІ столітті його санкціонував король Луї VII.

Дехто дотримується думки, що доки Пріорат Сіону і Орден лицарів-тамплієрів були однією організацією, Тамплієри були публічною ширмою Пріорату — його військовою і діловою структурою. Вважається, що метою Пріорату Сіону було відродження династії Меровінгів, чиє генеалогічне древо усе ще існує і сягає Дагобера II, а можливо, й Ісуса з Назарета.

Таємниця Пріорату Сіону було розкрито так: 1885 року 33-річного священика Франсуа Беранже Соньєра призначили в Ренн-ле-Шато. Село лежало на східному підніжжі Піренеїв. У доісторичні часи ці землі кельтські племена, що їх населяли, вважали священними. На початку ХІІІ століття під час Альбігойського походу, що викорінив Катарів, село захопила церква. У 1360-х роках ці землі спустошила чума.

Тут за часів Соньєра жило близько 200 осіб. Лише за кілька миль на південний схід від села стриміли руїни середньовічної фортеці, яка свого часу була центром Рицарів-тамплієрів, а за милю на схід — руїни помістя Бертрана де Бланшфора, четвертого гросмейстера Тамплієрів.

Його церкву було побудовано 1059 року на честь Марії Магдалени. Під церквою були вестготські руїни, датовані ще VІ століттям. Через шість років Соньєр вирішив дати лад старій церкві. Коли він відсунув кам’яний вівтар, що лежав на двох вестготських колонах, то знайшов чотири пергаменти в запечатаних дерев’яних футлярах.

У двох пергаментах були генеалогічні древа. Одне датоване 1244 роком, тим самим роком, коли скарб — золото, срібло і монети — катарів востаннє бачили в Монсегурі, що за півдня їзди конем від Ренн-ле-Шато. Інший був датований 1644 роком.

Інші два пергаменти належали Антуану Бігу, особистому священику родини Бланшфора, їх було написано в 1780-х роках. В одному з пергаментів були слова, написані разом, і букви, вставлені між словами. Можливо, це був якийсь код.

Соньєр продовжував реставрацію і незабаром знайшов різьблену плиту, датовану VІІ і VІІІ століттями. Відповідно до деяких джерел, під плитою лежали людські останки. На церковному цвинтарі були надгробки, датовані VІІ і VІІ століттями. На одному з них напис: «Марія, маркіза д’отпул де Бланшфор». То, вочевидь, був шифр: якщо поміняти місцями деякі букви на надгробку маркізи, то можна було прочитати — «Королю Дагоберту II і Сіону належать ці скарби, і він тут похований». Це послання повторювалося в шифрах пергаментів, виявлених Соньєром. У кожнім з них були дивні помилки. Тіло Ісуса заносили в гробницю вночі, а не вдень, як це було за церковними канонами. На одному з орнаментів було зображено дитину, загорнену в шотландський плед. Через п’ять років після початку ремонту церкви раптом бідний священик почав витрачати великі суми грошей. Він побудував високу вежу, з якої було видно сусідню гору, і назвав її Вежою Магдалени.

Ремонт церкви завершили, але дивним чином: над головним входом був напис — «ЦЕ МІСЦЕ ЖАХЛИВЕ»; посередині стояла огидна статуя Асмодея, так званого охоронця таємниць; стіни було традиційно прикрашено зображеннями кальваріїв (приблизно 14 зображень хресного шляху Ісуса), але ці зображення відрізнялися від інших, досі бачених.

Окрім цього дивного багатства, що просто-таки звалилося на Соньєра, до нього почали приїжджати високоповажні гості, зокрема ерцгерцог Йоганн Сальватор фон Габсбург, двоюрідний брат австрійського імператора Франца Йосипа.

17 січня 1917 року в Соньєра стався напад. Йому викликали священика для передсмертної сповіді й соборування. Священик відмовився здійснювати соборування й одразу поспішив залишити вмираючого. Він був чимось дуже вражений. За легендою, священик після цього ніколи вже не усміхався. Через п’ять днів після нападу Соньєр помер. Його економка і помічниця Марія сказала, що знає страшну таємницю, яку відкриє тільки перед смертю. Але в неї також 1953 року стався напад. Вона втратила дар мови і не змогла повідомити цю велику таємницю.

Під час Другої світової війни німецькі війська проводили розкопки в районі Ренн-ле-Шато. Про причини їх, як і про результати, нічого невідомо.

Свідченням існування Пріорату Сіону є хартія, видана Ордену королем Луї VII. Є також папська булла, що підтверджує володіння Ордену. Ймовірно, вони існували до 1940 року — до німецького бомбардування Орлеана.

Багато дослідників зазначали, що історія Європи стала б нам зрозумілішою, якби ми взяли до уваги існування Пріорату Сіону і його таємниці про Христа. Тоді б відкрилися й інші таємничі події, такі як спроба церкви знищити катарів, придушити лицарів-тамплієрів, убивство короля Меровінгів Дагобера II. Прагнення церкви знищити генеалогічну гілку Ісуса свідчить про існування безпосередньої загрози владі церкви.

Дехто з гросмейстерів у списку Пріорату Сіону — видатні люди, інші — огорнуті таємницею. Після знайдення списків потрібна була тривала і кропітка робота, аби виявити деяких лідерів Пріорату. Коли дослідження було завершено, то з’ясувалося, що всі імена не тільки реально-історично, а й між більшістю з них існує зв’язок.

Ось список гросмейстерів Пріорату Сіону, у порядку, записаному в Секретних Досьє. Роки їхнього можливого правління також зазначено в біографічних даних:

Жан де Гісор (1188 — 1220). Народився 1133 року, помер 1220 року, був багатим землевласником і васалом короля Англії. Перший незалежний правитель Пріорату Сіону після «зрубаного в’яза». Нащадок династії Меровінгів, теоретично нащадок Ісуса.

Марі де Сен-Клер (1220 — 1266). Про цю жінку відомо мало, тільки те, що вона була спадкоємицею Генрі де Сен-Клера, барона Россліну в Шотландії, що брав участь у Першому хрестовому поході. У Росслині є Росслинська каплиця, побудована в 1400-х роках, де виявлено багато масонських і розенкрейцерівських позначень. Можливо, вона була другою дружиною Жана де Гісора, але підтверджень цьому не знайдено. Мати Марі — Ізабелла Левіс.

Гійом де Гісор (1266 — 1307). Народився 1219 року, внук Жана де Гісора, який, як вважається, перетворив Пріорат Сіону на «закрите масонство». Запис, датований 1244 роком, свідчить, що він був рицарем і, ймовірно, брав участь у Шостому хрестовому поході, у Єгипті, оскільки офіційно був прийнятий в Орден Корабля і Подвійного Півмісяця (для ветеранів цього походу) Луї IX.

Едуард де Бар (1307 — 1336). Народився 1302 року. За документами Пріорату, став гросмейстером ще в п’ять років. Внук короля Англії Едуарда I і племінник Едуарда II. Його донька вийшла заміж за представника родини Лорен. У шестирічному віці Едуард брав участь у бої з герцогом Лоренським. Його захопили і тримали в полоні шість років, звільнили, коли йому виповнилося дванадцять років. Загинув 1336 року, коли втонув корабель. Той факт, що Едуард став гросмейстером у такому ранньому віці, свідчить про те, що гросмейстерів обирали радше з огляду на їхній родовід, а не за іншими якимись характеристиками.

Жанна де Бар (1336 — 1351). Старша сестра Едуарда, народилася 1295 року, внучка Едуарда I, племінниця Едуарда II. Вийшла заміж за графа Воррена 1310 року, розлучилася з ним 1315 року, після відлучення чоловіка від церкви за перелюбство. Хоч вона й жила під час війни між Англією і Францією (Столітня війна), проте підтримувала дружні відносини з обома сторонами, регулярно відвідувала обидві країни. Вмерла в Лондоні 1361 року.

Жан де Сен-Клер (1351 — 1366). Про нього відомо дуже мало, тільки те, що він народився приблизно 1329 року, його дід був одружений з тіткою Жанни де Бар.

Бланш д’Еверо (1366 — 1398). Народилася 1332 року, була також відома як Бланш де Наварр, донька короля Наваррського. 1349 року вийшла заміж за Філіпа VI, короля Франції. 1359 року стала графинею Гісорською. Померла в Гісорі 1398 року.

Ніколя Фламель (1398 — 1418). Знаменитий алхімік, перший гросмейстер Пріорату Сіону, який не мав високого родоводу. Народився близько 1330 року, був паризьким переписувачем раритетних книг. Окрім алхімії, виявляв цікавість до герметики і кабалістики. Фламель писав, що книгою, яка змінила все його життя, стала прочитана ним у 13 років «Священна книга юдея Авраама» — князя, священика, левіта, астролога і філософа юдейського роду, який Бог у гніві своєму розсіяв серед галлів. Фламель читав цю книгу протягом наступних 21 року. 1382 року в Ліоні він познайомився з євреєм, який пояснив йому ті місця книги, які здавалися йому загадкою. 17 січня 1382 року, того самого дня, коли в Соньєра трапився напад, Фламель нібито стверджував, що він уперше перетворив олово на золото. (Хоча багато дослідників книги з довгою назвою жодних свідчень перетворення олова в золото там не знайшли.) Є підозра, що Фламель розпустив ці чутки про перетворення олова на золото, аби пояснити причину тодішнього свого збагачення. Перед смертю 1418 року він володів тридцятьма будинками в Парижі, заснував чотирнадцять лікарень, побудував десять церков і каплиць у Парижі, і стільки ж у Болоньї.

Рене д’Анжу (1418 — 1480). Народився 1408 року, отримав прізвисько Добрий король Рене, був батьком Маргарити Д’анжу, яка вийшла заміж за англійського короля Генрі VI, важливу фігуру у Війні Троянд. Можливо, він був пов’язаний з Жанною Д’арк. Якийсь час у нього працював Христофор Колумб. Є думка, що Рене мав стосунок до Священного Граалю. Він був одним з учасників зародження Ренесансу.

Список гросмейстерів Пріорату загалом бачиться правдивим. Більшість імен так чи інакше пов’язані з попередніми й наступними іменами у списку. За винятком Рене Д’анжу і Ніколя Фламеля. Якщо між цими двома персоналіями і був якийсь зв’язок, то він не зафіксований в історії.

У Рене Д’анжу протягом його життя було багато титулів: король Угорщини, Неаполя, Сицилії, Арагони, Валенсії, Майорки і Сардинії; герцог Калабрії, Анжу і Лорена; граф Бара, Провансу, П’ємонту і Гіси.

Рене Д’анжу, ймовірно, став гросмейстером Пріорату Сіону в десятирічному віці. Саме тоді його було офіційно посвячено в Орден білих шукачів, про який нічого не відомо, навіть того, чи має він якийсь стосунок до Пріорату. Він також був протягом усього свого життя членом Ордену вірності й Ордену півмісяця, заснованих ним самим. Орден півмісяця викликав немилість Папи.

Рене прославився своїми театральними постановками «Па д’арм» при дворі Тараскон. У цих виставах актори грали в масках, їхні змови були заздалегідь приречені на провал, на турнірах лицарі імітували боротьбу один з одним.

Саме Рене Д’Анжу придумав Хрест Лорена — символічний хрест, що його перетинали дві горизонтальні лінії. Цей символ перейняв французький рух опору під час нацистської окупації країни в Другу світову війну.

Іоланта де Бар (1480 — 1483). Дочка Рене Д’анжу, народилася 1428 року. У сімнадцятирічному віці її видали заміж за Феррі, лорда Сіон-Водемонтського, лицаря Ордену півмісяця. Коли Феррі помер, Іоланта перетворила Сіон-Водемонт на центр священного паломництва Лорена. Вдруге місце набуло статусу священного (вперше — за язичництва). Про це стало відомо, коли там виявили статую язичницької галло-тевтонської матері-богині Розмер. Син Іоланти Рене, названий так на честь діда, став герцогом Лоренським. Він навчався у Флоренції. Серед його вчителів був Веспуччі, основний спонсор відомого художника періоду Ренесансу Боттічеллі.

Сандро Філіпепі (1483 — 1510). Народився 1444 року, видатний художник, більш відомий як Боттічеллі. Як і вже згадуваний Ніколя Фламелю, він був у списку гросмейстерів Пріорату. Сандро Філіпепі, ймовірно, не мав знатного родоводу, хоча він підтримував дружні зв’язки з більшістю родин, що згадуються в цьому списку. Він був наставником сина Іоланти де Бар, майбутнього герцога Лоранського. Вивчав алхімію і герметику під керівництвом таких учителів, як Веррочіо, який також навчав Леонардо да Вінчі, який наступний у списку. Передбачається, що Боттічеллі був творцем одного з найперших комплектів карт Таро. Хоча немає історичних підтверджень його схильності до езотеричних поглядів, деякі експерти з питань мистецтва звернули увагу на езотеричність його найвідоміших робіт, таких як «Примавера» («Весна»).

Леонардо да Вінчі (1510 — 1519). Народився 1452 року, найвідоміший з художників Ренесансу. Навчався разом з Боттічеллі, що передував йому на посаді гросмейстера Пріорату. Передбачається, що Леонардо був одним з перших розенкрейцерів і що систему його вірувань церква вважала за вкрай єретичну. Йому приписують той погляд, що в Ісуса був брат-близнюк. Цьому є свідчення в його роботі (наприклад, ескіз за назвою «Діва зі Святим Іоанном Хрестителем і Святою Ганною»), хоча, звичайно, існує імовірність того, що поняття «близнюк» уживалося тільки в символічному змісті і не мало конкретного змісту.

У «Таємній Вечері» Леонардо висловлює припущення, що хліб — тіло Христове і вино — кров Його є насамперед символами. Чаші, що нею, як стверджується, Христос користувався під час цього таїнства — Священний Грааль — на картині немає. Понад те, Леонардо зображує жіночу постать праворуч Христа, ймовірно — Марію Магдалену. Постаті розміщено на картині так, що в центрі вони утворять літеру «М».

Чарльз, Коннетабль Бурбонський (1519 — 1527). Народився 1490 року, один з найвпливовіших лордів Франції початку ХVІ ст. Як і більшість зі списку гросмейстерів Пріорату, Чарльз був кревно споріднений з багатьма ними. Він був праправнуком Рене д’анжу, внуком Іоланти де Бар. 1521 року полишив Францію через ворожнечу з французьким королем Франциском I. Чарльз став воєначальником імперської армії Святої Римської імперії за імператора Чарльза V. Чарльз змусив Франциска пошкодувати про ту ворожнечу, коли він на чолі імперської армії 1525 року в бою при Павії взяв у полон французького монарха. Чарльз, Коннетабль Бурбонський загинув 1527 року під час облоги Рима.

Фердинанд де Гонзак (1527 — 1575). Більш відомий як Ферранте де Гонзага, син герцога Мантуа й Ізабелли Д’ест. Його батьки були патронами Леонардо да Вінчі. Хоча в Секретних Досьє стверджується, що він був гросмейстером Пріорату до самої смерті 1575 року, однак, за іншими даними, помер 1557 року, а 1575 року помер його син Цезар. Або Фердинанд 1557 року не помер, або в документах Пріорату допущено помилку.

Луї де Невір (1575 — 1595). Племінник Фердинанда де Гонзака, Луї де Невір більш відомий як Луї де Гонзага. Брат Луї поріднився через одруження з династією Габсбургів. Його дочка вийшла заміж за герцога Лоренського. Відомо, що він був тісно пов’язаний з членами таємного товариства, наприклад з Джоном Ді, чарівником, астрологом і секретним агентом королеви, сам Луї завідував фінансами за короля Франції Генрі IV і підтримував контакти із сером Томасом Фладдом, скарбником англійської армії, що її послала королева Єлизавета I у допомогу Франції. Сер Томас Фладд був батьком Роберта Фладда, який змінив Луї на посаді гросмейстера Пріорату.

Ді (1527 — 1608) називають засновником масонства. Він був математиком і кабалістом. Королева Єлизавета, протестантка, в нагороду Ді довірила йому високу посаду в уряді. Ді часто приписується ідея створення Британської імперії. Він вивчав таємні методи і вважається найпершим таємним агентом (кодовий номер 007, пізніше використаний письменником Флемінгом для свого героя агента Джеймса Бонда). Ді цікавився методами шпигунства, вивчав текст ХV ст. «Стеганографія», написаний кабалістом Йоханнесом Тітеміусом. Англія не була світовою державою, коли Ді був на службі у королеви, однак незабаром вона стала такою.

Роберт Фладд (1595 — 1637). Народився 1574 року, філософ, визнаний лікар і прихильник герметики, що він її назвав «Розенкрейцерство». Він прийняв від Джона Ді роль вищого англійського езотерика. Хоч і невідомо, чи належав Фладд до розенкрейцерів, привселюдно він звеличував цю групу. У 1596 — 1602 роках Фладд подорожував Європою, обговорюючи езотеричні питання з інтелігенцією. Серед них був Янус Грутер, друг Йохана Валентина Андреа — наступного у списку гросмейстерів Пріорату. 1602 року Фладд став наставником Чарльза, сина Генрі Лоренського.

Фладд був посвячений у «відновлення світу» — зміна природи за допомогою впливу людського інтелекту.

Йоган Валентин Андреа (1637 — 1654). Народився 1586 року, німецький богослов і езотерик. Вважається основоположником «християнського розенкрейцерства», що, своєю чергою, породило рух розенкрейцерів. Андреа був творцем таємних товариств, відомих як Християнські союзи.

Роберт Бойл (1654 — 1691). Народився 1627 року, син графа Коркського, творець «невидимого коледжу», що згодом перетворився на лондонське Королівське товариство сприяння природним знанням — масонській організації, що надавала пристанище вченим і мислителям, які рятувалися від інквізиції. У 1670-ті роки Бойл опублікував дві праці з алхімії — «Виділення ртуті з золотом» та «Історична думка щодо знецінювання золота».

Ісаак Ньютон (1691 — 1727). Народився 1642 року в Лінкольнширі. За певними джерелами, нащадок стародавнього шотландського роду. Обраний до Королівського товариства 1672 року. Стверджується, що Ньютон провадив шпигунську діяльність проти Луї XIV. Він не був відомим масоном, однак входив був ченом Клубу джентльменів Спалдінга — організації, що вважалася «напівмасонською». 1689 року Ньютон написав «Доповнену хронологію античних царств», де спробував простежити царські генеалогічні древа до самих джерел. Він був упевнений, що в розмірах і обрисах Храму Соломона закодовано алхімічні формули.

Протягом всього свого життя Ньютон неодноразово перечитував рукопис Ніколя Фламеля, попереднього гросмейстера Пріорату Сіону, котрий, як стверджується, опанував таємниці алхімії. Ньютон не вірив у Святу трійцю і божественність Христа, він вважав, що Новий Заповіт було перекручено у V столітті. Пізніше Ньютон захопився Камісарами — групою на кшталт Катарів, що існувала в Лондоні на початку ХVІІІ ст. Перед самою смертю Ньютон, як стверджують, спалив велику частину своїх праць.

Чарльз Редкліф (1727 — 1746). Народився 1693 року, син позашлюбної дочки Чарльза II, внук передостаннього монарха Стюартів, приклав багато зусиль для продовження справи Стюартів. 1725 року заснував першу масонську ложу в Європі — в Парижі. До 1736 року був гросмейстером усіх французьких лож. Намагався повернути Стюартів на престол Редкліф, був супротивником нової королівської родини. Його захопили на французькому кораблі 1746 року і через кілька місяців стратили в лондонському Тауері. Стюарти були прихильниками масонства, вважалося, що вони створили одну з масонських груп, відому як Шотландський обряд. Ця форма масонства мала вищі ступені, ніж це практикувалося в інших ложах. Ці вищі ступені передбачали навчання античним таємницям, відомим тільки в Шотландії.

Шарль де Лорен (1746 — 1780). Народився 1744 року. Відповідно до документів Пріорату, став його гросмейстером у віці двох років. Був зятем імператриці Марії Терези (з династії Габсбургів, дружини імператора Святої Римської імперії Франциска, герцога Лоренського, що заснувала династію Габсбургів-Лоренів) і маршалом у воєнний час. Попри явну схильність до військового мистецтва Шарль регулярно програвав Прусській армії під командуванням Фредеріка Великого. По завершенні своєї військової кар’єри жив у Брюсселі. Був прибічником мистецтва. 1761 року Шарль став гросмейстером Тевтонського Ордену. Його племінник Максиміліан 1770 року успадкував посаду гросмейстера Тевтонського ордену. Відповідно до документів Пріорату, Максиміліан успадкував від дядька і титул гросмейстера Пріорату Сіону.

Максиміліан де Лорен (1780 — 1801). Народився 1756 року, племінник Шарля де Лорена, що змінив останнього в списку гросмейстерів Пріорату. Також відомий як Максиміліан фон Габсбург. Був братом Марії Антуанетти. Мрії Максиміліана про військову кар’єру зазнали краху, коли він, ще юнаком, впавши з коня, зламав ногу. Так він став священиком. Як і його дядько Шарль, він патронував мистецтва, зокрема надавав фінансову допомогу таким музикантам, як Бетховен, Моцарт, Гайдн. Під час Французької революції надавав притулок аристократичним вигнанцям. Сам він заявляв, що не належить до масонів.

Шарль Нодьє (1801 — 1844). Другорядний есеїст, однак тоді він вважався значною постаттю в літературі. Нодьє писав винятково про династію Меровингів у Франції і лицарів-тамплієрів. Однак ті праці не можна порівняти з харизматичністю його натури. Він добре знав, як утримати увагу аудиторії. Серед шанувальників Нодьє був молодий Віктор Гюго, який згодом змінив його на посаді лідера Пріорату. 1802 року Нодьє писав про свою участь у таємному товаристві, яке він не назвав, але описав як «Піфагорійське» і «біблійне». 1816 року він опублікував нарис «Історія таємних товариств в армії Наполеона».

Книгу задумано як художню, однак у ній докладно описано, як інтриги таємних товариств спричинили падіння Наполеона. У цій «художній» книзі Нодьє розповідає, що у світі багато таємних товариств, але панівним є Філадельфійське. Грунтується книга Нодьє на реальних фактах чи то на дезінформації, однак він створив міф навколо світових таємних товариств, що змінив погляди людей на владу й історію Європи ХІХ століття.

Віктор Гюго (1844 — 1885). Автор книги «Собор Паризької богоматері». Народився 1802 року в родині збіднілих аристократів. Родина Гюго бере свій початок з Лорена. Його батько був генералом в армії Наполеона, але, мабуть, дружив і зі супротивниками Наполеондорів. В юності Гюго був шанувальником Шарля Нодьє, гросмейстера Пріорату. Гюго і Нодьє керували видавничим домом і подорожували разом зі своїми дружинами. Гюго був одним з тих, хто ніс труну з тілом Нодьє. У Гюго були неортодоксальні релігійні погляди. Він не вірив у Святу трійцю і божественність Ісуса і належав до Ордену розенкрейцерів, як і Еліфас Леві.

Клод Дебюссі (1885 — 1918). Народився 1862 року в бідній родині, у молодому віці підтримував контакти з багатими, будучи чудовим піаністом. Як вундеркінд, ще дитиною Дебюссі виступав у будинку фаворитки французького президента. Він багато подорожував, хоча неможливо визначити, чи підтримував контакти з іншими членами Пріорату Сіону. Дебюссі поклав на музику деякі твори Віктора Гюго, який був перед ним у списку. Міг його знати через загального знайомого — поета-символіста Поля Верлена.

Жан Кокто (1918 — 1963). Французький кінорежисер і драматург, натяки на його зв’язок з Пріоратом Сіону можна знайти в його фільмах і сценаріях. Народився 1889 року у відомій у політичних колах родині, підтримував контакти з впливовими людьми, провадив богемний спосіб життя. За нацистської окупації Франції Кокто, як стверджується, не брав участі в русі опору, але був прихильником Шарля де Голля після закінчення Другої світової війни.

1984 року Бейджент, Чі і Лінкольн, автори книги «Свята кров, Священний Грааль», отримали листа на двох сторінках, підписаного Робертом Еббудом, Гейлордом Фріманом, Джоном Дріком і Пьєром Плантаром. У верхній частині сторінки був логотип Пріорату Сіону з гербом, що містив букви R і C. За винятком Плантара, всі інші підписанти мали стосунок до Першого національного банку Чикаго. Цей лист був застереженням усім, хто здумає підробляти документи Пріорату Сіону. Зміст листа було сприйнято серйозно, коли з’ясувалося, що Дрік помер через два роки після написанння листа. Було зроблено спробу зв’язати Пріорат з одним з банків середнього Заходу, які співпрацювали з родиною Рокфеллерів.

Бейджент, Чі і Лінкольн вважали, що відомі «Протоколи сіонських мудреців» фактично належали Пріорату Сіону. У результаті тривалих досліджень ця трійка дійшла висновку, що їх засновано на реальному документі і цей документ поширено через «якусь масонську організацію чи орієнтоване на масонів таємне товариство, яке, маючи в назві слово «Сіон», створило свою програму приходу до влади шляхом проникнення в масонство, аби керувати соціальними, політичними й економічними установами».

Багато дослідників вважають, що за всією цією «димовою завісою повної нісенітниці і плутанини проглядається дуже серйозний намір». Усе це дуже схоже на правду, якщо повернутися до Протоколів сіонських мудреців: «З того часу ми водимо їх від одного розчарування до іншого, щоб вони нарешті від усього відмовилися на користь того Царя-Деспота Сіонської крові, якого ми готуємо для світу».

Пропаганда Два. Ложа, відома також як П-2, проникла в італійський уряд і була виявлена 1981 року, що призвело до падіння уряду. Ложа, що існує з 1895 року, виникла в надрах масонського Великого Сходу, у центрі її інтересів були бізнес і політика. Масони відокремилися від Пропаганди Два 1976 року, оскільки та перебувала під впливом особливих інтересів. Крах уряду змусив Італію 24 липня 1981 року заборонити всі таємні товариства.

Гросмейстером «Пропаганди Два» був Лічіо Джеллі, 1919 року народження. Джеллі в сімнадцять років пішов добровольцем воювати в Іспанію у фашистської експедиційний корпус Муссоліні. У роки Другої світової війни служив офіцером зв’язку Третього рейху. Після війни його завербували в ЦРУ США. Ставши офіцером розвідки, він нажив великий статок. У ході розслідувань 1981 року стало відомо про зв’язок Джеллі з Роберто Кальві, президентом міланського «Банко Амброзіано», ув’язненого за незаконний експорт. Джеллі також був серед протеже Мішеля Сідона, банкіра, пов’язаного з мафією, який обслуговував рахунок Ватикану і пізніше був обвинувачений у присвоєнні великої суми грошей. Одного з інспекторів, які розслідували цю справу, було вбито. Сідона втік у Сполучені Штати, де його засудили до 25 років ув’язнення за фальшиве банкрутство. 1976 року Джеллі разом з його ложею вигнали з масонства. «Пропаганда Два», з огляду на її чільників-фашистів, була крайньою антикомуністичною організацією. Її особливе занепокоєння викликав успіх комуністів, які 1976 року на останніх виборах в італійський парламент здобули 35 місць і право голосу в італійському уряді. Це десятиліття було ознаменовано сплеском насильства в Італії. Країну потрясали терористичні акти. Анти-масонські сили скористалися тим, що громадськість не бачила різниці між масонством і «Пропагандою Два». Вони використовували жовту пресу — тобто сенсацію — щоб підігріти антимасонські настрої. Газети обвинувачували масонів у спробі вбивства Папи Римського Іоанна Павла II. Вибух на залізничному вокзалі в Болоньї, у результаті якого загинуло 80 людей, також приписувався масонству. В урядовому розслідуванні на 48 сторінках «Пропаганду Два» порівнювали з Ку-Клукс-Кланом, багато італійців обвинувачували масонство у всій попередній діяльності ложі.

Римський клуб. Багато хто вважає «Римський клуб» (далі — РК) організацією наукового профілю, що фінансує наукові дослідження глобального характеру. У 1990-х роках минулого століття членством у РК дуже пишалися деякі вчені Національної академії наук. Один з них — нинішній президент Академії наук України Б.Патон; йому склав протекцію теж член РК, глобаліст українського походження Богдан Гаврилишин. Такий престиж клубу пояснюється тим, що його створено 1968 року при найдавнішій у світі академії наук — римській Academia dei Lincei. Хоч його й було створено як наукову організацію для вивчення глобальних проблем, незабаром він став політичною організацією; вона слугує певним політичним силам, які намагаються нав’язати людству новий світовий порядок.

Дуже точне визначення РК дав український вчений Л.Фоминський: «Римський клуб» — просіоністська організація, виконавчий орган при «світовому уряді» (теж таємна сіоністська організація), що ось уже друге століття намагається вершити всі справи на планеті. Ще 20 років тому клуб прийняв рішення, схвалене урядом США, зі скорочення народонаселення Землі з 6 млрд («золотий мільярд»), позаяк, мовляв, ось-ось закінчиться на Землі нафта. Першими претендентами на скорочення для них є слов’янські й арабські народи, потім — народи Азії. На Землі має залишитися тільки «богообраний народ». Але вони не намагаються знищити все «тубільне населення», позаяк без нього не проживуть; якусь частину населення вони планують залишити, перетворивши їх на рабів, як це заповідано Талмудом. А яка доля українського народу? Може, ми є членами товариства, названого «золотим мільярдом»? Як би ж то так. 1999 року в міжнародному комп’ютерному щорічнику «Chip» було вміщено карту поділу світу на п’ять регіонів. На ній продемонстровано селекцію відповідно до планів світового уряду. Привілейованим регіоном, де буде розміщено основний контингент «Золотого мільярда», є територія США і Канади.

Країнами другої категорії, інтелектуальної й технологічної обслуги еліти, є країни Західної Європи, Ізраїль, Японія, Аравійський півострів і ПАР. До третьої категорії зараховано такі країни: Індонезія, Тайвань і Південна Корея, що розвивають свої технології і забезпечують новітніми досягненнями «Золотий мільярд». Країни Латинської Америки й Австралія — четверта категорія — повинні забезпечувати продуктами харчування все населення планети, але екологічно чистими — тільки світову «еліту». І, остання, п’ята категорія — «тубільне населення» країн Африки, Індії і колишнього Радянського Союзу. Ці країни повинні забезпечувати «золотий мільярд» сировиною, дешевою робочою силою, а їхня територія має перетворитися на «світовий смітник» шкідливих відходів виробництва.

Уважний читач запитає: а де ж Китай з його майже 1,5 млрд китайців? РК вважає Китай найнебезпечнішою перешкодою на шляху реалізації планів світового уряду. Ця країна нагромадила достатній досвід у здійсненні контролю народжуваності і перерозподілом благ. Китай може очолити боротьбу «тубільного населення» за свої права. Не випадково на карті немає Китаю — за планами світового уряду він підлягає знищенню.

У цьому зв’язку надзвичайно корисним може бути «досвід» Пол-Пота в Камбоджі, коли в 1970-х роках було знищено майже 2 млн людей. Як стверджує офіцер англійської розвідки доктор Джон Колеман, це був експеримент «Комітету 300» зі зменшення населення великих міст. Технологію скорочення чисельності населення розробив один з дослідницьких центрів РК. Знадобиться і досвід сіоно-більшовиків з організації голодоморів в Україні.

Таким чином, багатьом країнам світу РК виніс вирок — скорочення населення через голод, хвороби, локальні конфлікти, що ми і спостерігаємо сьогодні. Це частина сатанинського плану «Глобал-2000». «Комітет 300» доручив Сайрусу Венсу написати доповідь про план такого геноциду. Ця праця вийшла під назвою «Звіт Глобал 2000» (Global 2000 Report), її схвалив як керівництво до дії уряд США в особі президента Картера, а також держдепартамент США в особі тодішнього держсекретаря Едвіна Маскі. Відповідно до положень «Глобал 2000», населення США до 2050 року має бути скорочене до 100 млн.

До РК входять по два представника з 25 країн. Його заснував і фінансує клан Рокфеллерів. РК розміщено в маєтку Рокфеллера в Беллаго (Італія). Організатор й ідеолог клубу — вже нині покійний Ауреліо Печчеї, член багатьох латентних структур світової політики. Він запропонував «сильним світу цього» об’єднатися, щоб прискорити прихід нового світового порядку і реалізувати план зі створення «світового уряду». З 1968-го до 1972 року РК перетворився на організацію, що об’єднує представників «нової науки», глобалістів, футурологів та інтернаціоналістів різних напрямів.

РК має свої приватні розвідувальні агентства, йому доступний Інтерпол, контрольований все тим самим Рокфеллером. З клубом дуже тісно співпрацюють розвідслужби багатьох країн, особливо ЦРУ, Моссад, а в недалекому минулому — радянський Комітет державної безпеки (КДБ).

Доктор Джон Колеман стверджує, що РК має спеціальне бюро PERMINDEX. Його співробітники організували вбивство президента США Джона Кеннеді, замах на Папу Римського Іоанна Павла I, прем’єра Італії Альдо Моро і президента Пакистану А. Бхутто.

За вбивствами двох останніх стоїть лиховісний «придворний єврей» при «Комітеті 300» — Г.Кіссінджер, який тривалий час був держсекретарем США, а тепер — головною постаттю у «світовому уряді».

Оcь що пише Колеман: «Кіссінджер... реалізував свої погрози знищити Моро, якщо той не відмовиться від своїх планів економічного й індустріального розвитку Італії та планів РК про «нульове зростання» промисловості і чисельності населення в його країні».

Нагадаємо, що прем’єр-міністра Італії Альдо Моро, лояльного члена Християнсько-демократичної партії, викрали 1978 року терористи «Червоних бригад», а потім вбили наймані вбивці, як згодом виявилося, пов’язані з горезвісною масонською ложею П-2.

Поліція Риму, що розслідувала справу про вбивство Альдо Моро «Червоними бригадами», вийшла на кілька відомих прізвищ італійських кланів, які тісно співпрацювали з цією терористичною групою.

Свою лепту в руйнування моральних підвалин внесли й офіційні американські представники, особливо постарався офіційний посол президента США Картера в Римі Річард Гарднер. Він діяв під безпосереднім керівництвом впливового члена РК Беттіно Фарбі. Удвох вони досягли феноменальних успіхів у дестабілізації Італії. Їм вдалося протягти через італійський парламент низку законів, зокрема дозвіл на розлучення й аборти, які мали руйнівні соціальні й релігійні наслідки. Це був один з найсильніших в історії ударів по католицькій церкві, що підірвав її авторитет і, як наслідок, моральні підвалини італійської нації.

Але Альдо Моро не єдиний високопоставлений чиновник, якому загрожував Кіссінджер. Він був войовничо налаштований і проти президента суверенної держави Пакистан, покійного Алі Бхутто, позаяк той сприяв створенню у своїй країні ядерної зброї — Пакистан постійно відчував загрозу своєї незалежності з боку Ізраїлю. 1978 року його вбив представник Ради з міжнародних відносин у Пакистані генерал Зія Уль Хак. Однак незабаром і його позбавлять життя за втручання у війну в Афганістані, знищивши його особистий літак «Геркулес З-130» електричним імпульсом низької частоти. До того ж за наказом «Комітету 300» про усунення генерала Уль Хака Римський клуб пожертвував військовослужбовцями групи «Оборонного розвідувального агентства», що були на борту цього літака, зокрема бригадним генералом Гербертом Вассомом.

Секретна турецька служба попередила генерала Уль Хака, щоб він не літав літаками, бо їм стало відомо про план його ліквідації в повітрі. Уль Хак узяв на борт літака групу військовослужбовців зі США, щоб підстрахуватися, як він пояснював це своїм найближчим радникам. Однак для «Комітету 300» і його подільників з РК це не стало перешкодою.

Але найбільшою перемогою Кіссінджера на службі «Комітету 300» стала вотергейтська справа, спровокована РК, яка призвела до відставки президента США Річарда Ніксона. РК ставив за провину Ніксону підписання договору з Л.Брежнєвим про обмеження системи протиракетної оборони, а також його послідовну боротьбу з наркобізнесом, яким у всьому світі керує «Комітет 300».

РК доручив Кіссінджеру заповнити всі посади в адміністрації Ніксона відданими Клубу людьми. Вони заблокували діяльність всіх органів, що мали стосунок до розвідки, у результаті чого Ніксон втратив можливість отримувати оперативну інформацію. Підготувавши потім фальшиві магнітофонні записи розмов, нібито підслуханих за розпорядженням президента в штаб-квартирі опозиційної партії, їх передали пресі. Після чого президент був змушений, за порадою генерала Хейга (ставленика Кіссінджера), піти у відставку. Приниження президента Ніксона стало попередженням майбутнім президентам США, аби ті вже ніколи не заважали «Комітету 300».

Усе це наочно демонструє, що РК і «Комітет 300» — дуже серйозні організації, з якими не жартують. Крім різних бюро на кшталт бюро вбивств, до послуг РК завжди готова ізраїльська служба розвідки МОССАД, що має величезні переваги перед такими організаціями інших країн, бо в кожній країні є єврейська громада, на допомогу якої вона може завжди розраховувати.

Значна частина досліджень РК присвячена роботі з перевиховання населення, а точніше — з виховання рабів, де особлива увага відводиться наркотикам.

Про це 1938 року повідав слідчим органам, рятуючи своє життя, масон Раковський. «Світ знає про Монако як про процвітаючу п’ядь землі, — розповідав він, — де панує така низька розвага як рулетка. Насправді не рулетка править бал у Монако, а наркотики. У Європу цей дурман вливається саме через Монако. А хто володіє наркотиками, той володіє світом!»

Сьогодні багато написано про капітали, накопичені на торгівлі наркотиками, про опіумну війну Великої Британії і Франції з Китаєм. Нині торгівлю наркотиками взято під контроль «Комітетом 300». План «Глобал 2000» розроблено РК, це його шостий пункт легалізації наркотиків і порнографії, відкриття для «тубільного населення», що обслуговує еліту, наркотичних барів.

За останні 20–30 років географія вирощування наркотичного зілля значно розширилася. Опіумний мак і листя коки, з яких роблять героїн і кокаїн, сьогодні вирощують у Пакистані, Ірані, Афганістані, Лівані, Туреччині, Бірмі, Південному Китаї, Таїланді, Перу, Колумбії, Еквадорі, Болівії... Після того, як в Афганістан увійшли американські війська, виробництво героїну тут зросло в десятки разів.

Торгівля героїном фінансується гонконгськими і лондонськими банками, поряд зі близькосхідними, такими як «Британський банк Близького Сходу». А доставкою і поширенням героїну займаються Болгарія, Італія, Монако, Франція, Туреччина, Албанія, Ліван, Пакистан, Гонконг...

РК, основне завдання якого — встановлення «світового уряду», розробив концепцію єдиної релігії і поширює через пресу й інші засоби масової інформації забобони про перенаселення планети і світову енергетичну кризу. У такий спосіб заляканому населенню легше нав’язати свого правителя і встановити новий світовий порядок на Землі.

Розенкрейцери. За деякими документами, перше історичне згадування про Орден, що має подібність з Розенкрейцерами, датується 1188 роком, коли «Орден Щирого Рожевого Хреста» став другою назвою відомої групи Пріорат Сіону, яким керував гросмейстер Жан де Гісор. Він був васалом короля Англії Генрі II. Розенкрейцерство, яке завжди асоціювалося з масонством, злилося з ним тільки наприкінці ХVІІІ століття. Група стверджувала, що бере свій початок ще з доісторичних часів і будівництва пірамід. Де Гісор навчав своїх послідовників, що Розенкрейцерство є давньою таємною традицією ще зі Стародавнього Єгипту через великих грецьких філософів.

Група залишалася цілком таємною протягом сотень років. Уперше громадськість довідалася про існування Розенкрейцерів з опублікованого 1614 року Християном Розенкрейцом звіту Розенкрейцерського братства, де його автор, померлий більш як сто років тому, стверджував, що створив новий Орден Рожевого Хреста після того, як осягнув езотеричні східні знання під час своєї подорожі по Святій Землі.

Багато хто зараз вважає, що Християна Розенкрейца взагалі ніколи не існувало. Є думка, що за ним стоїть Іоганн Валентин Андреа, тодішній гросмейстер Пріорату Сіону (1637 — 1654).

За документами, Розенкрейц народився 1378 року і помер 1484 року у віці 106 років. Рукописи, ним написані, як стверджується, належали таємному підпільному братству з Німеччини і Франції, яке ставило за мету перетворити світ через людське пізнання. Їхнє вчення суперечило вченню католицької церкви і Святої Римської Імперії, позаяк у його основі був заклик до звільнення від релігійної віри й опанування наукової думки, що вони її називали ключем до «таємниць природи».

Третій і останній з маніфестів Розенкрейца, опублікований 1616 року, називався Хімічний Союз. Це була алегорична комедія про принцесу, в якої Мавр несправедливо відібрав її володіння. Опинившись серед океану в дерев’яній скрині, яку потім хвилі прибили до берега, вона зазнала багато поневірянь. Нарешті вийшла заміж за принца, який допоміг їй повернути королівство і посісти престол.

Назву «Розенкрейцер» трактували по-різному — що це вказівка на розп’яття Христа; що вона стосується червоних хрестів, зображених на щитах лицарів-тамплієрів; що Розенкрейцери — це лише рицарі-тамплієри, які були змушені змінити свою назву після того, як їх оголосили поза законом; що цю назву запозичено від літературного псевдоніма Християна Розенкрейца.

Секта, що називалася «Орден Золотого і Рожевого Хреста», примкнула до масонів як Ложа Суворого Дотримання, під цією назвою вона прийняла в масонство іллюмінатів.

З ХVІІІ століття, за історичною версією розенкрейцерів, Мойсей зі Старого Заповіту і єгипетський фараон Аменхотеп IV (він же Ахенатон) — це одна й та сама особа. Є думка, що єврейські історії Старого Заповіту — це переписана історія стародавніх єгиптян, що жили до них, і що обидва народи використовували її як основу для версії свого походження, описаного першою відомою цивілізацією — шумерами, які населяли територію сучасного Іраку.

Алхімія стала ключовим фактором у знаннях Розенкрейцерів, вони її називали «герметичною наукою». Насправді, як і багато таємних товариств, Розенкрейцери були більш, ніж групою з містичними і науковоподібними віруваннями — вони були також надзвичайно впливові.

Історик Джім Маррс бачив у групі «головну рушійну силу в нескінченній боротьбі між науковим раціоналізмом і церковними догмами, що призвело до краху Святої Римської Імперії, виникнення протестантства, англіканської церкви і Ренесансу».

Як і їхні попередники, лицарі-тамплієри та інші таємні товариства, розенкрейцери, гнані Ватиканом, змушені були піти в підпілля. На початку ХVІІІ століття вони розчинилися в масонських рядах.

Нині у США існує дві окремі конкуруючі групи, що називають себе «Розенкрейцерами». Обидві вони заявляють, що мають таємниці, передані їм стародавніми єгиптянами. Це Стародавній Містичний Орден «Rosae Crucic» (AMORC) і Розенкрейцерське братство. Обидва нині в Каліфорнії.

Для залучення нових членів AMORC послуговується списком великих людей минулого, які були розенкрейцерами. Список колишніх членів явно перебільшено, до нього входять впливові представники західної історії і культури, чия роль, навіть опосередкована, додає значущості самому Ордена. Часто ці люди так чи інакше пересікалися з Орденом, а це витлумачувалося як щось рівноцінне посвяченому членству. Таким чином, Данте, Шекспір, Гете стали «розенкрейцерами» — тобто членами Ордена, які регулярно платили внески. Наприклад, на веб-сайті AMORC повідомляється: «Серед відомих розенкрейцерів були: Данте Аліг’єрі, автор Божественної Комедії, Христофер Рен, сер Френсіс Бекон, Роберт Флад, перекладач версії Біблії короля Джеймса (Якова), і письменник Віктор Гюго».

Що означає бути розенкрейцером? Відповідно до експерта Ф.Хартмана, «та країна, де живе щирий розенкрейцер, надто славна, щоб її описати словами». Проте він робить спробу: «Увійшовши у вестибюль «Храму Рожевого Хреста», ми опиняємося в місці щирого блаженства і щастя. У променях неземного світла вже не існує звичайного способу мислення і уявлень про логічні висновки про невідоме, оскільки в тім світлі — царство чистого знання; жити тут — це осягати, а осягати — це знати. У цей рай божественного усвідомлення немає доступу нечистому. Тут немає місця земному тілу і крові, однак духовне, що населяє це царство, створено з плоті і тіла Христа, словом, субстанції духу».

Згідно з веб-сайтом «Філософія розенкрейцерів», «хрест означає голки троянди. Попри ці трояндові голки, негативні тенденції змінюються під впливом «Процесу постійного самоперетворення». Троянда означає «Духовний Аркан» чи переродження «відродження» Святого Іоанна. Схрещена троянда має те саме значення, що і єгипетський Хрест Ансата — символ переродження через досягнення балансу між чоловічою і жіночою природою. Це Духовне суще чи Дух чистої і божественної природи, «розіп’ятий» на Хресті, фізичне і тимчасове тіло, «в’язниця» Духу, яка, своєю чергою, означає матеріальні обмеження. Ця «тимчасова в’язниця» внаслідок непоінформованості змушує духовну сутність постійно страждати від таких лих, як неуцтво, егоїзм, сум, жадібність, обман, заздрість, гнів, зло тощо».

Ось «Правила Розенкрейцерів»:

1. Люби Бога понад все.
2. Посвячуй увесь свій час своєму духовному зростанню.
3. Будь безкорисливим.
4. Будь невибагливим, скромним, енергійним і безмовним.
5. Вчися визначати походження металів, що містяться в тобі.
6. Остерігайся тих, хто навчає того, чого сам не знає.
7. Живи, постійно захоплюючись вищим добром.
8. Вчи теорію до того, як застосувати її на практиці.
9. Виявляй милосердя до всього сущого.
10. Читай стародавні книги мудрості.
11. Намагайся зрозуміти таємний зміст.

Існує дванадцяте правило, яке називається «Аркан», однак говорити про нього заборонено. Це правило стосується тільки розенкрейцерів, що заслужили його. За Ф.Хартманом, «Аркан» «неможливо висловити мовою смертних — це можна зробити тільки мовою серця».

«Обов’язки розенкрейцерів»:

1. Полегшувати страждання і лікувати хворих, не вимагаючи винагороди.
2. Вдягатися в одяг місцевого населення в країні тимчасового перебування.
3. Зустрічатися раз на рік у визначеному місці.
4. Кожен член обирає собі послідовника.
5. Літери «R.C.» — це емблема Ордену.
6. Існування братства треба зберігати в таємниці протягом ста років з часу його створення. «Сто років» не закінчуються доти, доки людина не збагне свою божественну природу.

Таємні знаки розенкрейцерів:

1. Розенкрейцер терплячий.
2. Розенкрейцер сердечний.
3. Розенкрейцер не знає заздрості.
4. Розенкрейцер не вихваляється.
5. Розенкрейцер не пишається.
6. Розенкрейцер зібраний.
7. Розенкрейцер не амбіційний.
8. Розенкрейцер не дратівливий.
9. Розенкрейцер не бажає зла іншим.
10. Розенкрейцер любить справедливість.
11. Розенкрейцер любить правду.
12. Розенкрейцер знає, як бути безмовним.
13. Розенкрейцер вірить у те, що він знає.
14. Надія Розенкрейцера міцна.
15. Розенкрейцера не можуть зламати страждання.
16. Розенкрейцер буде завжди залишатися членом Ордена.

Є тринадцять коштовних каменів, що мають символічне значення для розенкрейцерів. Найважливіший — алмаз, що часто міститься в центрі троянди, — знак мудрості. Інші дванадцять — яшма (темно-зелена, означає силу активного світла), гіацинт (жовтий, означає любов), хризоліт (білий, царственна мудрість), сапфір (блакитний, правда), смарагд (зелений, весняний час цвітіння), топаз (золотий, світ), аметист (фіолетовий, безпристрасність), берил (різні кольори, покірність), сердолік (яскраво-червоний, віра), хризопраз (ясно-зелений, невидима сила і влада), сардонікс (смугастий, радість), халцедон (смугастий, торжество перемоги).

Розенкрейцери досліджували сімдесят два «знамення Серця Милосердної Матері», яких загалом 72, — символи з написами латиною. Вони говорять про те, що в члена, який розуміє їхнє значення, по-справжньому розкриті для світу очі.

Рослинська каплиця. Деякі історики вважають, що корені масонства як таємного товариства сягають середини ХV століття, одночасного будівництва Рослинської каплиці біля Единбурга. Існує безліч легенд про Рослинську каплицю та її таємниці.

За Е.Сінклером, найвідоміша легенда — про південно-східний стовп каплиці, що називається «Стовп Учня». Сінклер писав: «Згадування про цю чудову історію датується 1774 роком. Ось про що вона розповідає. Макет цього стовпа відправили в Рим чи якесь інше місце. Майстер-муляр, оглянувши його, категорично відмовився робити такий самий стовп, поки сам не відвідає Рим чи яке інше місце, щоб детально обстежити стовп, з якого зроблено макет. Скориставшись відсутністю майстра, його учень закінчив стовп, що зараз там стоїть. Після повернення майстер, побачивши зроблену роботу, запитав, хто зробив це, і, осліплений заздрістю, убив учня.

Над західними дверима каплиці висічено голову юнака з глибокою ранною на правій скроні. Вважається, що це голова вбитого учня. Навпроти — голова бородатого чоловіка, майстра, що убив його. Праворуч — голова жінки — «Самотня Мати».

Каплицю побудував Вільям Сенклер. Він знав не тільки перших рицарів-тамплієрів, а й став першим гросмейстером Шотландського масонства. Каплиця стоїть в селі Рослин, що складається з однієї вулиці, в лісистій ущелині, що називається Норт-Еск. У сімох милях від неї — храм, колись відомий як «Тамплієрське наставництво» Балантродоха.

Деякі історики вважають, що Норт-Еск — містичне місце. Витесана з великого замшілого каменю голова лютого язичника пильно стежить за прибульцями. Далі, у печері під водоспадом, — ще одна величезна голова з порожніми очима. Проходячи стежиною, можна побачити численні зруйновані кам’яні будівлі, а зі стрімчака — висічені в скелі вікна. Під вікнами — мережа тунелів, де могла б сховатися велика кількість людей і куди можна потрапити тільки через таємний вхід, для цього необхідно спуститися в колодязь. За легендою, Роберт Брюс знайшов тут притулок під час однієї з багатьох поразок. У самому кінці ущелини — лиховісна споруда — Рослинська каплиця. Спочатку здається, що це кафедральний собор у мініатюрі. Але не тому, що вона маленька. Через її перенасиченість готичним різьбленням і мудрими прикрасами вона здається невеликим фрагментом чогось більшого, подібно до фрагменту картезіанського монастиря, перевезеного з шотландського пагорба. Рослинську каплицю планували набагато більшого розміру, характерного для Франції. Але через брак засобів цього зробити не вдалося. На західній стіні масивні кам’яні блоки, що виступають вперед, свідчать про плани, яким не судилося збутися.

Будівництво каплиці тривало сорок років. Фундамент заклали 1446 року. Роботи почалися чотири роки потому. Будівництво завершив у 1480 роках син сера Сенклера Олівер Сенклером.

Вільям Сенклер сам керував будівництвом від початку до своєї смерті 1484 року. Він помер за два роки до його завершення. Для будівництва він залучив найкращих європейських мулярів, наказав побудувати для них село Рослин.

Зовні Рослинська каплиця — кам’яне втілення Святого Єрусалима картини Ламберта, з вежами і величезним арковим дахом. У рослинській усипальниці планування нагадує зруйнований храм Ірода, прикрашений символами назареїв і тамплієрів. На північно-східній стіні височать прикрашені різьбленням вежі Святого Єрусалима, на них — масонські циркулі, точнісінько такі, як на полотні Ламберта. Якщо дивитися з органної галереї, то можна побачити в арковому даху клинчасті камені, схожі на виявлені на руїнах храму Ірода.

Рицарі Золотого Кола (РЗК). Організацію створив 1854 року в Цинцинаті (штат Огайо) Дж. Біклі. Більшість її членів — масони Цинцинаті. «Золоте Коло» тісно пов’язане з французькою секретною групою «Часи року» яка, за чутками, є гілкою Ордену «Ілюмінатів». Як і в масонів, у «Рицарів Золотого Кола» багато ритуалів, зокрема секретні рукостискання і паролі. Вступаючи до таємної організації, її нові члени дають обітницю мовчання, під час якої на голову кладуть живу змію: «Хто спробує нас викрити, випробує міць рицарського клинка. І якщо катування виявиться занадто слабким, ми вишкребемо мозок з його черепа й встановимо там лампу, щоб освітити шлях його душі в пекло».

Основною метою «Золотого Кола» Біклі було створення нової держави, до якої увійшли б південно-східні штати США, Куба, Мексика, Центральна Америка і де було б легалізовано рабство. Оскільки рабство скрізь буде скасовано, то нова держава домінуватиме на ринку кави, тютюну, рису і цукру.

Як і багато інших таємних товариств, «Рицарі Золотого Кола» переймалися етнічною чистотою. Вони вважали, що їхньою новою нацією має керувати тільки людина англосакської крові і що мексиканців варто усунути. Цю етнічну чистку було названо «техасизація».

1860 року було піднято 50-тисячну армію РЗК, штаб-квартира якої в Сан-Антоніо (штат Техас), для знищення мексиканців у Техасі й атаки мексиканського кордону. Мексика гідно відбила їхні атаки. Це відбулося незадовго до Громадянської війни, тож РЗК вирішили, що справжніми супротивниками варто вважати жителів сильної Півночі, а не мексиканців. З’явилися нові гасла: «Убий Вол-стріт» і «Нападай на Вашингтон».

РЗК були поділені на три основні підрозділи: закордонне і місцеве сторожове ополчення (армія), закордонний та місцевий сторожовий корпус (цивільне населення) і Американський легіон (керівний орган). До початку Громадянської війни 1861 року нараховувалося 65 000 членів РЗК на Півдні і 20 000 — на Півночі. Півночні планували створити «Північну конфедерацію»; 13 000 з них було заарештовано після розкриття масштабної змови із захоплення арсеналів Об’єднання. Багато жителів Півночі засуджували такий масовий арешт, стверджуючи, що тільки незначна частина заарештованих були членами РЗК і що Лінкольн використовував цю ситуацію, щоб позбавити волі всіх, хто критикує його адміністрацію.

За повідомленням того часу (1861 рік), Громадянська війна між Північчю і Півднем стала результатом плану північно-східного і європейського таємних товариств, реалізованого коштом Ротшильдів.

Під час війни в РЗК з’явилися дві гілки — «Орден американських рицарів» і «Сини волі». Після війни РЗК пішли у підпілля і незабаром Орден перетворився на Ку-Клукс-Клан. Двоє найвідоміших членів РЗК — Джон Бут, убивця Авраама Лінкольна, і рецидивіст Джессі Джеймс. Бут був серед змовників проти уряду США. Представники РЗК також брали участь у змові, в якій вбивство Лінкольна було лише одним з епізодів.

Рицарі Колумба. Організацію «Рицарі Колумба» заснував 2 жовтня 1881 року в підвалі церкви Святої Марії в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) батько Майкла МакГівні. З роками група стала найбільшою у світі католицькою організацію сімейного братерського служіння.

Її було зареєстровано 1882 року і названо на честь Христофора Колумба, якому вона зобов’язана появою християнства в Америці. Група відома своєю підтримкою католицької церкви, програмами евангелізації і католицької освіти, допомогою нужденним. Також вона має програму страхування життя для вдів і сиріт померлих членів організації. Вищий керівний орган «Рицарів Колумба» — Верховна рада.

1954 року «Рицарі Колумба» разом з іншими християнськими групами провели успішну кампанію з включення слів «з Богом» в американську присягу. Нині нараховується 12 тис. рад і 1,6 млн членів у США, Канаді, Мексиці, Домініканській Республіці, Пуерто-Ріко, Панамі, Гватемалі, Гуамі, Сайпане, на Філіппінах та Багамських островах.

Рицарський військовий орден храму Єрусалима. Нинішня група в Шотландії і континентальній Європі, що заявляє про своє походження від «Рицарів-Тамплієрів», але окремо від масонства.

Рицарі-Тамплієри. У Середні віки західним світом правила Римська католицька церква. Аж до Ренесансу церква неодноразово направляла своїх найкращих воїнів на Близький Схід, аби відвоювати Святу землю в мусульман, які на той час володіли нею. Ці походи увійшли в історію як Хрестові. Було вісім основних походів: 1095 — 1101 рр.; 1145 — 1147 рр — під керівництвом короля Франції Луї VII; 1188 — 1192 рр. — під керівництвом Філіппа Августа та Річарда Лев’яче Серце; 1204 р. — під час якого було захоплено Константинополь; 1217 р. — ознаменований завоюванням Даміетта; 1228 р. — за участі імператора священної Римської імперії Фредеріка II; 1249 — 1252 р. — очолений Святим Луї (Луї IX); 1270 р. — також під керівництвом цього короля. Було також багато малих походів, як от викорінювання альбігойської єресі (див.: Катари) 1209 року. Ці походи тривали до кінця 1600-х років, наприклад, Хрестовий похід 1571 року в Лепанто, 1664 року в Угорщину і 1669 року похід герцога Бургундського в Кандію.

Християни південної Франції вірили в зовсім іншу версію історії Христа, що суттєво відрізняється від проповідуваної католицькою церквою. Вони вважали, що Ісус Христос мав за дружину Марію Магдалину, що в них були діти, які після смерті батька переїхали до південної Франції, де й досі живуть його нащадки. На їхню думку, католицька церква навмисне приховувала важливу роль Марії Магдалини в житті Христа, тому спотворила переклад Святого Письма, представивши її повією. Причиною цього стало намагання перешкодити зростанню ролі жінок у церкві, щоб Папу завжди обирали ті, хто сповідує віру в Христа, а не ті, хто цікавиться історією Його генеалогічного древа. Вважалося, що учасники кампанії, які вірили в альтернативну версію життя Христа, шукали на Святій землі доказу їхньої віри, і що, схоже, вони його знайшли й привезли в Європу. Ці люди стали відомими як рицарі-тамплієри. Що було доказом родоводу Христа? Відомо, що 1118 року дев’ять французьких хрестоносців, пов’язаних із фламандською знаттю, що прибули до Єрусалима, звернулися до короля Болдуїна II з проханням дозволити їм здійснювати охорону міської дороги, аби захистити мандрівників, які відпливають до Святої землі і повертаються. (Єрусалим перебував під владою хрестоносців з 1099 року — з часу його завоювання рицарями Першого походу на чолі з Жофре де Буйоном. Попри це, дорога до Святої землі так і залишилася небезпечною через мусульман.) З цією метою французькі хрестоносці, зокрема Хьюз де Пайєн; Бізоль де Сент-Омер, граф де Шампань, Андре де Монбар (дядько Святого Бернара) і Аршамбо де Сент-Енен, попросили дозволу мешкати в королівському палаці поряд з мечеттю Аль-Акса, побудованою на руїнах Храму Соломона.

Вони увійшли в історію як «Орден бідних рицарів Христа і Храму Соломона». Згодом назва скоротилася до «Рицарів Храму» («Тамплієрів»), а ще пізніше — до «Рицарів-тамплієрів».

Чи справді рицарі-тамплієри захищали мандрівників від нападів на дорозі? Хтозна. Цю функцію фактично здійснювала інша відома група — «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» (вони ж «Госпітальєри»).

«Рицарі-Тамплієри» чимало часу проводили на розкопках Храму Соломона. Храм неодноразово зводили і руйнували. Починаючи десь з VІ століття до Р.Х. До того як стати мусульманською мечеттю, він був Храмом Ірода Великого. Його зруйнували юдеї 70 року після Р.Х. — лише через чотири роки після завершення його будівництва. Він стояв до Христа, під час його життя і після Нього. Тому там було що копати. Вважається, що вони знайшли «сувої знань», пов’язані з життям Ісуса і попередню Євангелію. Це були знання, які давали їм владу над католицькою церквою.

Перше письмове свідчення про «Рицарів-тамплієрів» дійшло до нас від франкського історика Гійома де Тіру, який описав історичний період з 1175 до 1185 року. Між появою «Тамплієрів» і першим письмовим свідченням про них чималий відтинок часу. Рукописи Гійома характеризуються як «неконкретні» і «фрагментарні», тому цю версію походження групи не можна вважати переконливим історичним фактом. Це єдине історичне свідчення, на яке можна посилатися. У ньому є цікаві моменти. Наприклад, відомо, що названі вище дев’ять рицарів протягом дев’яти років не приймали в Орден нових членів, що вони через вкрай сутужне становище мусили їздити на одному коні вдвох (так, на емблемі «Тамплієрів» зображено двох рицарів на коні; у ХІІІ столітті «Тамплієри» зненацька казково розбагатіли).

У французького короля був офіційний історик Фалк де Шартр, рукописи якого дійшли до наших днів, однак у них немає згадок про цей Орден. Це дивно, оскільки якщо рицарі захищали мандрівників, то це мало бути якось відображено в документах того часу.

За істориком М.Холом, знання тамплієрів, що стосуються ранньої історії християнства, безсумнівно, є однією з головних причин їх переслідування і наступного винищування.

«Рицарів-Тамплієрів» церква офіційно визнала 1128 року, після поїздки їхніх гросмейстерів в Трой, що в 75 милях на південний схід від Парижа. Там вони зустрілися з католицькими лідерами, серед яких була людина, пізніше канонізована як святий Бернар. Церква визнала рицарів як офіційний військовий і релігійний Орден і видала їм «Наказ» (звід правил), за яким всі рицарі мали дати клятву непорочності і бідності, вони не мали права відступати за жодних обставин, а також їм дозволялося збирати контрибуцію. Хьюз де Пайєн отримав титул гросмейстера. Рицарі мали стригтися, але їм заборонялося голити бороди. У той час вони носили білі плащі, це вбрання відоме донині (1146 року на плащах з’явився червоний хрест). За правилами нові члени передавали в користування Ордену всю свою власність.

Після офіційного визнання церквою «Тамплієрів» вони стрімко почали багатіти, зокрема за рахунок прийому багатих членів. Протягом року у володінні Ордену опинилися землі і замки від Шотландії до Святої землі. Зі зростанням чисельності вони перетворилися на наймогутнішу військову силу в світі. В Ордену були свої лікарі, а їхні медичні знання випереджали свій час. Рицарі визнавали важливість гігієни, тоді як чистота на той час вважалася причиною хвороб. Поширену тоді епілепсія багато хто вважав демонічною хворобою, однак «Тамплієри» зрозуміли, що цю хворобу можна контролювати.

«Рицарі-тамплієри» іноді об’єднувалися для воєнних дій з відомою мусульманською сектою «Асассинів». Так, як це було 1129 року під час нападу на Дамаск під командуванням єрусалимського короля Болдуїна. За іншими джерелами, тамплієри й ассассини були «найлютішими ворогами». Обидві версії могли відповідати дійсності.

Тамплієри заснували структуру, яка стала основою для майбутніх таємних товариств, зокрема масонів. Вони поділялися на ранги і традиційно зберігали секрети не тільки від громадськості, а й один від одного. Нових членів приймали у тому разі, коли в товаристві було менше 20 тис. членів. Ядро Ордену «Рицарів-тамплієрів» становили надзвичайно багаті люди. 1139 року Папа Інокентій II сказав, що рицарі-тамплієри звітують тільки перед церквою. Вони здобували землю і вкладали гроші для отримання доходу. По суті, тамплієрам належить ідея кредитів. Вони випустили перші кредитні картки. В Англії однієї з послуг тамплієрів королю був збір податків та повсякденна діяльність, спрямована на отримання відсотків із зібраного.

Окрім банківських методів, тамплієри принесли в Європу свої знання з архітектури, астрономії, математики, медицини. За менш як сто років після свого створення Орден «Рицарів-Тамплієрів» перетворився на середньовічний еквівалент нинішньої транснаціональної корпорації.

Тамплієри почали створювати могутню імперію, що поширилася від Німеччини через усю Європу до Константинополя. За винятком церкви, до 1150 року «Рицарі-Тамплієри» були наймогутнішою організацією в західному світі.

Бертран де Бланшфор був четвертим гросмейстером Ордену. Він обіймав цю посаду з 1153-го до 1170 року і був впливовим гросмейстером. Саме йому належить ідея створення Ордену «Тамплієрів» і її перетворення на те, що ми нині називаємо міжнародною корпорацією.

До 1200 року «Рицарям-Тамплієрам» належало приблизно дев’ять тисяч замків у Європі. Багато з них вони побудували самі. Вони також будували церкви і військові фортеці у важкодоступних місцях.

У 1195 — 1220 роках Вольфрам фон Ешенбах написав епічну романтичну поему «Parzival». У ній влада «Рицарів-Тамплієрів» пояснюється тим фактом, що саме вони охороняють Святий Грааль, рід Грааля і замок Грааля.

У Тамплієрів була власна сильна армія і військово-морський флот. Їхні кораблі ходили під прапором, на якому було зображено череп і кістки — символ, який пізніше асоціюватиметься з піратством. Вважається, що череп і кістки стосуються секретів тамплієрів, які є своєрідним ключем до їхньої влади. Тамплієри були гарними мореплавцями. Вони одними з перших почали користатися магнітним компасом, що давав змогу орієнтуватися беззоряної ночі.

Є ще й таке пояснення цього символу «Рицарів-Тамплієрів»: «Тамплієр лорд Сідонський кохав знатну даму Мараклеа, але вона померла в молодому віці. У ніч після похорону цей убитий горем чоловік прийшов до її могили, викопав її тіло і поглумився над ним. І тут голос з безодні повелів йому повернутися сюди через дев’ять місяців, аби знайти тут сина. Він покорився велінню й у призначену годину знову розкопав могилу, проте знайшов череп і кістки (звідси знак — череп і кістки). Той самий голос повелів йому «добре охороняти це, оскільки воно подарує йому все найкраще». Отож лорд забрав їх з собою. Вони справді дивним чином завжди оберігали його. Він перемагав своїх супротивників, лише показавши їм магічний череп. Згодом усе це перейшло у володіння Ордену».

На початку ХІІІ століття під час Альбігойського походу, метою якого було викорінити секту Катарів у південній Франції, за деякими оцінками, було вбито 20 000 людей. Врятувалися тільки катари, яким вдалося сховатися серед тамплієрів. Бертран де Бланшфор був з катарів.

Зберігся знаменитий будинок, побудований тамплієрами. І досі викликає інтерес туристів Кафедральний собор Шартр на річці Евре на південний захід від Парижа. Будівництво кафедрального собору почалося 1145 року. Після пожежі 1194 року його 26 років відбудовували. Це перший будинок тут у готичному стилі. Будівлі того часу були, зазвичай, малими і квадратної форми, тоді як ця будівля мала разюче високі стелі, повітряні опори, яких раніше не знала архітектура.

1194 року архітектор використав під час будівництва Шартра нові принципи, що надихнули всіх великих архітекторів ХІІІ століття. Звід являв собою три рівні, проте в нього не було галереї. Його зводили в чотири етапи, тож не було потреби в проміжних опорах. Зовні теж відбулася важлива зміна — архітектор відмовився від традиційних п’яти веж над трансептами.

На північному вході зали кафедрального собору Шартр є напис Ковчега Заповіту. Цей напис часто слугував доказом того, що тамплієри знайшли Ковчег і переправили його до Європи.

Цікаво, що в жодному з кафедральних соборів, побудованих тамплієрами, немає зображення Ісуса на хресті.

До середини ХІІІ століття «Рицарі-Тамплієри» мали одну з наймогутніших армій у світі. У них була сухопутна армія і морський флот в Атлантиці, що базувався у французькому порту Ля Рошель. «Рицарі-Тамплієри», володіючи такою силою, уже не хотіли, щоб хтось диктував їм свої умови — ні церква, ні Англія. Їхній лідер 1252 року попереджав англійського короля Генріха III: «Ви царюватиме доти, доки підтримуватимете справедливість».

1291 року мусульмани відвоювали Святу землю в християн. Тамплієри були серед тих, хто марне намагався не допустити цього. Вони героїчно боролися, а сам гросмейстер продовжував смертний бій, не зважаючи на жахливе поранення.

Тепер необхідність в «Рицарях-Тамплієрах» відпала. Тамплієри Близького Сходу були змушені перебратися на Крит, куплений ними раніше в Річарда Лев’яче Серце. Група, відома як «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» («Госпітальєри»), також перебралася на Крит.

Хоча «Тамплієри» були офіційно санкціоновані церквою і брали участь у її хрестових походах, Орден настільки поширився і став таким могутнім, що став полікультурним. Для нього уже було звичайною справою використовувати на службі мусульман. Багато рицарів-тамплієрів володіли арабською мовою. В Ордену склалися тісні контакти з багатьма єврейськими громадами. Серед них були колишні члени секти «Катарів», і багато рицарів відкрито обговорювали їхню віру в гностичний дуалізм. Церква всього цього не схвалювала.

На початку 1300-х років сила «Рицарів-Тамплієрів» сягла свого піку. Саме в цей самий час вони накликали гнів французького короля Філіпа IV, який назвав їх п’яницями і грубіянами. 1305 року французький король відправився до Риму на зустріч з Папою Клементом V. Він був абсолютно впевнений, що Папа надасть йому аудиторію, оскільки той був його маріонеткою. (Філіп розробив план усунення Папи Боніфація VII, а Бенедикт XI, який змінив його, також таємниче помер. Папа Клемент був архієпископом Бордо і залежав від Філіпа.)

Філіп сказав Папі Клементу, що «Рицарі-Тамплієри» замислили скинути церкву. Так само, як і з «Катарами», церква організувала хрестовий похід для знищення «Рицарів-Тамплієрів». Перед безпосереднім нападом на них було проведено пропагандистську операцію. Про Орден поширювалися жахливі чутки. У народі почали говорити, що тамплієри гомосексуалісти, канібали, що поїдають своїх власних дітей, що поклоняються дияволу на ім’я Бафомет (ідол, чиє зображення невідомого походження). Уперше це ім’я прозвучало під час гонінь на Орден «Тамплієрів». Слово «Baphomet», прочитане справа наліво як «Temohpab», відтоді стане нотариконом наступної формули: Templi omnium hominum pacis abbas, що в перекладі з латині означає: «настоятель храму світу всіх людей». Слово «Бафомет» пишеться єврейськими літерами як бфеоъ, що являє собою зашифрований методом «атбаш» набір букв щефйа, який за бажання можна прочитати як грецьке слово «Софіа» («Мудрість»). Стверджувалося, що вони здійснюють ритуали, які заперечують божественність Христа, що вони плюють на хрест. (Однак немає підстав стверджувати, що «Рицарі-Тамплієри» належали до якої-небудь віри, їхні щирі вірування, по суті, залишаються таємницею.)

Є свідчення, що деякі рицарі у своїх рукописах згадували «Baphomet», але невідомо, що воно означає. Зрозуміло тільки, що до Бафомета ставилися з повагою і що він має стосунок до демонічних ідолів. Це слово також асоціювалося з бородатим обличчям, деякі думали, що це натяк на Туринську плащаницю, котра, як вони вважали, зберігалася в тамплієрів з 1204 до 1307 року.

Відповідно до деяких історичних свідчень, тамплієри справді могли здійснювати дивні ритуали, де згадувався Бафомет. Так, в одному з них говорилося: «Піднялася хвиля суспільного обурення у зв’язку з обвинуваченнями... у поклонінні дияволу в формі ідола на ім’я Бафомет». Бафомет — тамплієрський символ гностичних обрядів, заснованих на фалічному культі і силі спрямованої волі. Двостатева істота з бородою козла і роздвоєними копитами аналогічна античному рогатому божеству, козлу Мендесу.

В інших джерелах знаходимо: «Деякі зізнавалися, що вони також поклоняються ідолу в образі кота, червоного чи сірого, чорного чи плямистого. Іноді культ поклоніння ідолу припускав цілування кота під хвіст. Іноді кота змазували жиром смажених на вогні дітей. Тамплієрам доводилося їсти, додаючи до страви прах померлих членів Ордену — свого роду магічний ритуал, за яким живим передається відвага полеглих у бої рицарів».

Також стверджувалося: «За свідченням інквізиції, деякі члени Ордену під час посвяти одержували шматок мотузки, що була в контакті з «головою».

Тамплієр Жан Тейфе з Жені свідчив 1307 року проти Ордену на суді. Він сказав, що його прийняли до Ордену в Мормані, де був один з трьох настоятелів під юрисдикцією Великого пріорату Шампані у Вулене, що під час посвяти на вівтарі стояв ідол з людським обличчям. Один бургундець з Вулена описав, як голову виймали з шафи в каплиці, і що йому здалося, ніби її зроблено із золота чи срібла і являла вона собою голову чоловіка з довгою бородою. Інший брат казав, що в ідола було два обличчя, а його родич зазначив, що самого ідола, на відміну від копій, могли бачити тільки старші члени Ордену в особливих випадках.

Згідно з ще одним свідченням, «...вони поклонялися у своїх громадах язичницькому ідолу, фізичні характеристики якого описували по-різному, але всі називали його Бафометом, що етимологічно у старій французькій мові означало те саме, що й «Магомет». Кілька разів слово «Магомет» справді звучало в цьому сенсі на суді. Як і багато переслідуваних єретичних груп минулого, тамплієри зустрічалися таємно, і тільки вночі. Навряд чи «Рицарі-Тамплієри» принесли зі Сходу традицію поклоніння пророку Магомету, оскільки його не було ні в Леванті (загальна назва країн, що прилягають до східної частини Середземного моря), ні навіть серед розкольницьких сект на кшталт «Ізмаїлітів» чи «Друзів». Припущення, що мусульмани були ідолопоклонниками, є частиною іншої системи «дискредитації», зневажливого представлення азійського світу західним християнством.

Напад на тамплієрів було розпочато в п’ятницю, 13 жовтня 1307 року — воістину вона стала для них «П’ятницею 13-го». Рицарів оточили і взяли в полон, їх піддавали катуванням, спалювали на багаттях. Попри суворі запобіжні заходи зі збереження в таємниці день нападу на Орден, деяких рицарів попередили, щоб ті змогли сховатися, забравши з собою скарби тамплієрів. Зникли скарби, що зберігалися в Паризькому храмі Ордену. Щез також морський флот Тамплієрів.

Хоча за наказом церкви тамплієрів мали вбивати на всій території християнського світу, хрестовий похід активно здійснювався тільки у Франції. Навіть зять Філіпа король Англії Едуард II не хотів воювати проти «Рицарів Тамплієрів», однак неохоче, зі змішаними почуттями підкорився. Англія вела війни із Шотландією, і нова війна проти «Рицарів-тамплієрів» була небажаною. Через війну між Англією і Шотландією папське розпорядження знищити «Рицарів-тамплієрів» у Шотландії здійснити не вдалося. Шотландія виявилася єдиним місцем християнського світу, де й досі офіційно існує цей Орден.

12 серпня 1308 року інквізиція висунула список обвинувачень проти «Рицарів-Тамплієрів». Серед обвинувачень був пункт про те, що «в кожній провінції в Ордену були ідоли, а саме голови, де три, де одна, у деяких — людський череп. Пункт про те, що вони поклоняються цьому ідолу, особливо у великих громадах і на зборах. Пункт, що вони мають його за Бога. Пункт, що вони мають його за Рятівника... Пункт, що вони стверджують, ніби голова оберігає їх і приноситить багатство. Пункт, що завдяки їй розквітають дерева. Пункт, що вона робить землю родючою. Пункт, що вони торкалися мотузкою кожної раніше згаданої голови, яку потім носили на тілі під сорочкою. Пункт, що під час посвяти ці мотузки видавалися кожному з братів. Пункт, що це робилося з метою обожнювання ідола. Пункт, що ті, хто посвячував, вимагали потім від посвячених клятви не розголошувати раніше сказаного».

Тамплієри в Німеччині й далі існували, переховуючись в інших таємних товариствах, зокрема в «Госпітальєрів Святого Іоанна» або в «Тевтонських рицарів». Те ж саме було в Іспанії, де переслідувані тамплієри носили плащі інших орденів. У Португалії тамплієри не примкнули до інших таємних товариств, а лише змінили назву на «Ла Мерика». 1308 року вони висадилися в тому місці, де зараз місто Вестфорд (штат Массачусетс). Схоже, ця теорія правдива. У Вестфорді є гравюра тамплієра зі щитом. На щиті — корабель і зірка. У Ньюпорті (штат Род-Айленд) стоїть вежа, така давня, що ніхто не знає дати її будівництва. Архітектурний стиль вказує на те, що її могли побудувати тамплієри.

Ще одним свідченням того, що кораблі тамплієрів відправилися в Новий світ і повернулися, є каплиця в Рослині, побудована 1486 року. На її стелі зображено кактус і кукурудзу — північноамериканські рослини, на той час ще невідомі в Європі. Не всі тоді дотримувалися наказу Папи Римського знищувати тамплієрів. В Англії заарештованих тамплієрів легко карали, а потім відпускали. Тамплієри, що залишилися в Португалії і переназвалися на «Рицарів Христа», займалися мореплаванням. Колумб нібито видав свою дочку за члена цього Ордену й отримав доступ до документів свого свата. Інші перебралися до Шотландії, де змішалися з «Госпітальєрами».

Чи існує реальний доказ, крім наведених вище документальних свідчень, що тамплієри справді існували? Так. Група англійських інженерів, яка здійснювала земляні роботи в горах Моріах, 1894 року знайшла в підземеллі артефакти — хрест тамплієрів та фрагменти меча і списа. Ці незаперечні свідчення зараз зберігаються серед інших музейних експонатів у Шотландії.

Нині, у ХХІ столітті, існує як мінімум три, але, ймовірно, що й більше, таємних товариств, які використовують назву «тамплієри». Вони стверджують, що беруть свій початок із Середніх віків. Є також деякі масонські ложі, де тамплієри — один зі ступенів.

Шукати в цьому блозі

Література

Сенченко М. І. Таємні товариства: міфи та реальність

Таємні товариства: міфи та реальність

А

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Шафаревич Игорь Арьергардные бои марксизма

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс Маніфест Комуністичної партії

Шафаревич Игорь Ростиславович. Сталинисты